Д. йшов по місту, стукаючи підборами по безлюдній мостовій. Раптово погляд його привернула яскрава вивіска «Крамниця чудес». Напис під нею свідчив: «Загляньте до нас — і знайдете тут все, окрім туфель на підборах!» Д. озирнувся… Дивний напис. Він припав носом до замерзлого вікна. Крізь старовинне кольорове скло побачив: чого тільки не було в цій крамниці! Зовсім невелике приміщення було заставлено усілякими ящиками, з яких стирчали найрізноманітніші речі. Сумочки дамські, вишиті бісером, рукавички, капелюхи, шкатулки, прикрашені каменями… Щоб подивитися на все це поближче, Д. вирішив увійти всередину. Штовхнув важкі двері, покриті різьбленням ручної роботи. У тиші пролунав скрип. Він спустився сходами вниз, кожен крок гулко віддавався в порожньому коридорі. У тісній задушливій крамничці нікого не було. Д. почав розглядати непотріб. Скільки ж тут було речей! Багато з них нагадували старий театральний реквізит. Були й інші: неможливо було вгадати ні їхнє призначення, ні часову приналежність. Незважаючи на всю дріб’язковість товару, йти не хотілося. Раптово увагу Д. привернув довгий масивний ланцюг. «Забавна штука. Давно хотів собі такий — на пояс». Опустившись навпочіпки, він почав розглядати ланки. Ланцюг з’єднував кришку ящика з кільцем внизу цього ящика.

— Хочете собі? — пролунав несподівано голос. — Дуже милі кролики. Приносять щастя. Подивіться на них. Тільки не варто всіх підряд чіпати. Якщо це не «ваш» кролик, він може вас вкусити. — За прилавком з’явився високий сивий чоловік у темному плащі.

«Які ще кролики?» Тут тільки Д. помітив, що ящик, на якому висить ланцюг, — це насправді двоповерхова велика клітка. Всередині неї сиділо безліч різнокольорових маленьких грудочок. Не звертаючи уваги на попередження продавця, Д. просунув палець крізь прути решітки і торкнувся світло-сірого зайченя. Той пригнув голову до всипаної сіном підлоги клітки і звісив вуха набік. Д. знайшов шпарину побільше і, просунувши всю руку, погладив рудого. Той упав на спину, підставляючи Д. свій живіт.

— Виявляють абсолютну дружелюбність. Дивно! — Вигукнув незнайомець. — Вони поводяться з вами, як коти, тільки що не мурчать. Отже, ви можете обрати будь-якого. Це рідкісний шанс. Ви — неймовірний щасливчик. Вам в руки сама доля штовхає ваше щастя. Важливо не упустити свій шанс! — Д. скептично посміхнувся: «А продавець знає свою справу». І раптом побачив білого пухнастого кролика. Він простягнув до нього руки і відчув живе тепло і ніжність шерсті. Діставши зайчика з клітки, він притиснув його до грудей. Обійняв. Серце його забилося прискорено, і дивно легко стало на душі. Маленький клубочок щастя був у його руках. Невелике сердечко билося в такт з його власним, і здавалося, що у них один подих на двох. Неможливо було розлучитися з цим дивом. Здавалося, варто лише підняти ноги, і він здійметься над землею.

— Двадцять доларів, сер. — Д. з жахом зрозумів, що його гаманець порожній. Можна було, звичайно, позичити 20 доларів у друга або попросити продавця почекати. Але зрадницькі думки полізли йому в голову. «Навіщо мені кролик? Я ж не маленький. Що за маячня взагалі? Кролики, які приносять щастя… Треба швидше звідси піти». І він посадив «Пушка» назад до клітки.

