Людей завжди манили до себе зірки. Дізнатися про далекі світи і зрозуміти закономірності Всесвіту прагнули люди всіх часів і народів.

З кожним роком людство проникає все далі у космос, дізнається нові подробиці будови Всесвіту і розкриває нові його таємниці.

Про зірки, планети, захоплення астрономією і багато іншого нам розповіла провідний фахівець Дніпропетровського планетарію Марченко Людмила Олексіївна.

— У 70-ті роки минулого століття захоплення астрономією було масовим. Зараз молодь цікавлять Інтернет, комп’ютерні ігри, якісь нові технології. Чи означає це, що тих, хто захоплюється астрономією, стало менше?

— Захоплення астрономією зараз перейшло на новий рівень. Інтернет йому аніскільки не заважає, а навпаки — сприяє. Якщо раніше для того, щоб вивчати астрономію, потрібно було ходити в бібліотеку, знаходити там потрібні книги і, як межа мріянь, можливо, виканючити у батьків невеликий шкільний телескоп, то сьогодні школярі можуть одержати всю необхідну інформацію в Інтернеті, з яким вони на «ти». Їм не потрібно мати вдома свій телескоп, щоб побачити абсолютно приголомшливі зображення космічних об’єктів, одержані з телескопа «Хаббл» або з могутніх наземних телескопів. Подивіться, скільки сайтів в Інтернеті присвячено астрономії, скільки новинних сайтів в обов’язковому порядку розміщують у себе якісь астрономічні новини! Я думаю, що у суспільстві є постійний відсоток людей, яким цікава астрономія. А реалізація цього інтересу йде у ногу із часом.

— Чому людину ваблять зірки?

— Я дуже люблю історію, яку часто розповідав директор Московського планетарію. Він говорив: «Людина завжди дивитиметься на зірки. Чому ми любимо дивитися на вогонь? Тому що наші предки тисячоліттями були вимушені підтримувати випадково одержаний від блискавки вогонь. Покоління за поколінням вони просиджували багато вечорів біля багаття, дивлячись, як танцюють язички полум’я. Це відклалося в нашій генетичній пам’яті. Але до того як люди навчилися підтримувати вогонь, ще набагато більш тривалі проміжки часу вони жили просто неба, і зірки були над ними кожну ясну ніч. І ця картина бережеться в нашій генетичній пам’яті. Тому кожний, хто опиняється в ясну ніч далеко від міських вогнів, глянувши вгору, обов’язково ахне і замре».

— Які екскурсії проводяться у Дніпропетровському планетарії? На яку аудиторію вони розраховані?

— Мені дуже шкода, що планетарій часто пов’язують з чимось дитячим. Тому що насправді це не зовсім так. Наші програми розраховані на будь-яку аудиторію. Для дітей від 5 років ми готуємо програми зі спеціальною лексикою, спеціальним образним мовленням для їхнього рівня сприйняття. Але у нас є програми і для старшокласників, і для дорослої аудиторії. Сучасна наука знаходиться на такому рівні, що звичайній людині зрозуміти значення відкриття нерідко буває надзвичайно важко. Планетарій існує для того, щоб перекласти нові — часто абсолютно приголомшливі — астрономічні відкриття на просту, доступну мову.

— Які глобальні відкриття були зроблені останніми роками в галузі астрономії?

— Далеко не щороку відбувається щось масштабне. Космічні проекти настільки дорогі, що їхня реалізація триває протягом років. Щоб космічний апарат підлетів до кілець Сатурна, з ним — вже готовим пристроєм — 2 роки працювали на Землі, вчилися ним управляти, готувалися до різних позаштатних ситуацій. І летів він до Сатурна 7 років. Тому, звичайно, далеко не щороку відбуваються якісь сенсаційні відкриття, і далеко не завжди вони сприймаються як сенсаційні. У нас цілком вистачає земних проблем.

Я думаю, що однією із глобальних астрономічних подій можна назвати відкриття темної матерії, темної енергії. Це абсолютно нове питання в астрономії. Можна сказати, що воно застало учених зненацька. І зараз держави нашої планети прагнуть об’єднати свої зусилля для вирішення цієї задачі. Знайдено ряд областей у Всесвіті, де темна матерія проявила себе. Але як її виявити? Як у темній кімнаті знайти чорну залізячку, що лежить на підлозі? Перший спосіб, за допомогою якого ми можемо про неї дізнатися, — спіткнутися об неї.

