Історія свідчить

РАНГИ, ЧИНИ Й НАГОРОДИ ПЕТРА КАЛНИШЕВСЬКОГО В ЙОГО АГІОГРАФІЇ ТА БІОГРАФІЇ

В літературі, особливо публіцистиці на історичну тематику, широко представлені уявлення щодо нагород, владних регалій та військових чинів, які останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський отримував від російського уряду. Часто зустрічається твердження про жалування Калнишевського чином генерал-лейтенанта та нагородження орденом Андрія Первозванного. Скульптор Микола Соболь, автор встановленого у 2004 р. на Соловках пам’ятника Петру Івановичу, використав ці непевні дані для конструювання образу кошового як героя, що, мовляв, мав видатні заслуги перед Російською імперією і отримав від неї незаслужене покарання. Зображення золотої медалі на андріївській стрічці і розташування пам’ятника біля могильної плити у Германівському дворику Спасо-Преображенського собору Соловецького монастиря наче й створює враження контрасту, означуючи невиправдано суворе покарання, мучеництво невинного. Втім, цей сконструйований сучасною уявою образ (і вже забруднений політичними пристрастями) відриває історичну постать від реального історичного контексту. Мусимо не без занепокоєння констатувати, що суспільний образ Калнишевського протягом останнього десятиліття став набувати виразного агіографічного забарвлення, особливо після його канонізації Помісним Собором УПЦ КП у 2008 р., а біографічні нариси з приводу нього все більше тяжіють до жанру “житія святих”.

«Експедиція XXI» № 1 (115) 2012

ЧЕРКЕС, ЩО БУВ ЗА СОЮЗ З УКРАЇНОЮ

Автор: Володимир ПУКІШ

Коли в серпні 1917 року верховний головнокомандуючий російської армії генерал Корнілов виступив проти Тимчасового уряду, нездатного, на його думку, протистояти більшовицькому заколотові, він послав на Петроград «Дику дивізію», що складалася з кіннотників — представників кавказьких народів. Ця дивізія не раз відзначалася безрозсудною хоробрістю на фронтах Першої світової війни, однак у Петрограді їй воювати не довелося — її зупинили палкі антивоєнні промови представників мусульманської інтелігенції, які проживали в російській столиці. Як відомо, поразка корніловського походу багато в чому була визначена саме неучастю в ньому Дикої дивізії.

«Експедиція XXI» № 12 (114) 2011

КАТЕРИНОСЛАВСЬКИЙ АРХІЄПИСКОП АГАПІТ МІЖ УКРАЇНОЮ, РОСІЄЮ І ЦЕРКВОЮ

Автор: Владислав ГРИБОВСЬКИЙ

Благословенні часи, коли людина має розкіш вільного вибору, не ризикуючи заплатити за нього надто велику ціну. Християнство, трактуючи людину як особистість, створену за образом і подобою Божими — себто здатну до вільного воління, передбачає лише вибір між гріхом і благодаттю. Тільки от що є “гріх”, а що “благодать” не завжди можуть розтлумачити навіть самі архіпастирі, котрим випадало жити в часи вселенських катастроф, зокрема тієї, що відбулася на початку ХХ століття (“Вік-Вовкодав”, як охрестив його Микола Гумільов). Катеринославському владиці Агапіту довелося обирати між гріхом і благодаттю, будучи і главою губернської чорносотенної організації, і прибічником революційного Тимчасового уряду, і одним із найголовніших українізаторів церкви, і членом білогвардійського церковного управління, і лояльним радянській владі церковником-оновленцем. Тож навіть якби “благодать” була властива хоча б одній з цих складових його діяльності, інші мали б стати осередком “гріха”. Втім, про це можна вільно просторікувати зараз, а тоді…

«Експедиція XXI» № 11 (113) 2011

АМЕРИКАНСЬКА МРІЯ СИБІРСЬКИХ СЕПАРАТИСТІВ З УКРАЇНСЬКОЮ ФЕРМЕНТАЦІЄЮ

Автор: Владислав ГРИБОВСЬКИЙ

Можна сказати, так історично склалося, що саме́ поняття “Сибір” стало рівнозначним слову “каторга”. Вислів “Повезли до Сибіру, на каторгу” (чи, за Висоцьким, “Повезли из Сибири в Сибирь”) знаменує величезну епоху в історії російської державності; без нього визначення поняття “російська державність” було б неповним або принаймні відмінним від того, що ми сьогодні під ним розуміємо. Сибірський обласник Григорій Потанін був чи не першим з природних сибіряків, кого засудили на каторгу, тільки не до Сибіру, а до Європи. Засудили за “сибірський сепаратизм”, тобто за те, що він дозволив собі уявити майбутнє Сибіру за аналогією з Північноамериканськими штатами.

«Експедиція XXI» № 10 (112) 2011

РОБІТНИКИ І СЕЛЯНИ ПРОТИ «РОБІТНИЧО-СЕЛЯНСЬКОЇ ВЛАДИ» В УКРАЇНІ

Автор: Юрій МИТРОФАНЕНКО

Більшовицькі експерименти часом були доволі оригінальними. Наприклад, Саратівська рада народних комісарів декретом від 1 січня 1918 р. скасувала приватну власність на… жінок. Всіх дівчат та жінок віком від 17 до 32 років оголосили «народным достоянием». Згідно з декретом саратівських комуністів жінки «изымались из частного владения и объявлялись достоянием всего трудового класса», а «граждане мужчины имели право пользоваться женщиной не чаще четырех раз в неделю, в течение не более трех часов». Колишні «владельцы» — чоловіки отримували пільги на позачергове користування своєю дружиною, а діти направлялися до притулку «Народні яслі» і виховувалися там до 17 років. Крім колишніх чоловіків пільги на користування «народным достоянием, именующимся женщиной» мали члени трудових колективів. Після оприлюднення цього декрету значна частина родин залишила територію, де планувалася «сімейна революція».
Таких вибриків у нас не спостерігалося, але і того, що було, вистачало. В Україні реакцією на більшовицькі експерименти були повстання, у яких активну участь брали робітники та селяни. Саме працюючий люд активно боровся проти «своєї» робітничо-селянської влади. Комуністи намагалися витравити з пам’яті нащадків подібні епізоди. Проте історична правда — річ уперта.

