Хвороби супроводжували людство протягом усієї його історії. І весь цей час люди шукали способи боротьби з ними. Так з’являлися перші методи лікування, одним з яких є мануальна терапія.

Що таке мануальна медицина? Чи актуальне її застосування у наш час? Про це нам розповів Шитиков Тимофій Олександрович, к. м. н., доцент, завідувач курсу мануальної терапії Дніпропетровського медичного інституту традиційної і нетрадиційної медицини, голова регіонального товариства мануальних терапевтів.

— Тимофію Олександровичу, що таке мануальна медицина?

— Мануальна медицина — це мистецтво зцілення хворого шляхом впливу руками лікаря на хребет, суглоби і м’язи, внутрішні органи, череп пацієнта. Якщо перекладати дослівно — це лікування руками (від грецького слова manus — рука).

— Мається на увазі саме доторк руками?

— Так. Фізичний контакт.

— Яка країна вважається родоначальником мануальної терапії (МТ)?

— Лікування руками існувало в ритуальних рухах американських індіанців, в танцювальних рухах племен Африки, в гімнастичних системах племен Азії. Перші письмові джерела, в яких згадується мануальна терапія, датуються ІІІ століттям до н. е. Це "Трактат Жовтого Імператора" Хуан Ді Ней Цзина. Швидше за все, подібні методи лікування застосовувалися і раніше, але перші згадки вказують саме на цей період.

Дуже часто мануальна медицина використовувалася в монастирях. Зокрема, в монастирях Китаю і Тибету були спеціальні ритуали, пов’язані з МТ. Застосовувалася мануальна медицина і в монастирях Київської Русі. Взагалі цілий етап розвитку медицини — монастирський. Вважається, що першим забрал МТ у жерців і віддав їх до світського суспільства Гіппократ, який і сам застосовував ці методи. Термін «мануальна терапія» з’явився тільки в 1958 році, а до того цей метод лікування називали по-різному. За часів Гіппократа існували назви "апотерапія" і "рахітерапія". Прийоми, які використовувалися в ті часи, дійшли до наших днів. Тоді лікування проходило так: тіло людини розтягувалося горизонтально або вертикально, потім з ним проводилися певні маніпуляції у вигляді механічно дозованого впливу. Такі методи існували в багатьох країнах під різними назвами і використовувалися для різних цілей. Так, скажімо, в Древньому Римі МТ використовувалася при підготовці гладіаторів. Для того щоб боєць красиво рухався на арені і красиво помирав, потрібно було доглядати за його тілом. Тому раз на тиждень гладіатор відвідував сауну і сеанс мануальної терапії.

Абу Алі Ібн Сіна — стародавній середньоазіатський лікар, який жив приблизно у ХІІІ столітті н. е., описував у своїх творах прийоми МТ, якими користувалися на той час. Вони проводилися в хамамах — турецьких лазнях, де на розігрітій підлозі лежав пацієнт, а до нього застосовувались прийоми МТ. Як правило, мануальними терапевтами були люди без медичної освіти. Психологія суспільства в ті часи говорила про те, що лікарю, як людині посвяченій, торкатися руками бідного населення не варто. Тому в ті далекі часи МТ практикували не лікарі, а, наприклад, банщики. А в Європі МТ застосовували цирульники.

Оскільки багато прийомів мануальної терапії, не маючи наукових обґрунтувань, мали релігійно-містичне пояснення, то дуже багато релігійних трактатів теж посилаються на МТ. Навіть у Біблії є згадка про те, як Ісус Христос, прийшовши до Єрусалима, вилікував руконаложенням жінку, яка не могла ходити. Що малося на увазі під «руконаложенням», невідомо, але це явно був фізичний контакт рукою. Тобто ми можемо вважати, що Ісус Христос був мануальним терапевтом.

Так сталося, що з утвердженням християнства розцвів релігійний аскетизм. Тіло людини стали вважати гріховним. Вважалося, що догляд за тілом, банні процедури — це пережитки язичництва. Люди не милися роками, замуровували себе в келії, били себе ланцюгами. У зв’язку з цим в середні століття була низька санітарна культура, що призвело до розвитку багатьох хвороб, і контакт з тілом хворого став небезпечним. Тому церква заборонила МТ. І те, що ми й досі іноді вважаємо мануальну медицину чимось негідним і мало не окультним — відгомін тих часів. Але «голота на вигадки хитра», і народ придумав, як лікувати хворого, не торкаючись руками. З’явилося «лікування у фортечної стіни», коли хворого клали на рогожку у фортечної стіни, а в тріщину стіни вставлялася жердина, якою м’яли тіло пацієнта.

