Вперше я познайомилась із живописними роботами Юрія Зеленого в майстерні художника В’ячеслава Странника. Не всі полотна були натягнуті на підрамники. Юрій готував свої роботи до показу у виставковому залі Кривого Рогу.

Взагалі є одне чудове правило: якщо вам подобається картина, ніколи не знайомтеся з художником — зіпсуєте враження і про картину, і про художника. В моєму випадку все відбулося з точністю навпаки. Виникло бажання ближче познайомитися з його живописом, поезією, прозою.

Особистість Юрія Зеленого приваблива своєю неординарністю мислення, своєрідним баченням навколишнього світу, манерою говорити, спілкуватися і стилем життя.

«Художники — очі людства. Вони йдуть попереду натовпу людей по темній пустелі, сповненій міражів і привидів, і ретельно обмацують і досліджують кожну п’ядь простору. Вони відкривають у світі образи, яких ніхто не бачив до них. У цьому призначення художників», — писав Максиміліан Волошин. Ці слова співзвучні творчості Юрія Зеленого. Живописні образи художника — ця реальність не із земного світу. Крізь тихе мерехтіння сріблясто-перламутрових фарб Юрія проглядає межа відчутного, випливають безіменні і незліченні, невтілені форми інших світів. Рухливий хаос Всесвіту — це єдина реальність художника. У цьому світі Свідомість є джерелом Світла. Тут світиться все, з чого витікає життя: променіють очі і лики дів, струменить небесне світло чистоти і непорочності від ангелоподібних немовлят. Через полотна художник розкриває нам гігантські вікна у простір світів, що проходять перед глядачем у безперервному плині.

Для розуміння творчості і особистості Юрія Зеленого варто ознайомитися з історією життя митця. Народився Юрій у Красноярському краю в передгір’ях Саян у місті Канськ. Тут він і починає малювати. Далі слідує переїзд до Кривого Рогу, який став другою батьківщиною Зеленого. Тут він малює, багато читає, аналізує, розмірковує.

У молоді роки Юрій відрізнявся відважною незалежністю думок. Його захоплює авангардний напрям, у якому художник і працює. Проте у 1985 році він спалює 286 своїх картин, відкидаючи раніше прийнятну точку зору на авангардне мистецтво. Починається етап переосмислення, інтуїтивного пошуку інших шляхів прояву себе у творчості. Багато років Юрій займається самоосвітою, виявляє цікавість до питань філософії, вивчає історію культури стародавніх цивілізацій, релігій світу, езотерику.

Незборимий дух мандрів веде його до Болгарії, а потім на південний схід Азії — до Китаю. Саме в Болгарії ним був знайдений стиль медитативного живопису; тут же відбувається зустріч із Ваклушем Толєвим, духовним вчителем. У Китаї ж митцю вдалося знайти ключ до відчуття і свого розуміння колориту. Пройшовши шлях перевтілення через інтелект, інтуїцію, душу, він отримав духовну свободу для творчості.

За складом характеру Юрій Зелений є «подорожнім у Всесвіті». Він схильний до пошуку сутності світу — і не у зовнішніх його проявах, а у бездонних глибинах своєї душі. Його мета — розчинитися в природі, позбавитися власного «Я», злитися з потоком життя і таким чином осягнути вищу мудрість. У картинах Юрія переважає не реалізм пейзажу, а відображення енергії місцевості, її пульсуючого духу. Метафізичний пейзаж є наскрізною лінією в його живописних циклах. За станом душі, за тематизмом митець — полістиліст. Символізм його живопису ніколи не був самоціллю, він служить духовній досконалості особистості митця, пропонуючи їй осмислити вічні істини, проникнути в таємниці нескінченності. Вся різноманітність художніх засобів, чутливих до внутрішнього пульсу Всесвіту, завжди підкорена цій високій меті. І сам художник як посередник між повсякденністю і абсолютом кожною своєю думкою, вчинком, стилем свого життя має їй відповідати.

Юрій Зелений з живопису прийшов у поезію і прозу, але і тут він зосереджує увагу на суто образотворчих елементах і колірних ремінісценціях: «В эти дни солнышко еще яркое и острое. Между светом и тенью — тончайшие полутона в нюансах золота. Любуюсь позирующими мне стволами сосен. Зарисовываю взмахи ветвей. Рассматриваю портреты теней от деревьев и ахаю, и млею, благоговею:

…Солнце струится в аллею
Сквозь паутину радужную.
Блики, контрасты цвета…
…Вот, он момент межсезонья,
Пауза в ритме лет!
Летний зной еще помнится,
А мороз — уже нет…»

У його поезії — відчуття таємниці буття, прагнення зрозуміти зв’язок усього у світі, вгадати вищий сенс кожного явища, які поступово стають властивостями мислення поета. Він вірить у вище призначення людини і всього живого на землі. І ця віра дає йому прозорливість і мудрість протистояти всім знегодам і життєвим випробуванням.

Ольга ВАЛЕНСЬКА