Віктор Андрієнко — довгоносик, Шерлок Холмс, капітан Смоллєтт. Він доклав руку практично до всіх шедеврів українського гумору нового часу. Тепер же Віктор бере участь у створенні передачі «Велика різниця» на Першому каналі російського телебачення. І рейтинги переглядів цього шоу б′ють всі рекорди. Андрієнко не скромний, але справедливий, як і належить генію, іронічний і серйозний одночасно.

Список питань, які я збиралася йому задати, готуючись до бесіди, не вміщувався на аркуш: друзі й колеги, дізнавшись, що я говоритиму з Андрієнком, із задоволенням приєдналися до складання опитувальника. Але вийшла у нас просто розмова — про минуле і теперішнє, про Андрієнка й інших акторів, хороших і не дуже, про те, чому генії бувають неугодні і як виховувати нове покоління.

— Яких постановок не вистачає українському театру?

— Важко сказати. Я вважаю, що в українського театру є все, але не вистачає спонсорів. А в плані репертуару... Все залежить від режисера, що творить на сцені. Багато хто заради грошей починає якісь сексуальні патології показувати на сцені, щоб привернути глядача. Ось у Росії дуже піднялися театри і стали модними антрепризи, адже тим, хто спонсорує творчість, держава надає податкові пільги. З′явилися спонсори. Я вважаю, що це правильно. Крім того, вважається закономірним, що актор, який з′являється на телеекрані, повинен обов′язково грати і на сцені театру — тоді глядачі мають нагоду подивитися на нього з іншого боку. А у нас проблема у фінансуванні. Звичайно, не академічних театрів, а регіональних. Причому це торкається не тільки театру, кіно, але й інших жанрів мистецтва.

— Ви говорили, що Вас чомусь не беруть у театр...

— Ну, це не до мене питання, це до тих, хто не бере. Я пропонував свої послуги багатьом творчим колективам — пропонував грати у них, що скажуть, хоч найменшу роль, за умови, що один спектакль на рік вони ставлять на мене. Мені відповіли: «А що я скажу тим акторам, які у мене працюють у штаті?». Я говорю: «А що ти їм говориш, коли береш у спектакль Роговцеву і Ступку? А ось присутність Андрієнка в спектаклі потрібно комусь пояснювати?».

— Чи є незіграні ролі, які Ви б дуже хотіли зіграти?

— Що Бог дасть, те і граю. Завдяки тому, що я зараз працюю в «Великій різниці» на ОРТ (російський телеканал. — ред.), я зіграв багато цікавих образів. Там стільки роботи, така акторська палітра! На репетиціях ми з акторами, що знімаються в передачі, постійно задаємося питанням: коли вже вичерпається наше джерело імпровізацій? Слава Богу, не вичерпується. З приводу незіграного — напевно, існує якась своя стеля у кожного актора. Все залежить від людини.
Коли виступав на дитячому святі в Артеку, мені передали розмову Богдана Сильвестровича (Ступки) і Юрія Ільєнко, які сиділи в залі. Вони питали один у одного: коли ж він завалиться, коли почне повторюватися, де його стеля? Я імпровізував на суржику в гримі довгоносика 20 хвилин перед трьохтисячним натовпом дітей з Росії і України — ось це випробування!

— Якщо вже ми торкнулися теми «Великої різниці»... Я вважаю, що це один із найвдаліших сучасних телевізійних проектів.

— Річ у тому, що він просто не схожий на інші. Всі роблять скетч-шоу і ситкоми, а ось пародія — це велика рідкість. Творча група проекту від генерального продюсера до акторів, які працюють над передачею, дуже серйозно ставляться до пародії. Адже ми не займаємося патологією і висміюванням зовнішніх недоліків опонента, ми прагнемо зрозуміти персонаж зсередини. До того ж, пародія — це не просто кривляння, це сатира — хочеш ти цього чи ні. Тому багато ведучих, яких ми пародіюємо, не можуть стриматися.

— Ображаються?

