Сучасна українська історична наука, незважаючи на надмірну націоналізацію і політизацію, продовжує розвиватися у своєму професійному руслі, являє і пояснює суспільству картини минулого. Але який він, сучасний історик? Не історик-політик, ідеолог, пророк у своїй вітчизні, а кабінетний учений, для якого скрупульозне вивчення епох, що пішли, — професія і покликання одночасно?

Одним із таких дослідників, безперечно, є 50-річний професор Запорізького національного університету Анатолій Васильович Бойко. Наш сучасник добре відомий серед колег в Україні і за кордоном. Його ерудиція і дослідницький талант сприяли появі більше сотні робіт з історії Південної України.

А служіння цій музі почалося у 80-х роках ХХ століття. Тоді рослому і широкоплечому моряку після досвіду служби на тихоокеанському підводному човні вдалося поступити на істфак Дніпропетровського державного університету. За тих часів конкурс досягав більше 20-ти чоловік на місце і екзамен з історії членам приймальної комісії здавався в усній формі. Анатолій Бойко вже тоді вразив комісію своєю блискучою підготовкою і відповідями на додаткові питання. А далі — студентські роки і перші кроки у світі науки. Однокашники згадують про свого товариша як про щедру, чуйну, відповідальну людину, яка виходила з непростих життєвих ситуацій із притаманним їй гумором і з молодших курсів захоплено вивчала минуле.

Не в останню чергу такому захопленню сприяли талановиті викладачі і учені історичного факультету — Тетяна Ліповська, Ганна Швидько, Дмитро Пойда, Микола Ковальський. Дніпропетровська школа істориків-джерелознавців на чолі з М. Ковальським без перебільшення стала феноменом культурного, інтелектуального життя останніх радянських десятиріч. Строгий науковий пошук далеко не на догоду «правильним» концепціям, пріоритет історичного джерела і його багатобічний аналіз — ось традиції, закладені ученими Дніпропетровської alma mater. Саме ці ази лягли в основу масштабного проекту Анатолія Бойка, який розвивається вже більше ніж 20 років, — історія Південної України XVIII — XX століть.

Роботи доктора наук відкривають широку історичну панораму часів колонізації краю у XVIII столітті: тут і історія запорозького козацтва, і історія ярмарку в Таврійських степах, і історія дворянства, селянства, духівництва, відставних солдатів, біографії помітних особистостей, долі яких були пов’язані з Південною Україною. Протягом 1990 — 2000-х рр. під керівництвом А. Бойка було захищено більше десятка кандидатських дисертацій, присвячених регіональній історії. Релігія і церковне життя Запорозьких Вольностей, історія запорозького зимівника, участь запорожців у російсько-турецьких війнах XVIII століття, трансформація запорозької спадщини після офіційної ліквідації Запорозької Січі, колонізація Південної України іншими народами, формування дворянства в краї, розвиток соціально-економічної інфраструктури, адміністративно-територіальний устрій краю… Докторська самого професора була присвячена джерелам з соціально-економічної історії Південної України останньої чверті XVIII ст. Ця робота стала відправною точкою для подальшого професійного вивчення краю учнями і колегами. Багато хто з учнів Анатолія Васильовича продовжує займатися регіональною історією, здійснюючи нові і нові відкриття.

Завдяки ініціативі А. Бойка в 1999 р. на істфаці Запорізького університету була відкрита нова кафедра — джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін. Кафедра з роками перетворилася не тільки на навчально-педагогічний, але і науковий центр вивчення Південної України. Сьогодні більшість її викладачів — це учні Анатолія Васильовича, його дружна бойова команда. Протягом 2000-х років історик і його молоді послідовники неодноразово ділилися результатами своїх досліджень, ініціюючи всеукраїнські і міжнародні краєзнавчі конференції.

Інтенсивно ведеться робота в Запорізькому відділенні Інституту української археографії і джерелознавства НАНУ, очолюваному Анатолієм Бойком. Саме він заснував низку наукових серій: фундаментальний археографічний проект “Джерела з історії Південної України”, “Старожитності Південної України”, щорічник “Південна Україна XVIII — XIX століття: Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ». Стараннями професора минуле постає з листів дворянських родів Катеринославщини, селянських щоденників і записок міських жителів, офіційної документації різних установ. Популяризація спадщини Д. І. Яворницького і Я. П. Новицького, перевидання їхніх праць з історії краю — також одна з ідей, втілюваних у життя нашим сучасником. Більш того, заслугою Анатолія Васильовича є створення 1995 р. Запорізького наукового товариства імені Якова Павловича Новицького.

Ось уже 10 років під керівництвом Анатолія Васильовича розвивається грандіозний за своїм задумом проект «Усна історія Степової України». Головна мета щорічних експедицій по різних областях і селах — зафіксувати і зберегти живу пам’ять людей про минуле свого краю, ту унікальну інформацію, яку передає безпосередній учасник і очевидець подій бурхливого ХХ сторіччя. Паралельно з науковими експедиціями проходить щорічна студентська практика. Після гомінкого й запиленого міста молоді хлопці і дівчата занурюються в красу українського степу, вивчають етнографію сіл Південної України, проводять усно-історичні інтерв’ю зі старожилами. Такі зустрічі часто дають фахівцю-початківцю набагато більше для розуміння нашої історії, ніж підручники. Історико-етнографічна практика — ще одне з дітищ Анатолія Васильовича. Втім, як і Музей історії і етнографії народів Південної України, в якому на сьогодні більше тисячі експонатів.

І це лише окремі штрихи до портрета цільної і багатогранної особи... Згадується вислів Маркса: «В науці немає широкої стовпової дороги, і лише той може досягти її сяючих вершин, хто, не боячись втоми, дереться по її кам’янистих стежках». Хто знає Анатолія Васильовича, погодиться, що це сказано про нього. Талановитий учений-джерелознавець, сподвижник, організатор, який вміє заразити ідеєю і зацікавити колектив. Щирий патріот своєї країни і свого краю. Саме в людях такого типу концентрується творче начало. Майстер, який не просто працює, а творить, повністю віддаючись своїй справі. Більш того — його робота для суспільства має куди більше значення, ніж бурхлива діяльність більшості сучасних політиків.

Надія ШВАЙБА,
кандидат історичних наук,
доцент Запорізького національного університету