Кожна людина час від часу думає про майбутнє. Хтось це робить з песимізмом, а хтось — з оптимізмом. Можна думати про своє майбутнє, майбутнє країни або цілої планети. Зараз ми живемо у кризовий час, і саме в цей час особливо хочеться дізнатися, що буде далі.

Останні події в США і Західній Європі розвіяли міф про те, завдяки піар-технологіям суспільством можна керувати як нерозумним натовпом. Після хвилі заворушень, яка прокотилася по Європі, на вулиці міст з протестами вийшли освічені й культурні люди. За винятком декількох інцидентів, все це мирні демонстрації з вимогами до уряду встановити жорсткий контроль над діями надбагатих. Протестуючі демонструють здатність об’єднуватися і висувати спільні вимоги в різних країнах і навіть на різних континентах. «Нас — 99 %» — заявляють вони. Слід зазначити, що більшість демонстрантів — молодь.

Сьогоднішній наш гість, молода дніпропетровська художниця Альона Загребельна — потенційне майбутнє нашого мистецтва. Альона шукає свій шлях у напрямку, який називають сучасним мистецтвом. Сучасне, або, як його ще називають, актуальне, мистецтво стилістично сформувалося під впливом галеристів та кураторів. Сучасні галереї та бієнале — це сфера обігу великих грошей. Отже, тон, що задається кураторами, відповідає уявленню про те, яким має бути мистецтво з точки зору інтересів великого капіталу. А саме проти свавілля цієї соціальної групи, яку називають «1 %», і виступають зараз демонстранти по всьому світу. Чи зміниться стилістика актуального мистецтва після цих протестів? Чи відбудуться зміни в цьому напрямі у нас в Україні? Цього ніхто не знає. Але, може, якісь натяки на майбутнє можна почерпнути зі слів тих, хто буде це майбутнє створювати.

— Ти ходиш з ірокезом. Це ознака твоєї приналежності до панку?

— Ні, до панків я себе не відношу — це просто моя зачіска. Я дуже довго експериментувала зі своїм волоссям і нарешті прийшла до такої зачіски. Я багато років займалася художньою гімнастикою, і мені не можна було коротко стригтися. Коли кинула гімнастику, у мене було таке довге волосся, що я на нього сідала. Потім я зробила коротку стрижку і зрозуміла, що я, як людина мистецтва, не можу задовольнитися якимось постійним варіантом. До того ж я виступаю на сцені і мені потрібен якийсь сценічний образ.

— Ти серйозно займалася спортом?

— Десять років займалася художньою гімнастикою, стала кандидатом у майстри спорту, брала участь у міжнародних змаганнях, займала призові місця. Мені не дали майстра спорту тільки тому, що не підходила за віком. Всю програму я виконала, але щоб стати майстром, треба було після школи ще два роки займатися спортом. А оскільки я не хотіла бути тренером, то в дев’ятому класі кинула заняття і почала готуватися до вступу до ДНУ.

— На кого ти вчилася?

— На дизайнера.

— Коли ти почала малювати?

— У чотири роки мене віддали до студії Григорія Чернети. Взагалі-то, дітей брали туди з семи років, а мої заняття з чотирьох були певною мірою експериментом. Потім мама віддала мене ще й на спорт. Коли я пішла до школи, то мама фізично не встигала мене скрізь водити, довелося обирати щось одне. Мама обрала спорт.

— А що це за фігури наклеєні у тебе на руці?

— Коло, квадрат і трикутник — це моя релігія. (Сміється.) Але я її не пропагую.

— З точки зору інших людей це може виглядати дивно. Ти не орієнтуєшся на думку інших?

— Я орієнтуюсь на себе. Я не думаю, кому це призначається, коли займаюся творчістю. Іноді, правда, це може бути посилкою конкретним людям, через творчість я можу висловити конкретну образу або зізнатися у коханні. Якщо ж говорити про те, що я намагаюся сказати людям, то для мене важливо викликати у людей суперечливі почуття. Вже моя зовнішність для більшості людей відразлива. На молодіжній виставці в художньому музеї мої однолітки погано відгукувалися про мої роботи, потім ще побачили мене… Але коли я на прохання мистецтвознавця Людмили Тверської почала читати свої вірші, ставлення до мене змінювалося просто на очах. У залі сиділа моя мама. Вона сказала, що коли це відбувалося, то відчуття було, що називається, — «мурашки по шкірі».

Мені не подобається, коли в людини розум статичний, не подобається, коли людині комфортно жити в якомусь своєму консервативному світі, коли вона слідує тим схемам, які прописані в журналах. Робити щось своє такі люди не можуть. А я своїм існуванням виштовхую їх з цієї зони комфорту, змушую постійно переглядати свої опорні точки.

— Ти політикою цікавишся?

— Ні.

— Зазвичай люди, які кудись виштовхують інших, якраз цікавляться політикою…

— Мене цікавить творчість.

— А що таке творчість?

— Я читаю лекції на тему «Творче мислення», і там я розповідаю, що творчість — це не тільки мистецтво. Це невід’ємна частина нашого життя. Творчість — це така форма існування людини, коли вона наближається до Бога. Всі люди, які займаються мистецтвом, певною мірою боги, оскільки вони щось створюють.

— Ти займаєшся найрізноманітнішими проектами. На що витрачаєш найбільше часу?

— Основна моя діяльність — живопис і поезія. Також я займаюся аплікаціями, відеоартом, інсталяціями, одягом. Зараз у мене з’явилась ідея зняти повнометражний фільм.

— У тебе дуже широкий розкид у творчих інтересах. При такому підході кінцевий продукт не буде дилетантством?

— Мені часто про це говорять. У такій точці зору є величезна частка правди, тому я думаю, що зараз прийшов час сконцентрувати свою енергію в одному напрямку. Коли я займуся роботою над фільмом, буду займатися тільки їм і не буду відволікатися на іншу діяльність, поки не отримаю якісний результат. Але скакати по різних видах діяльності я не перестану, тому що їх зміна — це як мінімум відпочинок і, напевно, інакше я навіть не зможу жити.

— Ти ж ще й виступаєш?

— Шостого серпня була моя вистава в дніпропетровському театрі «Крик». Це був вечір любовної лірики — упор, природно, був на поезію. Мої картини були в якості декорацій. Ще були дві інсталяції, які підкреслювали тематику мого виступу.

— В анотації до цього виступу багато разів використовувалося слово «авангард».

— Насправді я не відношу свою творчість до авангарду, але мені подобається це слово. Авангардистом називають того, хто йде попереду. На мою думку, наше покоління просто зобов’язане відкрити щось нове!

— Логічний закон, що носить назву «Бритва Оккама», говорить, що вірогідність бути істинними більше у тих подій або фактів, які мають найпростіше пояснення. Якщо його дію застосувати до мистецтва, то виходить, що частіше за все мистецтво має звертатися до найпростіших емоцій. Ти з цим згодна?

— Це легкий шлях, коли потрібно привернути до себе увагу і для цього зробити щось шокуюче. Тільки це буде не мистецтво, а якась фігня. Навіщо таким займатися?

— А що таке мистецтво?

— Для мене мистецтво — це володіння певними здібностями, а творчість — це вже щось таке, що йде зсередини і не від техніки залежить.

— Є крайня точка зору, згідно з якою щоб стати хорошим художником, треба на нього досить довго вчитися.

— Я з такою думкою не згодна, так говорять ті, хто, ймовірно, не стикався з творчістю.

— З іншого боку, є думка, що для творчої людини потрібна якась ідеологія.

— Ні, не потрібна. Потрібно просто добре жити.