— Так, буває. Але в цих випадках я згадую слова Петра І: «Бояри повинні самі писати грамоти, щоб дурощі кожного видні були». Потрібно іронічно ставитися до себе. Якщо ображаються — це їхні проблеми. Для мене цінне те, що найуїдливіші критики Москви, яким практично неможливо догодити, пишуть хороші статті про «Велику різницю». Маковецький, виявляється, дивиться всі шоу! Я такого не чекав, думав, що він все-таки більш серйозна людина. Ігор Кістол, мій партнер з передачі, живе в Ірландії. Він розповідав, що всі тамтешні російськомовні тінейджери дивляться в Інтернеті наше шоу!

— Чи можна когось з популярних естрадних пародистів назвати хорошим артистом?

— Потрібно спершу зрозуміти суть пародії, щоб давати оцінки. В театральному інституті викладають цю науку: як зловити характер людини, побачити межу образу і натури людини, яка його створює. Справжній пародист повинен уміти відобразити цю грань, знаходитися посередині між образом і людиною. В чому сила «Великої різниці»? По-перше, ми показуємо не затаскані образи, не тих, на кого вже всі роблять пародії; по-друге, підходимо до цього дуже серйозно. Так, 6-8-хвилинну пародію на фільм Міхалкова «12» ми знімали цілий день. Мені говорили, що добре показав актора Леоніда Броневого в «Капітуляції» (пародія на серіали «Ліквідація» і «17 миттєвостей весни»), але я не прагнув кривлятися в образі Леоніда Сергійовича, я показував, як Броневий грає Мюллера. Плюс ніхто ж не міг подумати, що Мюллер стандартною фразою: «Штірліц...» — може раптом перейти на одеський жаргон. До роботи поганих естрадних пародистів я ставлюся по-іншому. Коли у людини немає свого, вона починає кривляти інших. Сміх народжується не від перекривляння і згадки в репризі слова жо..., зараз цим вже нікого не розсмішиш. Я взагалі цього не розумію. Напевно, я іншого виховання. Дуже просто узяти низький рівень і там жартувати, говорити весь час «сука», і що? Помітьте, камедіклабщики, коли перейшли на Перший канал, по-іншому стали спілкуватися між собою в ефірі. Але в цілому зараз йде насадження американського гумору, спрощених відносин і технологій. Мені це дуже не подобається. Адже у нас ментальність інша. Ми їх «fuck уоu» переводимо як «хай йому біс». В 1990 році, коли я в Ясній поляні знімався у фільмі про Льва Толстого, то розмовляв з одним канадцем-«толстовцем». Він сказав мені, що слов′яни всі знаходяться на якійсь відстані від землі завдяки своїй духовності. А американська технократична культура задалася метою нас на землю посадити, забити голови комп′ютерами і матеріальними цінностями. Основний упор робитимуть на молодь. Але... роки пройшли, а у них все одно не виходить. Є молоді хлопці, у яких залишився дух. Які пісні вони співають... Вам же цікаво дивитися на Вакарчука, на «95 квартал»? Так!

— Більшість людей все ж таки «підсіла» на цей американський гачок.

— А що ви хочете? Стільки і сил, і грошей вкладено!

— Ви назвали пародію жорстоким жанром. Гумор часто буває жорстоким. Як Ви вважаєте, чи є зараз заборонені теми, на які жартувати взагалі не можна?

