У цій статті ми не зачіпатимемо тему отруєння колишнього президента України Віктора Ющенка, а поговоримо про «діоксинові небезпеки», що підстерігають кожного простого українця. А саме про загрозу отримати велику дозу цієї отруйної речовини у нашому повсякденному житті.

Нещодавно в Німеччині вибухнув скандал: у великій партії курячих яєць і окороків була знайдена кількість діоксинів, що багаторазово перевищувала допустиму норму. Слідом у вітчизняних ЗМІ з’явилися повідомлення про те, що українці теж споживають велику кількість діоксину з їжею. Просто в Україні ніхто не перевіряє продукти харчування на його вміст, тому ми і не підозрюємо про це. Але діоксин — дуже небезпечна отрута. Потрапляючи до організму людини, він викликає безліч порушень у його роботі і призводить до серйозних хвороб. Діоксин навіть називають хімічним СНІДом!

Наскільки актуальна загроза діоксинового забруднення в Україні? Як діоксин може потрапити до людського організму? Чи є шляхи вирішення діоксинової проблеми? Про це ми поговорили з доцентом кафедри органічної хімії ДНУ Ларисою Василівною Дмитриковою.

— У пресі з новою силою заговорили про таку отруйну речовину, як діоксин. Що це за речовина і як вона утворюється?

— Діоксини — високотоксичні з’єднання, що мають мутагенні, канцерогенні й тератогенні властивості. Це «рукотворні речовини», які є побічними продуктами виробництва пластмас, пестицидів, паперу, металів, дефоліантів. Протягом в’єтнамської війни (1962–1971 рр.) літаками американських ВВС було розпиляно над територією Південного В’єтнаму 57000 тонн дефоліанта — речовини, що викликає обпадання листя у рослин, в якому у вигляді домішки містилося 170 кг діоксину; в результаті у учасників цих подій були відзначені численні захворювання. Саме наслідки цієї війни привели до розуміння тієї грізної небезпеки, якою є діоксини для всього людства.

Діоксини утворюються при спалюванні сміття у сміттєспалювальних печах, на міських звалищах, при спалюванні осіннього листя, на теплових електростанціях, при горінні синтетичних покриттів і масла,  присутні у вихлопних газах автомобілів тощо. Ще одне джерело діоксинів — хлорування води. Експериментально доведено, що там, де використовується знезаражування хлором, зараження питної води діоксинами неминуче. А річ у тому, що опале листя, яке гниє у воді, утворює феноли. Коли водопровідну воду хлорують, феноли дуже легко взаємодіють з хлором, унаслідок чого і утворюється діоксин. Небезпека зростає там, де в природні води скидаються відходи металургійних, нафтопереробних та інших хімічних підприємств. Але на водоканалах немає лабораторій з відповідним устаткуванням, де б могли визначати токсичні концентрації діоксину, тому скільки ми споживаємо його щодня — невідомо.

Таким чином, проблема діоксинів набула глобального характеру.

Під діоксинами слід розуміти не яку-небудь конкретну речовину, а декілька десятків сімейств. На сьогоднішній день діоксинів відома не одна тисяча. Найтоксичніша речовина з цієї групи (2,3,7,8-тетрахлордибензопара-діоксин) зазвичай і мають на увазі, коли говорять про діоксин. Його дія сильніша за дію ціанідів, стрихніну, бойових отруйних засобів: зоману, зарину.

Діоксин відрізняється високою стабільністю, стійкий до дії кислот і лугів, розкладається лише при 750ºС. При потраплянні до оточуючого середовища діоксини інтенсивно накопичуються в ґрунті, водоймищах.

— Як діоксин потрапляє до організму людини?

— З міським пилом, їжею, водою. Серед основних продуктів небезпечні концентрації діоксинів містяться в тваринних жирах, м’ясі, молочних продуктах, рибі.

— В чому ж основна небезпека діоксину?

— Молекула діоксину, через особливості своєї будови, на диво точно вписується в рецептори живих організмів. Вона пригнічує життєві функції клітин і примушує їх працювати інакше, гальмує імунні процеси організму. Проблеми можуть початися, здавалося б, з дрібниці — роздратування шкіри. Потім з’являються незагойні фурункули, виникають злоякісні пухлини, гострі ураження сальних залоз, важкі ураження печінки, підшлункової залози, розвиваються психічні розлади, народжуються діти з патологіями. Діоксин відкладається в основному в жирових тканинах і практично не виводиться з організму. Він може протягом років накопичуватися в організмі, не вступаючи там ні в які взаємодії, а потім дає про себе знати у вигляді найрізноманітніших хвороб. Вважають, що сам по собі він не виявляє канцерогенної дії, але є синергетиком речовин, які проявляють подібну активність, тобто стимулює ці речовини до дії.

— Якщо щодня до організму надходитимуть невеликі дози діоксину, людина відчує якісь зміни у стані здоров’я?

— Вплив діоксину на організм дуже важко помітити, поки він не назбирається в певній кількості. Але коли гранична доза перевищена, розвивається хвороба. Діоксин вважається найтоксичнішою з усіх відомих отрут саме через кумулятивний ефект. Насправді, для розвитку патологій потрібно зовсім небагато цієї токсичної речовини: 1×10-6 г на 1 кг ваги — вже надзвичайно токсична доза для організму, а період напіврозпаду діоксину складає 7–10 років. За цей час організм може накопичити великі його кількості.

— Напевно, є якісь допустимі дози діоксину в продуктах харчування, воді, повітрі?

— Для діоксинів не існує гранично допустимих концентрацій — ці речовини токсичні в будь-яких кількостях, змінюються лише форми прояву цієї токсичності. Діоксини володіють широким спектром біологічної дії на людину і тварин. Вони порушують роботу організму в цілому. Їх зараховують до групи суперекотоксикантів. У малих дозах вони спричиняють мутагенний ефект і впливають на різні ферментні системи організму.

Встановлення санітарних норм з діоксину в різних країнах базується на різних критеріях. В Європі за основний прийнятий показник онкогенності, в США — імунотоксичності. Розрахунок допустимої добової дози ведеться так, щоб за 70 років життя до організму людини надійшло не більше 1×10-11 г/кг в день.

— Якщо людина почала хворіти, у неї знизився імунітет, чи можна визначити, що причиною цього є саме діоксин?

— Симптоматика діоксинового отруєння украй складна, і неможливо однозначно стверджувати, що причина хвороб саме в отруєнні діоксином. Більш того — для діоксинів характерним є ефект синергізму, тобто він посилює дію токсичних речовин. Якщо до організму потрапив канцероген, то вірогідність виникнення раку збільшується багаторазово у присутності діоксину. Він є синергетиком до дії таких токсикантів, як солі свинцю, кадмію і ртуті, а також нітратів, хлорфенолів, сульфідів і навіть радіації.

— Як впливають на людський організм великі дози діоксину?

— Вплив великих доз цієї токсичної речовини вперше був зареєстрований у 1949 році після аварії на заводі «Nitro» в американському штаті Вірджинія. Тоді постраждало більше 200 чоловік: 32 із них померли відразу, у половини тих, хто залишився в живих, було знайдено захворювання хлоракне, від якого вони не змогли вилікуватися. При цьому захворюванні обличчя і шия покриваються вуграми, змінюється пігментація шкіри. В 1953 році — аварія на заводі фірми «BASF» в Німеччині і знову потерпілі (більше 55 чоловік) з симптомами хлоракне. Така ж проблема виникла у японців і тайванців із селищ Юшо і Ю-Ченг відповідно. Тоді від двох катастроф постраждали близько 4000 чоловік. Були аварії і в Росії — на хімічних підприємствах в Чапаєвську і Дзержинську. Велика кількість потерпілих і ті ж симптоми. Тоді було встановлено, що високі дози цієї речовини несумісні з життям.

— Чи можна вивести діоксин з організму?

— Практично неможливо — немає технологій. Діоксин утворює міцні комплекси з так званими діоксиновими рецепторами, які складно зруйнувати.

— В Україні хтось займається діоксиновою проблемою?

— У нас немає лабораторій (або я про них не знаю), де б визначали наявність діоксину в продуктах або воді. Немає приладів, які б фіксували його у малих кількостях.

— Чи є інформація про те, які райони України найбільш забруднені діоксином?

— Я такої інформації не зустрічала, але можу сказати однозначно: наш регіон — промислова зона, а значить забруднений діоксином.

— Вилучити з навколишнього середовища діоксин можна?

— Це проблема сторіччя, яка поки не вирішена. Діоксини можна порівняти з радіоактивними речовинами, від яких так важко позбавитися. Але якщо останні можна виявити за допомогою лічильника Гейгера, то виявити у довкіллі діоксини набагато складніше. Часто просто немає апаратури, здатної виміряти такі малі кількості речовини.

У 1960-і роки був дуже популярним інсектицид ДДТ, який застосовували повсюдно. Пізніше з’ясувалося, що ця речовина надзвичайно отруйна. Але на той час даним токсином була забруднена навіть територія Антарктиди. Я думаю, що так само невеликі дози діоксину — фонове забруднення — вже є скрізь на Землі. Адже хімічних виробництв у світі дуже багато. Окрім стандартного забруднення навколишнього середовища довкола цих підприємств, під час аварій відбуваються крупні викиди діоксину. Наприклад, декілька десятків років тому в російському місті Чапаєвську в результаті аварії на хімічному виробництві до оточуючого середовища потрапило близько 30 кг діоксину. Цього достатньо, щоб обширні території були заражені цією отрутою у фонових дозах.

— Що ж робити?

— У світі є глобальні проблеми, які вирішити поки не вдається. Наприклад, питання утилізації гумових шин, ядерних відходів. Ну, складýємо ми ядерні відходи, зберігаємо, а що з ними робити далі? Атомна енергія зручна, дешева, у неї високий КПД, але для охолодження реактора потрібні озера води. А що далі робити з цією радіоактивною водою — ніхто не знає.

Проблема гербіцидів теж поки не розв’язана. Адже людство виробило їх величезну кількість. При спалюванні гербіцидів утворюються діоксини, а якось по-іншому їх знищити теж неможливо.

Проте в боротьбі з діоксинами вже досягнуті певні успіхи. В багатьох країнах світу проводиться екологічний моніторинг з діоксинів у різних галузях промисловості. Відповідно до одержаних даних розв’язуються питання вдосконалення тих або інших технологічних процесів. У США і в країнах Західної Європи ведеться кампанія за сортування побутових відходів, відділення пластмас. Шведам вдалося знайти спосіб отримання бездіоксинового паперу. В Німеччині, США, Нідерландах, Японії після реконструкції сміттєспалювальних заводів вдалося звести утворення діоксинів до мінімуму, у Франції розроблені антидіоксинові фільтри. У багатьох країнах відмовилися від знезараження води хлоруванням. Хотілося б сподіватися, що і в нашій країні цій проблемі теж приділятиметься підвищена увага.

А поки нам залишається тільки намагатися знизити ризик потрапляння діоксину до організму. Для цього потрібно вести здоровий спосіб життя, харчуватися, як це прийнято за кордоном, органічною, тобто вирощеною на чистих ґрунтах, їжею. Вважається, що краще вживати переважно рослинну їжу, тому що рослини накопичують менше діоксинів, ніж тварини і риби. Пити потрібно тільки добре очищену воду. Звичайно, гарантій це ніяких не дає, але є надія отримати меншу дозу діоксину. До того ж людський організм має такі ресурси, які дозволяють вижити і пристосуватися за багатьох несприятливих чинників. Отже, сподіватимемося, що в майбутньому ці «нерозв’язні» проблеми все-таки вирішаться.

Наталія Сеген