Світова економічна криза стрімко накрила українську економіку та сколихнула все українське суспільство. Осторонь, схоже, не залишився ніхто, постраждали всі: від мільярдерів-олігархів до простих трударів, що працюють на підприємствах цих самих олігархів. Тема кризи стала домінуючою і в інформаційному просторі країни: журналісти, політики, експерти-економісти, політичні консультанти, бізнесмени почали вгамовувати інформаційний голод населення і висловлювати свої погляди на кризу, її витоки, розвиток та наслідки для нашої країни і світу в цілому. Оскільки подібних публікацій на шпальтах провідних вітчизняних видань і Інтернет-сторінках найпопулярніших електронних ЗМІ за останні кілька місяців з′явилося безліч, ми відібрали дві, на нашу думку, цікаві і дещо полемічні статті, розміщені на популярному порталі "Українська правда", за принципом близькості їх авторів нашому виданню. Отже, пропонуємо вашій увазі статтю відомих вітчизняних літераторів-видавців братів Капранових і відповідь на неї головного редактора нашої газети Володимира Панченка.

Стара історія про двох тьолок на джипі згадалася нам ще у грудні. Але газова істерія настільки засмітила усі інформаційні канали, що годі було писати про щось інше. Газ пустили, усім попустило, а тому дозволимо собі нагадати той класичний випадок.

Отже, їде водій і бачить джип з відкритим капотом, а біля нього двох істот у коротких спідницях, які відчайдушно зазирають у двигун. Хлопець молодий, тому кидається на допомогу.

Кілька спроб завести машину завершуються нічим, і перейнятливий шофер пропонує дотягнути дівчат до найближчої СТО на буксирі. Слава Богу, у багажнику є трос, досить товстий, щоб витримати важкий джип. Їдуть помалу.

Перший квартал усе іде нормально, але на світлофорі джип несподівано в′їздить йому у задній бампер. Стримуючи в горлі матюки, хлопець вистрибує з-за керма, біжить до джипа, рве на себе дверцята, щоб висловити все, що думає, і раптом бачить, що дівчата — обидві — сидять на задньому сидінні.

Німа сцена.

Ця історія згадалася нам у зв′язку із так званою кризою. Пробачте, що вживаємо це слово зайвий раз, але кажуть, що випробування нам посилає Господь, аби ми мали можливість зайвий раз замислитися та роззирнутися.

Отже, давайте так і зробимо: у час кризи уважно оглянемо і оцінимо ситуацію, в якій живемо.

Глянемо на нашу державу як на організатора і регулятора національної економіки. Саме ці її функції, як твердять, повинні допомогти нам пережити світову кризу.

Що ми з вами побачимо крізь газовий туман? Хіба що офірного цапа на прізвище Стельмах і біг-борди УНП зі штрих-кодом 482 та закликом купувати українське.

Ці дві теми повністю вичерпують антикризові рецепти в інформаційному просторі.

Прості ж люди хочуть почути відповідь на такі самі прості запитання. Як-то:
—  Чому криза десь там в Америці, а падає наша гривня?
— Чому коли гривня зміцнювалася (як влітку), ціни зростали, а тепер, коли гривня падає, ціни знов-таки ростуть?
— І, нарешті, чому ніхто з політиків досі не пояснив зрозумілими словами: звідки в Україні взялася криза і що взагалі відбувається?

Будь-який лікар скаже вам, що, перш ніж хворобу лікувати, треба поставити діагноз. І будь-який інженер підтвердить, що поломку спочатку шукають, а тоді вже лагодять. Чому ж політики приймають антикризовий пакет законів, так і не пояснивши нам і собі, що таке криза і де її причини?

І от тепер для відповіді на ці «чому?» повернімося до тьолок у джипі.

Уявіть собі, що ви сидите за кермом, а на жорсткому буксирі вас тягне всюдихід.

Протягом останніх п′яти років нашу економіку тягнуть на буксирі, і буксир цей зветься «світові ціни на метал». Ми дивуємося: 2004-го року мільйон людей стоїть на Майдані, а економіка зростає. Вибори ідуть за виборами, а ВВП лізе вгору — що воно таке?

Секрет простий: ми їдемо не самі. Нас везе потужний всюдихід. Скажіть, чи важко керувати українською економікою, коли ціни на метал зростають на 30% за рік? Яка різниця — Тимошенко ти чи Янукович?

Можна відпустити кермо, закинути ногу на ногу, можна посміхатися своїм прихильникам, махати ручкою та кидати дрібні монети у відкрите вікно.

Наша влада так і робила. Вона навіть на заднє сидіння пересіла, щоб краще бачити свій народ. І тут — світлофор! Хто б міг подумати?!

Біда не в тому, що українська влада не була готова до кризи. Біда в тому, що у нас не було та і зараз не існує жодної влади. Бо влада за самим своїм визначенням повинна вміти (або хоча б намагатися) керувати країною.

Але ми — люди прості, тому вимушені їх слухати. Тому, оскільки запропоновані політиками рецепти виживання у кризі обмежилися закликом УНП, ми вирішили послухатися пана Костенка та вирушили до супермаркетів по українські товари. Сходіть і ви, перевірте наші висновки.

А заразом спробуйте купити, наприклад, українського мила чи миючого засобу. Гадаєте, в Україні не виробляють мила? Скільки завгодно. Але ви не знайдете продукції вітчизняних виробників у гіпермаркетах. Доступ до торгових полиць мають тільки світові бренди.

Спробуйте оцінити справжні масштаби імпорту на прилавках наших супермаркетів — у вас волосся стане дибки.

Про книжки навіть говорити не будемо. Хоча чому ні — давайте про книжки!