— Заборонених тем немає, тільки у самої людини може бути якийсь бар′єр, свої заборонені теми. Це залежить від її рівня культури й          етики. Я досить давно суджу КВК, і якось Вакарчук ставив командам таке питання: «Коли ви вже перестанете жартувати про політику і перейдете до загальнолюдських тем?». І ось на останньому КВК загальнолюдських жартів вже було більше. Я також голова журі фестивалю СТЕМів «Студентські жарти», що з 1982 р. проходить у Запоріжжі, і там спостерігається прогрес. Якщо раніше учасники жартували з приводу того, хто п′яним прийшов у гуртожиток і хто до якої дівчини пішов, то зараз гумор став більш іронічним, тонким, і тепер уже підіймаються загальнолюдські теми, наприклад, взаємостосунки «молодої сім′ї»... І не журі дає такі теми. Адже цензури на фестивалі немає. Рішення з репертуару ухвалюють самі команди, вони самі пишуть тексти і самі грають свої репризи. Притому, що нинішня молодь іноді цинічна і розважлива. На нашому останньому фестивалі СТЕМів зал після одного з виступів Київського колективу «Дивні люди» встав і аплодував команді стоячи. Це не оцінки журі або інститутського начальства, це оцінка самого залу, наповненого студентами. Як потрібно було пройняти молоду людину, щоб зал сам встав і стоячи аплодував! Зараз є гумор вседозволеності і гумор справжній, здатний зворушити і примусити замислитися. Проблема «Найкращого фільму» і «Гітлер капут!» саме в цій вседозволеності: можна жартувати над чим завгодно, можна матюкатися, показувати силіконові органи. Але ж, як правило, на цих фільмах в залі сміялися 25% глядачів, інші — навіть молоді люди, для яких начебто і знімали кіно, — відчували незручність. Я не кажу, що потрібно бути консерватором, але повинна бути якась межа в гуморі, якась етика.

— Як Ви вважаєте, в українського кінематографа є майбутнє, враховуючи західний вплив? Телефільми зараз знімають тільки про кримінал або ж про дамські пристрасті — не дуже якісні...

— Ну, ось моя мама їх дивиться, що поробиш. По мені, так хай вона краще дивиться жіночі серіали, ніж Верховну Раду. Вона так переживає за бідних депутатів, яким не дають сказати, що потім ночами не спить, серце болить. Хай краще за серіальною Маріанною якою-небудь переживає. Ви що можете їм запропонувати замість? У нас що, різко з′явилися фільми такого класу, як «Доля людини», «Анна Кареніна», «Війна і мир»? До мене люди на вулиці підходять і говорять, що виросли на мультфільмі «Острів скарбів», в якому я працював. До речі, коли проходили зйомки в 1986 р., я питав у режисера мультфільму Давида Черкасського: «Навіщо ми співаємо ці пісні про шкоду куріння і пияцтва?». Він сказав: «Розумієш, у творі «Острів скарбів» немає жодного позитивного персонажа. Хлопчик поїхав за грошима. Доктор, один на всю округу, кинув свою практику і теж рвонув за бабками. Трелоні з самого початку був негідником. Капітан Смоллєтт — і той... Жодного позитивного героя, всі їдуть за бабками! Без повчальних текстів ніяк не можна!». І бачите, як команда Черкасського завдяки своїй внутрішній культурі зробила шедевр! Все це було заквашено на іншій моралі, інших умонастроях. Подивіться, який у нас був акторський склад, хто озвучував Сильвера — Армен Джигарханян! А як Юрій Яковлєв озвучував Бена Ганна! Багато хто дотепер не знає, що це голос Юрія Васильовича!

— Зараз же таких фільмів не роблять...

— Так і є! Немає аналогів, тому моя мама дивиться серіали. Результат кінематографічних шукань залежить від того, що людина хоче показати і які у неї цілі. На жаль, мета зараз у всіх одна — бабки, бабки, бабки. «Каменських», «Мухтарів» оцих вже стільки... Пам′ятаю, як в 2002 році режисер Олександр Полинніков, йдучи з серіалу «Дружна сімейка», розповідав мені, як він зніматиме 45 серій «Мухтара». Але це було коли? І скільки «Мухтарів» назнімали вже без Полиннікова?..

— Як іменитим акторам працювати в подібних стрічках?

— В подібні стрічки мене чомусь не запрошують. Поговоріть з тими акторами, хто в них знімається. Я, слава Богу, знявся в хорошому серіалі «Присяжний повірений», де зіграв слідчого з особливих справ Бельського, і люди були в шоці! Вони такого Андрієнка не бачили, думали, я «кльовун», і все. В 1999 році мені мій друг сказав: «Ти подивися на себе — ти без носа не цікавий». Я відповів: «Дорогий мій, я в кіно прийшов без довгого носа в 1978 р. Брав участь у багатьох кінокартинах і працював у п′яти театрах. А після цього було «Повне Мамаду», був «Комедійний квартет», «Дружна сімейка», «Присяжний повірений», «Божевільний листопад» — і знявся я не в образі довгоносика. Ось останній фільм — «Криза» — хіба я там ходжу шуткую з приклеєним носом? Ні!».

