В сучасній Україні джаз нарешті став повноправною частиною культурної палітри країни. З’явилися вітчизняні виконавці джазу і джазові композитори, майстерність яких безперечна і які можуть гідно представляти нашу країну на міжнародному рівні. Серед них один з кращих джазових гітаристів України, автор оригінальної музики, лідер і ідейний натхненник дніпропетровського гурту «Маніфест» Віктор Коваленко. В репертуарі гурту — авторські композиції учасників, джазові стандарти і обробки народних пісень. Ніби все, як і у безлічі інших джаз-бендів, проте є одне «але»: у цього колективу своє звучання, яке зроблене не «під Америку». «Маніфест» — це гурт, музика якого органічно пов’язана з нашою музичною культурою, нашим світосприйняттям. Про це і багато іншого ми і поговорили з Віктором Коваленком.

— Що Ви можете сказати про наших джазових музикантів?

— Характерною рисою наших джазових музикантів є любов до мелодійної імпровізації. І хоча практично всі музиканти на початку свого становлення когось наслідують, потім вони приходять до якогось свого звучання, залишаючись при цьому людьми, які є частиною нашої культури.

— Послухавши, як наш музикант грає, можна визначити, з якої він області України?

— Навряд чи. Коріння джазу лежить не в нашій культурі, джаз — це перш за все ритм. Спочатку це була танцювальна музика. У витоків джазу стояла музика, заснована на ускладнених ритмах, при її виконанні важливу роль відігравали барабани. Наша ж народна музика перш за все широка. В наших піснях є свій особливий ритм, часто навіть дуже складний. Але такого значення, як у джазі, в нашій музиці ритм не має.

— Учені проводили дослідження співочих птахів, в ході яких з’ясувалося, що пісні деяких птахів у сповільненому темпі нагадують пісні народів, які проживають в одній місцевості з цими птахами.

— Я десь чув, що Штраус одну свою мелодію записав прямо у лісі.

— Може, люди на підсвідомому рівні щось запозичують?

— Так, напевно. У птахів є якась своя ритміка, і якщо ти її відтворив за допомогою гітари, у тебе вийде якась особлива музична фраза. Це може бути одним з варіантів підживлення музичних ідей.

— Чи може бути, що ми з птахами в чомусь однаково систематизуємо звуки?

— Вірогідно, певною мірою так. Я гадаю, птахи, коли співають, не думають, що це музика. Навіть рев оленя схожий на звучання якогось інструменту.

— Ви з тваринами спілкуєтеся?

— Недавно друг дозволив пожити у нього на дачі, і я дуже подружився там з одним бездомним собакою. Цією зимою він мені приснився з розірваним вухом. Це було якраз в розпал негоди. Я швидко купив ковбаси, сів у машину — і туди. А він, виявляється, сидить там в одному дворі і не може вийти: снігом занесло проходи. Ось такий зв’язок з тваринами.

— Як Ви прийшли до гітари?

— На хвилі загальної популярності цього інструмента, коли розвивалася естрадна музика і з’явилися такі колективи, як «Песняры» і «Добры молодцы». В дитинстві на мене справила враження електрогітара — красивий інструмент з незвичайним звучанням. Хоча гітара не єдиний мій інструмент: я закінчив музичну школу по класу баяна.

— Але після школи Ви не відразу стали професіонально займатися музикою?

— Я закінчив Дніпропетровський гірничий інститут. А там була дуже сильна самодіяльність, в якій я активно брав участь. Ми їздили на конкурси до Москви, займали провідні місця в Радянському Союзі. Це був мій перший досвід роботи під керівництвом музично освічених людей. Потім п’ять років я сам керував студентськими колективами. Ми виконували народну музику, використовували багатоголосся, грали музику радянських композиторів. Потім я працював за іншими спеціальностями, але музика постійно була поряд. Я намагався створювати якісь свої мелодії — а цю здібність, як і музичний слух, можна розвивати. Професією ж для мене музика стала у другій половині життя. Місцем моєї першої «музичної» роботи став Дніпропетровський джаз-оркестр.

— Які емоції викликає у Вас написання і виконання музики?

— Ні з чим не порівнянне задоволення. Коли ти відчуваєш, що з’явилася якась своя індивідуальна мелодія, або коли твій музичний досвід підказує, що такого звучання ніколи раніше не було, то виникає ейфорія. Натхнення мені знайоме не тільки як визначення. Буває, смієшся, коли пишеш музику, а буває, що і страждаєш, — залежить від того, який це твір.

— Існує думка, що наші люди, навіть дуже освічені, не слухають джаз, тому що його гармонія для нас незвична.

— У джазу дуже багато напрямів, він широкий, як океан, тому практично будь-хто може щось знайти для себе. Інша справа, що не всі шукають. Джаз — це частина загальносвітової культури. Він допомагає прийти до чогось нового, стати більш зрілим як особистість. У світосприйманні з’являється споглядальність. Стаєш більш терпимим до цього світу.

— Тоді, натренувавши в собі терпимість до цього життя за допомогою джазу, в наших реаліях, де потрібно бути жорстким, уміти вчепитися в горло, чи не опинишся на узбіччі життя?

— Джаз — це як подарунок з небес, і не джазом потрібно змінювати цей світ. Буває, коли людина вперше чує якусь музику, то її притягує і захоплює це щось незвідане. Вже потім вона дізнається, що це називається джазом. А те, що у нас коїться в країні, це взагалі ні в які рамки не лізе: поголовна корупція, повна зневага до культури… Те, що зараз відбувається, — неправильно, але все це зробили ми. Давайте краще говорити про те, що потрібно щось змінювати, потрібно вийти з натовпу. Небайдужим людям треба об’єднуватися.

— А місто не заважає творчості?

— Дуже заважає, тому, напевно, люди і усамітнюються в чотирьох стінах. Заважають навіть не тіснота і не автомобілі — заважають озлобленість людей, поділ на багатих і бідних, заздрість, бомжі, котрі як електрички ходять між сміттєвими баками. Все це впливає на нормальну людину. Іноді, коли бачиш все, що навколо, думаєш: «Може, дарма все те, чого я прагну, може, треба бути вовком? Жив би, може, краще…»

Олексій ОВЧАРЕНКО