Ми досить багато чули про партизанські загони на території Дніпропетровщини, що діяли під час німецької окупації. Чи були вони єдиними, хто боровся з окупантами? Виявляється, що ні. За рахунок відкриття архівів каральних радянських органів (зберігаються зараз в архівах Служби безпеки України) відкриваються все нові факти про діяльність підпілля ОУН у нашому краї. Виявляється, мережа націоналістичного підпілля на Присамар’ї була досить розвиненою.

Створенням підпілля ОУН у Новомосковському районі займалася восени 1942 року наша землячка Уляна Крюченко, майбутня дружина керівника Південного проводу ОУН та останнього головнокомандувача УПА Василя Кука. Згодом вона була вимушена залишити Дніпропетровськ, у якому до цього проживала, щоб уникнути арешту німцями за націоналістичну діяльність. За власними свідченнями Уляни, але вже під час арешту НКДБ, вона виконувала обов’язки керівника районного проводу ОУН і створила тоді низку підпільних ланок, зокрема в місті Новомосковську (8 осіб), селах Знаменівка (3 особи), Підпільне (5 осіб) та Піщанка (1 особа).

У лютому-березні 1943 року У. Крюченко була вимушена повернутися з Новомосковська до обласного центру, бо німцями був поранений та заарештований зв’язковий ОУН, що добре її знав та міг розповісти про підпілля в районі.

Очевидно, що розгалуженість підпільного руху та кількість його учасників були більшими, але Уляна не хотіла наражати на небезпеку решту націоналістів.Окрім згаданих У. Крюченко сіл, в «активі» ОУН були села Спаське та Очеретувате, де Микола Самійленко (псевдонім «Лисий»), згодом відомий український поет, поширював націоналістичні листівки у 1942 році.

За даними архівної кримінальної справи на мешканця Новомосковська Володимира Синявера та інших осіб: «Следствием по делу было установлено, что в городе Новомосковске была создана националистическая организация, состоявшая из 32 (!) членов, из которых 11 человек привлечены куголовной ответственности по данному делу, а остальные участники скрылись». У справі згадуються такі учасники підпілля у місті: Синявер Володимир, Радько Георгій, Решетняк Олександр, Жадан Юрій, Маменко Іван та інші.

Підпільники займалися переважно поширенням націоналістичних листівок, які Синявер отримував з Дніпропетровська від Костюченка Володимира. За належність до підпілля ОУН Синявер та Жадан у серпні 1943 року були заарештовані та допитувані гестапо в тюрмі у Дніпропетровську, але обом вдалося втекти з ешелону, що евакуювався, у жовтні 1943 року під час бомбардування. За ту саму діяльність Синявер та його колеги-націоналісти у жовтні 1944 року за вироком Військового трибуналу отримали десятки років ув’язнення.

Одним із головних осередків підпілля в районі було село Знаменівка. За спогадами учасника підпілля ОУН на Східній Україні Євгена Стахіва, голова управи Чорний очолював осередок підпілля у селі та надавав всіляку підтримку підпіллю в області: допомагав харчами та коштами, переховував підпільників, що ховалися від німецьких арештів, зокрема вже згадуваного Миколу Самійленка. Окрім того, до підпілля належала більшість вчителів села.

У вересні 1943 року ціла група підпільників із Знаменівки увійшла до Української Повстанської Армії. Уродженець цього села Олександр Коверя, колишній офіцер Радянської армії, згадується в «Іведенційній книзі УПА-Північ» — з грудня 1943 року він під псевдонімом «Корнійчук» був командиром гармати у групі «Богун» військової округи «Богун».

Під час Другої світової війни чимало наших земляків взяли участь у визвольному русі. Частину їхніх імен та фотографій зберегли для нас архівні документи, які щомиті готові «заговорити» та розповісти чимало цікавого, заповнюючи «білі плями» в історії нашого краю.

Павло ХОБОТ