Була інша модифікація — топтання ногами. Зазвичай топтали жінки, які народили двох близнюків чоловічої статі, тому що така жінка вважалася поміченою богом. Однією з відомих "топтальщиць" у середні століття в Європі була якась Сара Мапп. Говорили, що вона «скажена», тому що свої сеанси вона супроводжувала екстравагантними витівками і криками. Але вона була популярною і їздила по всій Європі у позолоченій кареті й топтала князьків і монархів.

Але рука м’якше, тепліше, приємніше. Тому придворний лікар французьких королів Амбруаз Паре повернув руку МТ. І його досвід поширився по Європі.

— А на нашій території застосовувалися подібні методи лікування?

— Методи лікування руками існували на Русі здавна. Костоправні техніки широко застосовувалися в монастирях. Наприклад, відомий монах Києво-Печерської Лаври — Агапіт, який лікував молитвою, травами і руконаложенням. Коли за Петра І Росія вела постійні війни, в армії потрібні були люди, які допомагали б пораненим солдатам. Для цього створювалися костоправні школи, куди набирали простих солдатів і навчали їх певним прийомам з відновлення організму після поранень та інших травм. Костоправ, мобілізований з армії, жив тим, що надавав медичну допомогу. Він брав учнів, і з покоління у покоління передавав знання про МТ. На території нашої країни існували цілі костоправні династії. Пізніше цих фахівців стали на німецький лад називати фельдшерами.

Але офіційна медицина була не народна. Корифеї російської медицини здебільшого — німці. Багато хто з російських та українських лікарів отримували освіту за кордоном. Наприклад, Пирогов, хоча був родом з Вінниці, навчався в Німеччині, і тому керувався «заморськими» знаннями, а не принципами народної української медицини. Він зробив великий внесок до офіційної медицини, але він і йому подібні «затерли» медицину народну.

На нашій території МТ не могла процвітати. Її утискала церква, бо за церковними канонами лікувати міг тільки священик. Лікарі теж не визнавали мануальну медицину. Тому ренесанс МТ пов’язаний з північноамериканським континентом. Там свого часу жив і працював військовим хірургом Е. Стілл. Його дружина була індіанка, і частину життя йому довелося провести у вігвамах, де він познайомився з лікувальною практикою північноамериканських індіанців. Стілл багато чого запозичив із цих практик і заснував свій метод. Завдяки йому на території США був сформований великий напрямок, який існує до сьогоднішнього дня, — остеопатична медицина.

Радянські лікарі більшу частину часу провели «за стіною», тому спілкуватися з закордонними колегами не могли. Проте у цій стіні було вікно, пов’язане з чеським професором Карлом Левітом. Він вчився в коледжі у доктора Стілла, а після війни потрапив на окуповану СРСР територію. Але він був учасником празького антирадянського повстання, тому його ім’я було під політичною забороною. За роки існування СРСР до нього на навчання змогли потрапити тільки 4 чоловіка, які пізніше почали просувати цю методику на території СРСР. Однак до 1988 року мануальна терапія в СРСР була під офіційною забороною.

— Мануальні практики європейців, індіанців і народів Азії дуже відрізняються між собою?

— Нічим особливо не відрізняються. В основі всіх технік лежить механічний дозований вплив рукою. Але оскільки терміни були різні, пісні, релігійні культові обряди, під які це все робилося, — різні, то ззовні ця процедура проходила по-різному і складалося враження, що це абсолютно несхожі методики.

— Офіційна медицина визнає мануальну?

— Формально так. Є навіть захворювання, до клінічних протоколів яких входить мануальна терапія як метод лікування (сколіоз, дорсопатія, радикулопатія та ін.).

Але для того, щоб лікар зміг застосувати МТ, його треба цього навчити. А вчити-то у нас в країні нікому! У більшості українських медичних вишів у програмах навчання лікаря немає мануальної терапії. Вона викладається лише в Дніпропетровському медичному інституті традиційної та нетрадиційної медицини і в Київському медичному університеті Української асоціації народної медицини. А в 21 державному виші — ні! Це дуже погано. Щорічно в нашій країні випускається близько 7 000 молодих лікарів, з них тільки 60 чоловік будуть мати якісь знання з мануальної медицини. Це близько 1 %. А статистика каже, що якщо ми хочемо, щоб технологія опанувала масами, треба навчити їй 20%. Крім того, на навчання мануального терапевта в світі виділяється 3 000 навчальних годин. Наша програма передбачає всього 140 годин. Цього недостатньо.