— До речі про «Довгоносиків». Багато хто тоді засуджував шоу саме за ці носи: мовляв, дорослі дядьки, якось несерйозно з носом бігати.

— Несерйозно? А ви назвіть мені інший проект в Росії і Україні, який дотепер має такий резонанс! Можливо, тільки «Городок». Народилися ми одночасно, але вони були в Росії — інші гроші, інше ставлення, інша країна — від моря до моря. Може, саме «Мамаду» вплинуло на утворення дуету Роста і Нагієва, які створили «Обережно, модерн». Наше шоу йшло в Росії по московському каналу «М1».

— Нагієв ось в «Модерне» теж з накладним носом грає.

— Нагієв і Андрієнко хороші актори, які можуть працювати і в серйозному жанрі, і в комедії. Коміків у нас немає, немає Джима Керрі. Хороший актор всеїдний, він може зробити все. Нагієв, до речі, дуже іронічна людина, він молодець. Коли ми показали пародію на нього, він прийшов, сказав «Дякую!» і потиснув руку, на відміну від Соловйова, який розвернувся, послав усіх по матінці й поїхав. Ось вам рівень людини. Фоменко ось теж всі сприймають як хохмача, а в «Апостолі» він яку серйозну роль зіграв! Народ тільки на третій серії сприйняв його не як стереотипного коміка. Маска мстить.

— Андрію Данілку теж дотепер маска мстить?

— Йому не дають вийти на інший рівень. Всі хочуть, щоб він був тільки Сердючкою. Але хтось знає, що він малює картини, пише вірші? Та не потрібно людям це! Люди хочуть бачити його тільки цією тіткою, і все. Це жахливо! З іншого боку, я теж міг залишитися довгоносиком до кінця життя. Втім, я нічого нікому не доводжу. Я просто приходжу і виконую свою роботу.

— Вам доводилося багато розчаровуватися і стикатися зі зрадою. Як виходило не опускати руки?

— Ви, напевно, єдина людина в світі, яка з ним не стикалася? У кожного свій рецепт.

— Але Ви розповідали журналістам такі страшні історії... Ви пропонували людям свій проект і вони втілювали його в життя, перед цим вказавши автору на двері!

— Так, із смітника діставали і робили. Таке було не тільки у мене, я можу назвати тисячу прикладів, це траплялося з багатьма творчими людьми. Але така енергетика довго не живе. Коли ти створив щось сам, ти знаєш, як це довести до кінцевого результату. А коли людина хапає чужу голу ідею і старається її насадити, бігає, кричить, що це вона придумала, довго такі проекти не живуть. Відкрию вам секрет: в «Острові скарбів» багато крилатих фраз Смоллєтта, наприклад, «Що ви кажете?» і це «Що? Так! Ні! Так! Що?» перед пострілом з гармати, народилися вже на озвученні. Момент, коли капітан падає разом зі стіною, Пірат його піднімає разом з цією стіною, Смоллєтт каже: «Руки вгору!» — і падає знову, не був навіть спочатку намальований. Так от, я пишаюся не тим, що я це вигадав, а тим, що це увійшло до фільму! Якщо ти створив щось цікаве, смішне, красиве — головне, що це піде, що люди це побачать і оцінять. Ось що важливе в роботі творчої людини!

Віктор Андрієнко багато років піднімає всім нам настрій — будь то «Острів скарбів», «Шоу довгоносиків» або «Велика різниця», без нього наше телебачення уявити вже неможливо. На відміну від «зоряних» колег, зайнятих у великому кіно, в боротьбі за національну ідентичність, він не втратив легкості і може нарівні спілкуватися як з тими ж корифеями Богданом Ступкою і Романом Балаяном, так і з молодими «камедіклабщиками». Та і навіщо ця ідентичність, якщо є ми, народ, а є Віктор Андрієнко, який так чудово нас розуміє...

Наїна ЛЄВОДВОРСЬКА