В ту саму мить звідкись з’явився величезний натовп людей. Дивно було, як така велика кількість людей поміщається в тісному приміщенні. В основному це були чоловіки в чорних фраках і циліндрах. Один пан дістав рудого кролика, і обличчя його засяяло від захвату. По-дитячому притискаючи його до себе, він пішов до виходу. Всі навколо тримали в руках кроликів, і їхні обличчя світилися незвичайною радістю і щастям. Серце Д. стиснулося. Кроликів розбирали швидко. Він відвернувся і, намагаючись не озиратися, вийшов з крамниці. По дорозі додому його не полишало відчуття, що він втратив щось дуже важливе. Наступного дня, узявши гроші, Д. помчав до крамниці. А раптом його білого кролика ніхто не купив! Може ж бути й таке. Але прийшовши на місце, він дуже здивувався. Не було ні дверей, ні вікон з вітражами старовинної роботи. Був звичайний будинок. Звичайні вікна з чорними ґратами… З торгових закладів поблизу був тільки взуттєвий магазинчик.

Д. дивився на цей вчора ще зовсім інший будинок, і сльози виступали на його очах. Він відчув себе обдуреною дитиною. Холодний осінній вітер ганяв жовте листя, а він стояв на звичайному тротуарі у непримітного будинку. Люди поспішали до своїх теплих будинків, мовчки дивуючись самотній нерухомій фігурі.

— Думаю, варто зробити те, чого найбільше хочеться. Навіть якщо є перешкоди. — Поруч незрозуміло звідки з’явився маленького зросту чоловік у старомодному капелюсі, круглих окулярах, з добродушним обличчям і червонуватим носом картоплею. — Іноді ми не виконуємо свого призначення в попередніх втіленнях… — Сказавши цю таємничу фразу, незнайомець пішов, здавалося, що він розчинився в тумані. І раптом Д. зрозумів, чого йому дуже хотілося. Він підійшов до вікон, які ще вчора були іншими, і зазирнув усередину. Погляду його відкрилася дивовижна картина. На дивані, у кімнаті сиділа літня жінка з довгим сивим волоссям. Її рука — натруджена, суха, в мозолях і старовинних перснях, що загадково переливалися у світлі лучини, гладила білого пухнастого кролика.

Пушок! Піддавшись пориву, Д. просунув пальці крізь прути решітки і постукав у вікно. Жінка підвела очі і жестами запросила його увійти. Д. увійшов до будинку зі сторони під’їзду. Сів у старе продавлене крісло і розповів усю історію.

— Я правнучка чоловіка, про якого ти розповідаєш, — почала свою розповідь бабуся. — Багато років тому він тримав у цьому самому будинку свою лавку незвичайних речей, і покупці іноді з’їжджалися до нього з далеких країн, щоб купити або зробити цінний обмін. Також прадід розводив кроликів. Той час немов вкритий чарівним серпанком. Кролики його приносили людям щастя й удачу. Зараз я, і мої діти, і онуки теж розводимо кроликів на продаж. Ти побачив дивний сон наяву. Ти побачив там моїх предків.

— А можна купити у вас кролика?

— Так. Хоча час продажів у нас навесні, тобі зовсім випадково пощастило. Не ти перший цікавишся цим білим пушком. Якась дівчина просила його залишити ще навесні, та так і не прийшла. Ось він і залишився.

Ощасливлений придбанням, Д. вийшов на проспект. Вітер ущух, і виглянуло сонце. Притискаючи до себе дорогоцінну ношу, він розглядав гілки дерев. У жовтому листі грали промені пізнього осіннього сонця. Замилувавшись заходом, він не відразу побачив захоплений погляд зелених очей. Вродлива, з золотавим волоссям дівчина не відриваючись дивилася на білого пухнастика в його руках.

— Який милий! Але це ж… мій білий кролик! — Вона простягнула руку до Пушка. З музичного кіоску донеслися звуки шарманки. Двоє стояли, дивлячись один одному в очі. Стояли і боялися поворухнутися. Бо здавалося, найменший порух віднесе їх поривом вітру до чарівної країни під назвою Любов. Дві пари очей. Сині та зелені. І ще одні. Червоні очі білого пухнастого кролика, якого обіймали зараз дві пари рук.