— Чим є ця темна матерія?

— Коли з’явилися нові технології, нові надпотужні комп’ютери, здатні обробляти колосальну кількість інформації, учені вперше прорахували рух зірок у галактиці щодо галактичного центру. І ось виходить, що якщо ці зірки рухаються саме так, як ми бачимо, то на них повинна діяти маса в 4 — 5 разів більше, ніж та, яку ми спостерігаємо сьогодні. Ця маса прихована, вона не випромінює і не посилає радіохвилі. Немає ні світлового випромінювання, ні гамма-випромінювання. Вона нічим не видає своєї присутності. Це і є темна матерія. Ми об неї спіткнулися, а зараз на дотик намагаємося визначити її масштаб, розміри, форму. Я думаю, що це робота не на один десяток років.

— Галактики об’єднують у кластери, кластери — у суперкластери, які, у свою чергу, утворюють Всесвіт. Є теорія, що існує мультивсесвіт, який складається з безлічі всесвітів. Розкажіть про неї.

— У 1986 році російський астрофізик-теоретик Андрій Лінде розробив одну з моделей перших миттєвостей існування Всесвіту. Це так звана інфляційна модель, згідно з якою у перші миті свого життя Всесвіт був енергонасиченим вакуумом. Він був сповнений енергією, з якої потім народилася матерія. Лінде стверджує, що те, яким реалізувався наш Всесвіт у момент Великого Вибуху, залежало від якихось початкових умов. І що поряд з нами можуть бути інші світи — інші всесвіти, які, народившись за іншого стану певного скалярного поля, володіють іншим набором фізичних констант. Там немає електронів, протонів, абсолютно інші властивості речовини і енергії відповідно. Але у момент Великого Вибуху всі напрями окрім наших трьох (висота, довжина, ширина) стиснулися до величини 10-43 см. І немає жодної можливості проникнути у цю щілинку і зазирнути у неї. А якщо там немає ні нашої енергії, ні нашої матерії — то нічого нашого там існувати не може. Це достатньо красива математична модель. Але як це уявити — я не знаю.

— Зараз ведеться багато розмов про те, що знайдена нова планета Нібіру, яка обертається навкруги Сонця по дуже витягнутій еліптичній орбіті. Вона у 2012 році підлетить до Землі дуже близько і викличе на нашій планеті безліч катаклізмів. Що Ви на це скажете?

— Для роз’яснення цього питання ми створили програму, яка називається «2012: про що мовчать пророцтва». Річ у тому, що якщо навкруги Сонця обертається планета величезних розмірів з періодом 3600 років і якщо в грудні 2012 року вона підлетить так близько до нас, що буде як друге Сонце на небі, то можна порахувати, де вона знаходиться сьогодні. Будь-який студент — третьокурсник астрономічного відділення у рамках курсової роботи легко вирішить цю задачу. Так от, Нібіру повинна бути зараз десь між Сатурном і Ураном. А ця область Сонячної системи досліджується останніми роками дуже пильно. З цією зоною пов’язано відкриття пояса Койпера, тобто малих планет, близьких за масою до Плутона. У 2005 р. Плутон позбавили статусу планети, тому що поряд з ним знайшли десятки таких же, як і він, маленьких кам’яно-крижаних планеток. Їх розміри дорівнюють 2000 — 2200 км. Найменша — Седна — 1500 км у діаметрі (для порівняння: діаметр Землі — 12500 км). Так от, Седну, яка знаходиться на відстані набагато більшій, ніж та, на якій зараз повинна бути Нібіру, астрономи бачать. А цю величезну планету чомусь не бачать. Напевно, тому що її там немає.

— Як далеко може зазирнути у Всесвіт найпотужніший телескоп?