«Експедиція XXI» № 9 (111) 2011

КОЗАКИ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА

Автор: Владислав ГРИБОВСЬКИЙ

Книги мають власні долі, які часто складаються всупереч очікуванням і сподіванням їх авторів. Виражені в них думки, ідеї й образи, занурюючись у нові громадські та культурні контексти, знаходять нові смисли та образні відтінки, а часом справляють несподіваний вплив на суспільство.

«Експедиція XXI» №7 (109) 2011

СЛОВО ПРО «СЛОВО»

Автор: Світлана МАРТИНОВА

Сьогодні відомо про постійний інтерес з боку міжнародних дослідницьких центрів до неформальних видань кінця 1980-х – початку 1990-х рр. Наприкінці існування СРСР останні здійснили справжній прорив до свободи слова й розкріпачення свідомості. Неформальні газети і журнали виникали практично щодня. Вони виходили у маленьких містечках і навіть у селах.
Одним із центрів виготовлення неформальних видань був і Дніпропетровськ. На друкарських машинках, комп’ютерах, фотозасобами і в типографіях розмножувалися десятки нелегальних видань, тираж яких коливався від кількох десятків до кількох сотень примірників. Серед них було одне унікальне, аналогів якому, мабуть, в Україні не існує. Мова йде про рукописну газету «Слово», що виходила у Дніпропетровську в 1989–1992 рр.

«Експедиція XXI» №6 (108) 2011

Наші у Першій Державній думі

Автор: Олександр МЕЛЬНИК

Сто п’ять років тому, 27 квітня 1906 р. в Росії відбулося перше засідання Державної думи. Порівняно з країнами Європи, де перші парламенти виникли за доби середньовіччя (в Англії — ХІІІ ст., Франції — ХІV ст.), перше законодавче представництво у Росії було створено доволі пізно. Це пояснюють специфікою історичного розвитку країни, для якої був характерним авторитарний режим правління. Щоправда, перші паростки громадської свідомості зародилися ще в ХІV ст. у вигляді вічевих зборів, потім — земських соборів. Закономірно, що коли починалися «смутні часи», то влада вимушена була звертатися до ідеї народного представництва. Такий момент настав і в 1905 р., коли виникла загроза «цілісності і єдності держави всеросійської». Після Маніфесту 17 жовтня 1905 р. і нової редакції Основних державних законів 23 квітня 1906 р. в Росії виникла представницька гілка влади у вигляді двох палат — Державної думи і реформаторської Державної ради.

«Експедиція XXI» №3 (105) 2011

ЦАРСЬКІ НЕДОБУДОВИ

Автор: Валентин СТАРОСТІН

У 1910 р. в Російській імперії скінчилась депресія. Економіка, підірвана світовою кризою початку ХХ ст., повністю відновилась і розпочала новий ривок. Не можна сказати, що ця подія пройшла непоміченою, але й фанфар, звичних для нашого часу, довкола неї не лунало. У 1910 р. ще розуміли, що економічний підйом несе із собою не менше проблем, ніж економічна криза.

«Експедиція XXI» №2 (104) 2011

ПАМ’ЯТНИК НАД НЕНАСИТЦЕМ

Автор: Валентин СТАРОСТІН

28 липня 1932 р. у листі до Дмитра Яворницького Володимир Грінченко склав своєрідну епітафію порогам: «Порогів кажуть вже нема?.. Не віриться їй-Богу… Замовк Ревун, утишився Ненаситець — не списана стихія… Сурський, Лохан, затоплений Перун і Канцірка пойнята вся водою?.. Не віриться й цікаво. Та що тепер, хіба що згадки залишились, історія своє сказала слово».

«Експедиція XXI» №12 (102) 2010

РАНГИ, ЧИНИ Й НАГОРОДИ ПЕТРА КАЛНИШЕВСЬКОГО В ЙОГО АГІОГРАФІЇ ТА БІОГРАФІЇ

ЧЕРКЕС, ЩО БУВ ЗА СОЮЗ З УКРАЇНОЮ

КАТЕРИНОСЛАВСЬКИЙ АРХІЄПИСКОП АГАПІТ МІЖ УКРАЇНОЮ, РОСІЄЮ І ЦЕРКВОЮ

АМЕРИКАНСЬКА МРІЯ СИБІРСЬКИХ СЕПАРАТИСТІВ З УКРАЇНСЬКОЮ ФЕРМЕНТАЦІЄЮ

РОБІТНИКИ І СЕЛЯНИ ПРОТИ «РОБІТНИЧО-СЕЛЯНСЬКОЇ ВЛАДИ» В УКРАЇНІ

КОЗАКИ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА

СЛОВО ПРО «СЛОВО»

Наші у Першій Державній думі

ЦАРСЬКІ НЕДОБУДОВИ

ПАМ’ЯТНИК НАД НЕНАСИТЦЕМ

У цьому номері: