"...хтось має йти…,
інакше зупиниться життя...".
Владислав Терзиул

У кожної людини, я впевнений, є свої герої, люди, яких хочеться наслідувати, або просто особистості, якими захоплюєшся. Я не виключення, і, будучи студентом, навіть зібрав невелику фотогалерею людей, яких вважаю великими. Не говоритиму про Володимира Висоцького, Валерія Лобановського або Леоніда Бикова — це особистості, велич яких беззаперечна і сама собою зрозуміла. Я хочу розповісти про Владислава Терзиула — людину, яку не знає пересічний обиватель, але яку можна сміливо назвати героєм нашої країни, оскільки завдяки йому український прапор розвівається над усіма найвищими вершинами світу, у тому числі і над Еверестом (8848 м н. р. м.). І це не єдине досягнення В. Терзиула, яке дає привід ним захоплюватися. Захоплення гідне все його життя, девізом якого було: «Ми зробимо те, що іншим не під силу».

Але почнемо з кінця.

17 травня 2004 р. з табору на висоті 7800 м вийшли двоє альпіністів — наш Владислав Терзиул і американський альпініст Джей. Радіозв’язок урвався і більше не поновлювався. Група не повернулася до штурмового табору... 20 травня двоє казахських альпіністів знайшли загиблого американського альпініста. Тіло Владислава Терзиула так і не було знайдено. Також вони знайшли на вершині вішку Терзиула з тибетським прапорцем і порожній файл, в якому Владислав тримав вимпел альпклубу «Одеса». Це свідчить про те, що Терзиул досяг вершини і загинув вже на спуску...

Може, хтось скаже, що подібний авантюризм не виправданий і що мертвий авантюрист — дурний авантюрист. Але історія знає багато випадків, коли людина ризикує життям нібито необґрунтовано — а людство у результаті залишається їй вдячним, бо завдяки її авантюрі людська цивілізація робить крок вперед. Христофор Колумб плив на захід, намагаючись потрапити на схід. Чи це не авантюра? Брати Райт створили літак і самі стали першими його випробувачами. Але ж в успіх їхніх починань ніхто не вірив! Якщо авантюризм згаданих вище героїв допоміг здійснитися новим науковим відкриттям, вплинув на світогляд людства, то авантюризм Терзиула — це приклад незламного духу, мужності, людської сили і волі.

Народився Владислав Терзиул у 1953 р. в сім’ї гірського інженера (вихідця з України) і вчительки (корінної сибірячки). Батько завдяки специфіці роботи об’їздив разом із сім’єю Далекий Схід, Індигірку, Кузбас і Киргизію. Саме в Киргизії Владислав познайомився зі спортивним альпінізмом, який став захопленням всього його життя. Під час навчання в Новосибірському інституті інженерів водного транспорту він працював в геологічних партіях Якутії, де здійснював одиночні вилазки в тайгу без спорядження та їжі. Придбаний досвід екстремальних погодних умов став у нагоді під час майбутніх альпіністських експедицій. У 1980 році переїхав до України, в місто Южне.

Сходження Владислава почалися в горах Тянь-Шань у 1979 році, а у висотний альпінізм він прийшов у 1991 р., і навіть не прийшов, а, як кажуть його друзі, "увірвався". Дуже скоро Терзиул завоював лідерство і загальну пошану. Зразу ж узяв участь у сходженні на пік Леніна (7134 м н. р. м.) у складі команди альпіністів із клубу "Одеса". Потім досить швидко виконав нормативні сходження, обов’язкові для звання "Підкорювач найвищих вершин СРСР", інакше кажучи — «Сніжний барс». А потім пішли восьмитисячники. Для довідки скажу, що таких вершин у світі 14 і їхні підкорювачі входять до почесного клубу «Виклик 14х8000». На першій же вершині — Канченджанзі (8585 м н. р. м.) Терзиул спробував йти без кисневої маски і виявився не набагато слабшим за тих, хто йшов з балонами. Після цього він поставив перед собою мету — підкорити всі вершини без кисню, як то кажуть, альпійським способом. Це був виклик. Виклик Горі, яку він підкорював усе своє життя. Тільки такі люди, як Терзиул, — з неординарною натурою, неймовірною фізичною силою, великою сміливістю і рішучістю — могли досягти подібної мети.

Йому постійно не вистачало адреналіну. Навіть у горах. В 2000 р. Владислав здійснив унікальний підйом на вершину Чо-Ойю (8158 м н. р. м.), причому сам-один. Спускався з восьмитисячника він на лижах, зробивши це менш ніж за 2 години. А з піку Чотирьох (6230 м н. р. м.) він взагалі з’їхав на звичайній дошці, оскільки не було лиж.