— А як ми дізнаємося, на якій відстані від нас знаходиться той об’єкт, який ми побачили у найпотужніший телескоп? З цим визначенням виникає ціла низка проблем. Але вважається, що наймогутніші сучасні телескопи дозволяють нам розрізнити близько 8 — 8,5 млрд. світлових років тому. По суті, це машина часу, ми дивимося в минуле. Ми бачимо небесні об’єкти такими, якими вони були 8 млрд. років тому.

— Людмило Олексіївно, а що можна побачити у Дніпропетровському планетарії?

— У нашому планетарії ми показуємо зоряне небо. Так, це віртуальне зоряне небо. Але коли ви сидите у кріслі і над вами відображаються зірки, які ви бачите і на реальному небосхилі, ви не відчуваєте цієї «віртуальності». Створюється повний ефект присутності. До того ж ви не просто дивитеся на них, включаючи естетичну складову свого сприйняття, — ведучий розповідає про сузір’я, зірки, їхні фізику і народження.

Наші можливості сприйняття обмежуються не тільки телескопом. Давайте візьмемо звичний музичний файл і прокрутимо його зі швидкістю у 10 разів швидше за нормальну. Що ми почуємо? Наше вухо не здатне розрізнити в сигналі такої частоти музику, розділити її на складові — ноти. Сучасні телескопи часто показують нам те, що око людини у принципі побачити і розрізнити не може. Так само, як ми використовуємо механізми там, де нам не вистачає власної фізичної сили, ми використовуємо комп’ютерну побудову, щоб те, що фіксує телескоп, перевести в якісь умовні кольори. Так ми можемо показати, що це слабке світіння говорить про те, чи вибухнула ця зірка, з якою швидкістю розлітається речовина, які згустки в ній утворюються, симетричний або несиметричний був вибух, яка маса була викинута…

— А що можна побачити у вашому планетарії в телескоп?

— Не так уже й мало. Місяць, спостережуваний у телескоп, захоплює всіх, тому що на місячній поверхні безліч деталей, які можна роздивлятися. Гірські ланцюги, верхівки гірських хребтів на межі освітлення, як золотаві цяточки, висять у темноті.

У телескоп видні супутники Юпітера, кільця Сатурна, коли Сатурн над горизонтом (зараз він підіймається над обрієм у другій половині ночі), фази Венери. Навіть у невеликий телескоп зі збільшенням у 100 — 150 разів можна побачити цілий ряд туманностей і красивих зоряних скупчень. Але для цього вже потрібно мати навички орієнтування на зоряному небі.

У небі все унікально і неповторно. І навіть звична картина цікава. У нас періодично буває пожвавлення після чергових чуток: «Від Сонця відвалився шматок!» або «Над нами пролітає гігантська комета!». Відразу всі біжать до планетарію подивитися, що ж відбувається в небі.

— Може астроном-любитель придбати телескоп і самостійно спостерігати за зірками?

— Перший любительський телескоп можна побудувати самому: відполірувати лінзу, покрити дзеркало відбиваючим шаром. Але потім вже напевно доведеться купувати більш точну оптику, щоб отримати достатньо потужну техніку.

Зараз дуже активним є любительський астрономічний рух і в Україні, і на території СНД. У Харкові щорічно проводиться Форум любителів астрономії. І є «бродячий» «АстроФест», який проводить Українське товариство любителів астрономії. Він кожного разу проходить в іншому місті. Були такі фестивалі в Києві, Одесі, Керчі, Сімферополі.

— При планетарії діє клуб «АстроДнепр». Розкажіть про нього.

— У планетарії дуже давня традиція гурткової роботи. Ще у 1980 році працював астрономічний гурток, в якому займалися старшокласники. Останніми роками, коли достатньо сильно змінився наш спосіб життя, змінився і вік гуртківців. Тепер до гуртка приходять діти 2 — 3-х класів. Але частина гуртківців, ставши дорослими, все одно відчували в собі потребу приділяти частину часу астрономії. Так був створений «Астроклуб». Його учасники — дорослі самостійні люди, які свої вільний час і гроші витрачають на своє захоплення. Вони проводять спостереження у планетарії і на Фестивальному причалі, їздять у гості до однодумців у інші міста і щомісячно влаштовують відкриті зустрічі, куди можуть прийти всі охочі.

Наталія СЕГЕН