Більше того, у багатьох вишах студентів вчать, що МТ — це погано. І мене так вчили. Тільки пізніше я став самостійно цікавитися мануальною терапією. На жаль, знання з мануальної медицини в нашій країні отримуються не завдяки системі, а всупереч. Тим не менш є люди, які вивчали мануальну медицину і досягли гарних результатів. Наприклад, Володимир Ілліч Козявкін, який очолює в Трускавці Міжнародну клініку відновлювального лікування. Під час експедицій по Карпатах доктор Козявкін вивчав практику народних цілителів цього регіону і підгледів дуже цікаву методику, яка допомагає відновлювати дітей із ДЦП та людей після інсультів. Тепер до Трускавця на реабілітацію возять пацієнтів з усієї Європи. І доктор Козявкін їх лікує, використовуючи МТ, бджолотерапію, а також інші методи народної медицини в розробленій ним системі інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації.

— Чи існує якась система контролю над діяльністю мануальних терапевтів?

— Серед тих, хто називає себе мануальними терапевтами, є люди як з медичною освітою, так і без. Контролю діяльності у сфері мануальної медицини немає. А значить, це шлях до зловживань. Немає інформації для інших лікарів, не проводяться конференції, не друкуються журнали. Все це спричинює зайву комерціалізацію і низький професійний рівень.

— Які хвороби можна лікувати за допомогою мануальної медицини?

— Питання стоїть у корені неправильно. МТ — це метод, який можна застосувати в безлічі випадків. Один приходить на сеанс мануальної терапії, тому що хоче оздоровитися, щоб у нього була хороша фігура. Інший прийшов, тому що його зігнуло від болю і він не може випростатися. А третій — тому що його друг ходить, а він що, гірше? Тому можна говорити про медичні, соціальні та побутові показання МТ.

— Давайте поговоримо про медичні показання.

— За допомогою МТ можна лікувати найрізноманітніші захворювання, але найчастіше лікують больові синдроми та порушення руху. Ось болить у вас рука, хочеться її потерти, правда? А якщо її вміло потре людина, яку спеціально цьому вчили, яка знає анатомію і фізіологію, у якої є навички, — тоді результат буде інший. Мануальна медицина може зробити істотний внесок до реабілітації і лікування багатьох захворювань на ранніх стадіях, коли немає чіткої клінічної картини, грубих морфологічних змін, а є функціональні розлади на рівні суглобово-м’язового апарату, вісцеральних органів. Прийоми мануальної медицини можуть використовуватися при розладах функцій органів малого таза, при патології нирок, сечовивідних шляхів, при дисфункціях сечового міхура, при захворюваннях легень: плевритах, бронхітах, при бронхіальній астмі, при захворюваннях серця, гіпертонічній хворобі, нейроциркуляторній дистонії, захворюваннях підшлункової залози і органів шлунково-кишкового тракту та ін.

— Людина може самостійно застосовувати якісь методи мануальної терапії?

— Звичайно. Я, наприклад, вважаю, що гріх лікувати людину, яка може сама собі допомогти. Тому 90% лікування своїх хворих я довіряю їм самим. Моє завдання — пояснити людині, що з нею трапилося, чому в неї щось болить. Показати їй, що, наприклад, якщо помасажувати голову в певному місці, то біль у нозі проходить. І розповісти, що треба так робити 2 рази на день протягом тижня. А через тиждень я чекаю хворого знову. Тому що до цього часу зміняться його м’язовий тонус, погода, людина вип’є пива, кави, помириться з дружиною, і функціональний стан у неї стане іншим. З огляду на цей новий стан потрібно відкоригувати призначення. Якщо лікування проводиться правильно, для досягнення ефекту деколи достатньо 2–3 процедур. А призначення 20–30 процедур — це комерційний прийом.

МТ — це метод за типом загартовування. Всі знають, що якщо загартовуватися, то хворіти не будеш. А чи багато хто гартується? Лінь заважає! МТ — це фізичне загартовування, але не температурним фактором, а механічним роздратуванням.

— Що таке мануальна діагностика? Є у мануального терапевта якісь свої методи діагностики?

