Лікарі стверджують, що найоптимальніше місце проживання для людини — це місцевість, де пройшло її дитинство. Виявляється, це один з найголовніших чинників збереження здоров’я. Здоров’я ж викликає відчуття комфорту — пригадайте той стан, коли після довгої відсутності повертаєшся до «отчого дому». Якщо вірити медикам — це емоції здоров’я! Які ж ці емоції? Як вони виникають? Як виявляються? Якщо враховувати всі природні чинники і всю різноманітність людських відмінностей, то неупереджений висновок краще за все одержати за допомогою математики і виразити за допомогою графіків і рівнянь. Але чи можна передати відчуття за допомогою діаграм і формул?!

Як показує практичний досвід людства, для передачі вражень і відчуттів не придумано поки нічого кращого за мистецтво. І саме до його безпосередньої допомоги потрібно вдаватися для передачі відчуття здоров’я і радості. Про те, як передається емоція від картини до глядача, і про деякі стереотипи образотворчого мистецтва ми поговорили з дніпропетровським художником В’ячеславом Апетом.

В’ячеслав розповів, що в дитинстві на канікулах часто їздив до бабусі у село. Там він на все життя увібрав неповторну ауру українських просторів. В результаті весь його живопис, як і наш рідний пейзаж, побудований на основі якнайтонших нюансів. Немов відчуваючи, що у момент обговорення таких понять, як Краса і Духовність, народжується щось, що відводить убік від істини, В’ячеслав говорить більше про техніку малюнка і колористику своїх робіт. І лише при прослуховуванні диктофонного запису розмови відчувається, скільки емоцій ховається за зовні спокійною бесідою!

Однією з найголовніших подій на своєму творчому шляху В’ячеслав Апет вважає переїзд у 1996 році до майстерні, наданої йому Спілкою художників. Саме цей рік, на думку художника, виявився для нього найпліднішим.

— Тут атмосфера зовсім інша. Навколо — майстерні інших художників. Зовсім інше спілкування. Відчуваєш себе ніби більш «художнім» художником.

— А стиль Вашого живопису змінився, коли переїхали до майстерні?

— Змінився. Це пов’язано і з самим переїздом, і з тим, що я з 1995 року свідомо перестав використовувати в палітрі коричневу і чорну фарби. Я помітив, що ці фарби поглинають частину емоцій. Художників учать тональному живопису. І я звернув увагу, що багато робіт виходять якісь бруднуваті. Як і у багатьох інших українських художників, у мене є схильність до яскравих колірних рішень. Тому я використовую різного роду яскраві колористичні підкладки, а зверху кольори різних відтінків, десь тепліше, десь холодніше. Виходить багатошаровий живопис. Насправді ж ці не видимі оку підкладки теж впливають на психіку глядача. Така техніка дозволяє працювати над декількома картинами водночас.

— І скільки їх може бути в роботі одночасно?

— По-різному, звичайно. П’ять, десять, може бути одна, може — дві. Я можу відставити картину на якийсь час і потім допрацьовувати її декілька років.

— Як Ви підбираєте сюжети для картини?

— Нещодавно відкрив для себе Крим, і з’явилися роботи на тему кримських пейзажів. До речі, повертаючись до техніки. Є ще один прийом, який я часто використовую: подекуди я залишаю незафарбовані шматочки полотна. Це додатково впливає на глядача.

— А на самого художника у процесі роботи все це так само впливає?

— Я отримую від процесу роботи над картинами задоволення. Багато художників можуть довго розповідати про духовність у своїх роботах. Питання тільки в тому, що таке ця їхня духовність? Я вважаю, що якщо я отримую задоволення від написання картини, то і людина, яка на неї дивиться, повинна отримати задоволення від її споглядання.

— Як правило, художники полюбляють розповідати про процес роботи, колірні рішення і створений ними образ. Але картину ще й обрамляють у раму. Підбір рами — це теж важливо?

— Якщо підходити до підбору обрамлення картини професійно, то потрібно враховувати колористику картини і приміщення, ну і, звісно ж, смаки замовника. У мене був випадок, коли замовили картину, і я досить довго підбирав до неї раму. А потім через деякий час дізнався, що замовник у кімнаті, де висіла моя робота, зробив ремонт і поверх моєї рами прикріпив ще одну, під колір. Вийшла картина у двох рамах.

— Згідно з одним із стереотипів, художники занурені у свою творчість і мало цікавляться життям суспільства взагалі і політикою зокрема. В Україні зараз про політику говорять скрізь. Як Ви ставитеся до політичних розбратів? Політичні передачі по телевізору дивитеся?

— Слава Богу, ні! Іноді сідаю подивитися телевізор з дітьми і випадково натрапляю на новини. При цьому я відчуваю якнайглибше задоволення від того, що ніхто з політичних фігурантів мене не цікавить і мені не подобається.
— Кажуть, що молодому художнику частіше властивий похмурий погляд на речі, який з віком змінюється у більш життєрадісний бік. Як Ви вважаєте, це правда?

— Швидше, це залежить від того, якими були мама і тато художника і як його виховували. Просто у молодому віці емоції, безумовно, виявляються сильніше. Хоча коли молодий художник намалює щось похмуре, то, напевно, тільки у нього і може вистачити енергії на це дивитися!

— Існує ще один стереотип про художників: нібито творець обов’язково повинен бути з якимсь «привітом» і що для художньої думки необхідні як мінімум особливості сприйняття...

— Якби я був покупцем картини, то мені хотілося б, щоб удома у мене висіла робота психічно нормальної людини. Стан автора дуже відчувається по картинах. Часто художник за наявності якихось внутрішніх проблем випліскує їх на полотно або папір. Йому після цього стає легше, неначе він собі ставить клізму. Тільки ось навіщо це глядачам?

— А може художник по картинах іншого митця визначити, хороша людина їх створила або не дуже?

— Звичайно. Адже коли ти дивишся на картину, то це свого роду спілкування з її автором. Тут ніякого секрету немає, як немає і нічого екстраординарного. Наприклад, цигани, які просять гроші на вулицях, чудово відчувають, у кого з перехожих є гроші в кишені, а у кого немає. Подібне чуття є в будь-якій сфері діяльності.

— Художня цінність роботи залежить від того, хороша або погана людина художник?

— Чесно кажучи, про художню цінність у нас в Україні можна було б говорити, якби у нас була розвинена система арт-бізнесу. Зараз ця система у нас нагадує якийсь абсолютно стихійний базар. Якщо казати про художню цінність, то мені здається, що важливіше за все — підходить конкретна картина конкретній людині чи ні. Буває так, що купить людина картину, а з часом розуміє, що вона їй не підходить. Коли людина купує картину, вона повинна усвідомлювати, що їй доведеться з нею жити!

Олексій ОВЧАРЕНКО