Під час спуску з піку Комунізму (7495 м н. р. м.) на висоті 6500 він підібрав ледве живого керівника південнокорейської групи, кинутого своїми ж, і два дні тягнув його в базовий табір — фактично врятував йому життя. Терзиул потім багато років ходив у «поларі», який кореєць подарував йому на знак дружби.

При сходженні на перший для нього восьмитисячник в одному з проміжних таборів, на висоті 8100, Владислав знайшов речі загиблої полячки Ванди Руткевич, яка у складі іншої команди теж штурмувала цю вершину, але підкорити її не змогла. Повернувшись до базового табору, Терзиул розшукав польських альпіністів із групи Ванди і передав їм свою знахідку.

Доля часто випробовувала нашого героя. В цьому ж поході, спустившись о 2-й годині ночі в проміжний табір, він побачив, що непальські носії, які супроводжували альпіністів до табору, допомагаючи нести важке спорядження, забрали з собою намет і примус, залишивши його без нічого просто неба. Терзиул знайшов банки з бензином, розвів багаття, відігрів себе і рацію та передав інформацію про себе у базовий табір. І це був далеко не єдиний випадок, коли Владислав потрапляв у небезпечну ситуацію. Так, при сходженні на Хідден-пік (8068 м н. р. м.) його в перший же день роботи на маршруті вдарило шматком льоду. В результаті — перелом руки. Йому наклали саморобну шину з картонної коробки, з нею він і завершив підйом. Терзиул був цілеспрямованою людиною, він йшов проти Гори, не помічаючи перешкод.

Своїм прикладом самовіддачі, умінням терпіти і долати власну слабкість, своїми сходженнями він доводив можливість людини працювати заради досягнення мети на грані можливого і навіть за гранню. При підйомі на Манаслу (8153 м н. р. м.) група з трьох чоловік (разом із Владиславом) працювала декілька днів у вкрай важких умовах. Витратили на схил крутизною у 45-60° усі сили, а на поручні — всі мотузки. Залишалася одна на трьох. Двоє товаришів Терзиула прийняли рішення спускатися. А він хотів вгору. Підйом був надзвичайно важким, тож у проміжний табір Владислав зійшов абсолютно хворим. Навіть говорити не міг. Зазвичай люди в такому стані і на такій висоті (7500) вмирають протягом 24 годин, якщо їх не спустити вниз. Але не Терзиул. Він не здався. Владислав приєднався до іншої групи альпіністів, яка підійшла до їхнього табору, працював разом з нею на висоті ще 4 доби — і „взяв” гору.

Були й кумедні випадки. Одного разу Владислав ночував на прямовисній стіні однієї з вершин, і гамак, в якому він спав, повністю залило водою, яка до ранку перетворилася на лід. Довелося друзям в буквальному розумінні виколупувати його з цієї «ванни».

Владислав був успішним бізнесменом. В місті Южному Одеської області він організував фірму "Висотник", що займається промисловим альпінізмом і дотепер. Дав роботу багатьом друзям, виховав молоде покоління висотників і, головне, був не просто директором фірми, а учасником команди. Владислав усім радив: спочатку спробуй сам, а потім вимагай від інших. Ніколи не визнавав хвороб як таких. Займаючись постійними спортивними тренуваннями, вважав, що якщо людина хворіє, її потрібно залучити до здорового способу життя.

Унікальність Терзиула полягає ще і в тому, що, будучи успішним бізнесменом, він залишався альпіністом-висотником світового рівня. Зарубіжні альпіністи такого класу взагалі не працюють і не займаються бізнесом. Вони професійно тренуються, їх утримують і забезпечують усім необхідним фірми-рекламодавці. Терзиул сам заробляв на експедиції, і його фірма давала кошти для існування багатьом іншим. Про сім’ї декількох загиблих друзів піклувався, як про рідних. Крім усього іншого, Владислав був великим любителем і поціновувачем чаю і з кожної експедиції привозив усім рідкісні і справжні сорти цього напою. За допомогою одеських умільців змайстрував переносну сауну, і тепер про "терзиулівські лазні" на висоті більше 4000 м ходять легенди. Він був великою людиною і одночасно доступною. Ніхто не впізнавав його на вулиці, але його ім’я — легенда. Він поставив мету підкорити Гору — і досяг її.

Дмитро КОЛОМІЄЦЬ
інструктор з туризму
компанії „Пан Турист”