Православна ікона — унікальне явище мистецтва. З точки зору християнської етики ікона виражає найвищу небесну красу, яка не може бути вповні передана образотворчим мистецтвом, але звучить у символах, як музика у нотних знаках.

Шанування ікон (від грецького «eikon» — «образ») зародилося в 2 сторіччі н.е., а вже у 4 сторіччі широко розповсюдилося. Вважається, що перша ікона з’явилася ще під час земного життя Христа, — це образ, відомий нині як Нерукотворний Спас.

Одинадцятий рік у Кривому Розі працює іконописна школа. Зараз вона відома не тільки в місті та Дніпропетровській області, а й в усій Україні.

Ідея створення хоча б невеликого гуртка, де б з дітьми займався справжній іконописець, народилася в Криворізькій художній школі № 1 давно. Але поки такого спеціаліста не знаходилося, проводили просто факультатив з історії православного мистецтва.

В 1998 році до Кривого Рогу після закінчення іконописної школи при Московській духовній академії повернувся Дем’ян Єдинок. І в цьому ж році з благословення єпископа Криворізького і Нікопольського владики Єфрема в художній школі № 1 був відкритий іконописний клас. В 2000 році єпархія повністю прийняла його під свою опіку і надала окреме приміщення при храмі Св. Сергія Радонезького. Духовним покровителем єдина в Україні єпархіальна школа іконопису обрала преподобного Андрія Рубльова, іменем якого і була названа.

Талановиті, віддані душею улюбленій справі викладачі навчають охочих іконопису, реставрації, викладають Новий Завіт, Катехізис, церковну історію, іконографію, іконознавство.

Іконопис — складне і в зв’язку з цим дуже цікаве мистецтво. Недаремно ікону називають Євангелієм у барвах, безмовною проповіддю.

За основу своєї творчості криворізькі митці обрали традиції Московської школи письма, яскравим представником якої є Андрій Рубльов. Техніка іконописання дуже давня і практично не змінюється з часом. Згідно з каноном ікони пишуться на дошках з вирізаним заглибленням (ковчегом). На них наклеюється паволока (тканина), потім робиться левкас — багатошаровий фон під живопис із суміші крейди та клею. Матеріали використовуються лише натуральні. Фарби роблять самі іконописці з природних (криворізьких!) пігментів, які самі ж і добувають у кар’єрах. У криворізькій землі є вся необхідна палітра! Камені подрібнюють і розтирають у порошок. На скляній палітрі пігменти з’єднуються з емульсією (яєчний жовток і сухе біле вино) і знову розтираються — скляним курантом. Для написання деталей образів використовуються навіть найтонші пензлі — № 0!

За традицією іконописці, на відміну від художників, не підписують свої роботи, тому що ікона сприймається не як творіння людини, а як дія благодаті Божої. Історія зберегла для нас лише декілька імен іконописців. Це відомі на весь світ Феофан Грек, Андрій Рубльов, Даніїл Чорний. З криворізьких іконописців ХІХ сторіччя відомим є Омелян Кручинін, який разом із помічниками створив більше 70 ікон, розписав найкрасивіший і найбагатший у Кривому Розі іконостас Покровської церкви (існувала з 1886 по 1964 рік). А на іконі Св. Параскеви П’ятниці з цієї ж церкви є такий чіткий напис: „Сию икону сооружал в 1895 году в местечке Кривом Роге Матвей Стадник”.

Сучасні криворізькі майстри іконопису також не підписують свої роботи, але для історії треба зберегти їхні імена. Це Микола Сюльдін, Оксана Прокопенко, Наталія Козловська, Ігор Бруховець, Олена Криленко, Руслан Сазонов, Роман Ніколайчук та інші. Склалися три сімейні пари іконописців: Єдинки Дем’ян та Надія, Фесенки Максим та Марина, Ібрагімови Мар і Марія.

Зараз у Кривому Розі 40 храмів, 2 монастирі. Майже кожного року будуються нові і реставруються старі церкви. Тож іконописцям є що робити!

Замовлення йдуть від храмів і приватних осіб Києва, Одеси, Мелітополя. Ікона Романа Ніколайчука знаходиться в Єрусалимі, а ікона „Спас Нерукотворний” о. Дем’яна — в церкві Санта-Марія у Римі. Випускниця іконописної школи Юлія Сухорукова живе і пише ікони у Німеччині.

У майбутньому, як розповів о. Дем’ян, планується відремонтувати надане іконописній школі приміщення, збільшити набір учнів, відкрити стаціонарне відділення, приймати людей з інших міст, отримати акредитацію. Маємо надію, що з Божою допомогою все це зробиться.

Ірина СТЕБЛИНА,
молодший науковий співробітник
Криворізького історико-краєзнавчого музею