про нас|
Увійти

 

КультОгляд
Виставка ранніх робот Марчука в Києві

В Києві у Галереї "Мистецька збірка" відкрилась виставка робіт відомого українського живописця Івана Марчука.

Лускунчик від Раду Поклітару у Дніпропетровську

23 січня київський театр сучасної хореографії «КИЕВ МОДЕРН-БАЛЕТ» під керівництвом Раду Поклітару привіз до Дніпропетровська свою постановку «Лускунчик». Цей спектакль сам хореограф вважає спектаклем для дорослих.

YouTube запускає кінофестиваль

Відеохостинг YouTube запускає власний кінофестиваль  — Your Film Festival. Фільми будуть показувати в інтернеті. А десять фіналістів поїдуть на Венеціанський кінофестиваль.

Виставка Олександра Короля у Дніпропетровську

У Дніпропетровському відділенні «Я Галерея» відкрилась виставка «Deus Ex Machina» художника Олександра Короля.

Архів газети
АФІША ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
ГоловнаЗнай наших
      ЗНАЙ НАШИХ      
Василь Вірастюк: ШЛЯХОМ КОТИГОРОШКА

Василь Вірастюк: ШЛЯХОМ КОТИГОРОШКА

Автор: Христина ПЛАХОВА:

Ім’я одного з найсильніших чоловіків світу Василя Вірастюка спалахує у свідомості іноземців як один із сучасних символів України. Надзвичайної сили богатир (у них це називається «стронгмен»), харизматичний чоловік і батько двох дітей народився в Івано-Франківську і до спортивної кар’єри попрямував свідомо і одразу. Прикладом для нього, як це не банально, був старший брат Роман, член олімпійської збірної країни зі штовхання ядра. Саме цей вид спорту обрав для себе і молодший Вірастюк, однак не зразу — за шкільні роки він устиг позайматися і плаванням, і боротьбою. Однак приклад брата і аура богатирського завзяття навколо штовхання ядра кінець кінцем допомогли йому зробити головний вибір свого життя.

 

Закінчивши Івано-Франківський технікум фізичної культури, Василь як справжній чоловік відслужив у армії, а після служби пішов працювати тренером з легкої атлетики у спортивному товаристві «Україна». Аж до 2000 року Вірастюк не залишав класичний спорт, виступаючи у складі легкоатлетичної збірної України. Став майстром спорту і виконав нормативи для участі у Сіднейській олімпіаді. Втім, до Австралії він не потрапив — напевне, чиновники від спорту злякалися, що молодий атлет підведе. Після такої професійної поразки Василь вирішив докорінно змінити життя, переїхав до Львова і вступив на цивільну роботу — водієм-охоронцем. Крім того, зарплатня спортсмена у 150 гривень просто не давала 135-кілограмовому велетню можливості нормально жити і харчуватися.

Головне для мене — здоров’я і благополуччя рідних. Заради них я живу, заради них працюю, і в них моє щастя.

Але у новому столітті йому захотілося нового, спорт кликав повернутися, і він вступив до лави богатирів у міжнародному змаганні «Strongest man». В українському богатирському багатоборстві Вірастюк був одним із піонерів. «Пригадую, ще у 1998 році вперше мене запросив стати учасником богатирських змагань «Козацькі забави» президент Федерації найсильніших атлетів України Володимир Киба, — розповідає Василь. — Турнір відбувався у містечку Бровари, що на Київщині, і вразив усіх своєю видовищністю». Тут все і почалося. Україна і більша частина світу затамувавши подих спостерігала за спортивними здобутками силачів, серед яких, безумовно, виділявся Василь Вірастюк. Вже перша спроба української збірної у чемпіонаті світу виявилася більш ніж вдалою — у фіналі вони несподівано для всіх здолали німців, багаторазових чемпіонів «Богатирських розваг», які організовував у Броварах відомий штовхальник ядра Олександр Багач.

— Ми вперше приїхали туди з братом у 1997 році й одразу посіли перше й друге місця. Вийшла навіть курйозна ситуація: перед фіналом я з братом гостював у Багача, і він усе повторював, що на кухні йому бракує телевізора, але завтра відбудеться спортивне шоу богатирів, і в нього він з’явиться — як приз. А тут вийшло так, що обидва телевізори — за перше й друге місця — дісталися нам із братом, Багач став лише третім. Він був вражений.

Але легкоатлетичні тренери забороняли Василеві брати участь у богатирських змаганнях, аби уникнути травм. Вже покинувши легку атлетику, він спробував себе ще раз, на змаганнях у Ялті у 1999 році, де виграв у чотирьох вправах з п’яти. Після цього він не пропускав жодних богатирських змагань. Перший же виступ Вірастюка на міжнародній арені в цій царині відбувся у рамках святкування 800-річчя Риги в 2001 році, там він посів 4 місце. За рік став третім у змаганнях за звання «Найсильніший у Центральній Європі» і взяв Гран-прі міжнародного турніру в Зальцбурзі (Австрія).

— Але серйозно мене почали сприймати лише після участі у змаганнях суперсерії IFSA (Міжнародної федерації найсильніших атлетів), які проходили наприкінці 2002 року на Гаваях. Я тоді став шостим серед найсильніших. Для організаторів і вболівальників це був шок, бо до того мене у світі просто не знали. А коли наступного року в Замбії на чемпіонаті світу серед «стронгменів» я посів 3 місце, зі мною почали рахуватися по повній програмі.

На відміну від олімпіад і легкоатлетичних чемпіонатів, богатирські ігри — це видовищне комерційне шоу, насамперед призначене для розваги глядачів. З часу своїх перших стартів у цьому виді спорту Вірастюк здобув ще чимало нагород, був визнаний найсильнішим чоловіком України і світу, встановив декілька рекордів (так, у 2004 на День Львова він потягнув зчіпку з 5 трамваїв загальною вагою у 101,5 тонни, зчіпку з 10 авто і проніс дві валізи по 171 кг кожна) і переміг своїх кумирів, чемпіонів світу силачів Свена Карлсона та Магнуса Самуельсона. Нині Василь продовжує підтримувати молодь: 1 жовтня він разом із колегою Михайлом Старовим повідомив про започаткування Професійної ліги стронгменів України. Про те, щоб завершити кар’єру, Вірастюк поки що не думає.

— Про це дуже важко говорити, адже фінал спортивної кар’єри — серйозний момент для кожного спортсмена. Упевнений, що знайду собі заняття до душі, але поки що я налаштований на нові рекорди, які присвячу своїй дружині і дітям. Не хочеться кидатися високопарними фразами про борг перед батьківщиною, хоча це теж грає роль. Але головне для мене — здоров’я і благополуччя рідних. Заради них я живу, заради них працюю, і в них моє щастя.

Христина ПЛАХОВА

«Експедиція XXI» №11 (89) 2009

Додати відгук:

Ваш відгук: (не більш як 3500 символів. Залишилось: 3500)