— Ось заболів у людини поперек. Причиною цього можуть бути голова, зуби, грудна клітка, таз, ноги, сам поперек. Якщо взяти болі в попереку за 100%, то ситуації, коли причина в самому попереку, становитимуть 10%. так говорить статистика. Але коли ви приходите з болем у попереку до лікарні, ніхто не зацікавлений знайти причину болю. А зацікавлені виписати вам рецепт з дорогими ліками. І чим довше ви будете їх вживати, тим краще аптеці і лікареві. Комерціалізація медицини — повсюдне явище. Ця схема працює не тільки в Україні, а й в інших країнах. Якщо людині, в якої болить спина, призначають диклофенак, то все одно, в чому причина болю. Ліки всмокчуться в кров і, гляди, потраплять куди треба. Але мануального терапевта ця схема не влаштовує. Якщо я не застосовую диклофенак, то мені потрібно чітко знати, в чому причина болю. Дорогі аналізи і рентгени з томографією не дають відповіді на це питання, тому що вони показують структурні зміни, тобто зміни, які не лікуються. А треба знайти зміни, які можуть бути усунені, тобто ті, які є оборотними. Для цього є спеціальні методики діагностики: візуальна оцінка хворого, пальпація (обмацування), рухові тести, рухова гра і мануальне м’язове тестування. Вони допомагають точно визначити місце, яке потребує лікування. Основний метод мануальної діагностики — обмацування руками. З його допомогою можна визначити щільність тканини, рухливість. Відчуття, які виникають у пацієнта при пальпації, теж грають свою роль. Ось взяли ви людину за руку. Одна каже, що у вас приємна рука, а інша каже: боляче. Чому одна й та сама рука так по-різному оцінюється? Це залежить від стану нервової системи та стану тканин людини, до якої ви доторкнулися.

— Є думка, що 100% усіх хвороб починаються з хребта. Ви з цим згодні?

— Ні, це примітивно і неправильно. Це пов’язано з дефективними знаннями анатомії, фізіології, нейрофізіології і відсутністю знань з біомеханіки і МТ. Мануальна терапія — це не метод лікування самого лише хребта. Це лише 10% її можливостей.

— Є якісь хвороби, при яких не можна застосовувати МТ?

— Це захворювання, які викликають руйнування тканин. Коли ви вітаєтеся за руку з людиною, для неї це не небезпечно. Але якщо у людини поламана рука, то ваше рукостискання може для неї скінчитися погано. Той же принцип діє при застосуванні МТ. Якщо мій дотик до тіла людини може для нього скінчитися трагічно, а це буває при переломах, пухлинах, остеопорозі, інфекційних захворюваннях, то це є протипоказанням. Але чим вища кваліфікація лікаря, тим менше протипоказань.

— При застосуванні МТ буває посилення болю та інші неприємні прояви. Це називається саногенною реакцією організму. Чому бувають такі неприємні для хворого моменти?

— Так, буває, прийшла людина до мануального терапевта, щоб позбутися болю, а він посилився, стала боліти голова, з’явилася нудота. Це відбувається тому, що організм в силу якихось реакцій на порушення життєвих функцій зумів сам себе підкоригувати. Змінилися кровообіг, м’язовий тонус, інші реакції. Організму це потрібно для того, щоб тимчасово впоратися з виниклою проблемою. А коли ми застосовуємо МТ, ці захисні зміни порушуються і виникає реакція загострення. Вона неприємна, але корисна. У народі це називається «клин клином вибивають». Припустімо, у вас температура. Можна прийняти таблетку і лягти під теплу ковдру, а можна прийняти холодну ванну — результат буде той самий. Так ось МТ — це пірнання в холодну ванну. Не всі хворі готові до цього психологічно, і не у всіх буває така реакція. Як правило, вона характерна для емоційно і психофізично слабких людей.

Перед тим як застосовувати МТ, я попереджаю пацієнта про можливі неприємні відчуття. Людина повинна бути психологічно готова до загострення, і тоді воно не буде для неї проблемою. Саногенну реакцію можна обійти, зменшити, мінімізувати, але хворий повинен бути поінформований про неї.

— Що робити, щоб почуватися добре і не потрапляти до лікарів?

— Для цього треба переживати різноманітні дозовані фізичні й механічні навантаження. Якщо людина з ранку до вечора сидить за комп’ютером — це одноманітне навантаження. Це шлях до захворювання. Треба для себе вирішити, чи хочеш ти бути здоровим. Якщо так, то вранці треба робити зарядку, 2 рази на тиждень побігати підтюпцем, пару раз на тиждень сходити до басейну. Але цей шлях обирають не багато людей. Тому що басейн — дорого, бігати — лінь, а ще й часу немає. Можна робити самомасаж. Існує величезна кількість китайських, індійських, йогівських методик самомасажу. Це не те саме, що біг, але краще, ніж нічого. А ще краще робити і те, й інше.

Ну, а якщо нічого з вищеперерахованого вам не підходить, тоді ви повинні бути готові до хвороб і ковтання таблеток. Кожна людина має право вирішувати, який шлях у житті їй обрати.