Усім відомо, що 85% книжок ми завозимо з Росії. Закон говорить, що коли зростання імпорту завдає шкоди національному виробнику, Мінекономіки має розслідувати таку ситуацію і вжити відповідних заходів.

Нам вдалося добути офіційну митну статистику, яка свідчить — за останні три роки імпорт книжок до України зріс на 50%, а виробництво власних — лише на 4%. Це нормально? Ні. А отже відповідно до закону наше видавництво склало листа до Мінекономіки, долучило документи і уклінно попросило — розслідуйте, будь ласка, цей випадок.

А тепер тримайтеся за щось. Бо Мінекономіки відмовилося розслідувати зростання імпорту книжок, повідомивши нам про такі причини свого рішення:

По-перше, НАШЕ ВИДАВНИЦТВО НЕ Є НАЦІОНАЛЬНИМ ВИРОБНИКОМ.

По-друге, МИТНА СТАТИСТИКА НЕ Є ДОКАЗОМ ЗРОСТАННЯ ІМПОРТУ.

Ну і по-третє, МИ НЕ НАДАЛИ ДОСТАТНІХ ДОКАЗІВ, ЩО РОСІЙСЬКІ КНИЖКИ Є ІДЕНТИЧНИМИ УКРАЇНСЬКИМ І КОНКУРУЮТЬ З НИМИ.

Усе це підтверджено підписом ЗАСТУПНИКА МІНІСТРА ЕКОНОМІКИ, такої собі Н. Є. Бойцун!

Спробуйте перечитати попередні абзаци ще раз для повного задоволення.

Висновок напрошується сам собою: відмова у захисті національному виробнику — свідоме політичне рішення. А те, що його обгорнули цього разу у настільки ідіотський лист — випадковість, надто вже незначущим видалося питання, от і написали казна-що.

Гадаємо, ви й самі можете додати подібних прикладів з життя національного виробника, поспілкувавшись зі своїми друзями. Більш-менш захищеними виглядають тільки ті галузі, які мають представництво у парламенті та у списках журналу Форбс — автомобільна, кондитерська, металургійна, алкогольно-пивна і т. ін. (ви знаєте ці прізвища).

Отже, економічна структура нашої держави напередодні кризи виглядала приблизно так: металурги експортують метал, імпортери на цю валюту завозять імпортні продукти для населення, а держава першим забезпечує ціни на газ, другим — канали перемитництва (контрабанди).

Ну а власне населенню (не плутати з народом) кидає на різницю копієчку, щоб не надто бунтувалося і вдячно голосувало. Схоже?

Подібна структура не зовсім відповідає Конституції, але повністю відображає дійсність. А отже, причина та наслідки кризи стають простими і зрозумілими. Причина кризи не в тому, що десь там у Америці буцімто випускали якісь деривативи. Вся справа в тому, що у нас, в Україні, багаторічними зусиллями влади зменшено присутність національного виробника на ринку, а деякі галузі виробництва ліквідовано зовсім. Причина кризи в тому, що вся наша економіка поставлена у критичну залежність від імпорту, і саме тому заокеанські цінні папери завалили весь бюджет незалежної України.

Тепер ви розумієте, чому можновладці не поспішають пояснювати народу причини української кризи? Бо з їхніх вуст це звучало б, як явка з повинною.

Але найцікавіше — це спробувати зрозуміти, навіщо вони це роблять.

Закрадається підозра, що наша влада кревно зацікавлена у існуванні каналів контрабанди, що вона має свою копійку з цих операцій. Бо яка їм, скажіть, користь з національного виробника? Тільки клопіт. А з перемитника ідуть реальні гроші в кишеню. Як то кажуть — відчуйте різницю.

Однак якщо абстрагуватися від відвертого криміналу, виходить, що саме безумні тьолки на джипах можуть слугувати узагальненим портретом нашої влади: заступників міністра, міністрів, голів держкомітетів та інших, незалежно від статі.

І на то нема ради, як кажуть на заході України. Можна організувати ще двійко виборів, можна апелювати до сумління, розуму, патріотизму… Спробуйте переконати у чомусь тьолку на джипі. Якщо вдасться — телефонуйте нам, будемо коригувати картину світу.

Отже, з кризи треба вибиратися самотужки. Без допомоги держави. Наша перевага у тому, що нас багато і нас… Пам′ятаєте лічилочку часів Помаранчевої революції?

Не претендуючи на якісь там економічні відкриття, поділимося своїми особистими висновками — що робити всім нам, аби захиститися від кризи. Бо, здається, кожен окремо цього разу захиститися навряд чи зможе.

1. Купуймо українське. Тільки не думайте, що ми агітуємо за УНП: випало прочитати їхні пропозиції щодо антикризових заходів — звичайнісінька політична еклектика. Але думка про магічний код 482 виглядає вірною. Давайте дивитися на штрих-код, коли купуємо товари, тим більше, що зараз саме вітчизняна продукція коштуватиме дешевше з суто курсових причин.
2. Не звертайте уваги на курс валют, якщо не працюєте валютним брокером. Інфляція і курсова різниця — це зовсім не тотожні речі. Влітку страждали ті, хто тримався долара, бо для них ціни росли більше. Восени ті, хто орієнтувався на гривню, бо зростав долар.
3. Дивіться українське телебачення і слухайте українське радіо, читайте українські газети — не ті, що передруковують московські статті, а ті, що платять гонорари українським журналістам, нашим колегам і друзям.
4. І головне — давайте говорити одне одному правду. Бо поки ми будемо робити вигляд, що існує правосуддя, в кабінетах у суддів будуть знаходити мільйони, а у багажниках — трупи.

Запропоновані висновки не містять жодної романтики — суцільний побутовий прагматизм. Але такий прагматизм дозволить всім нам вижити у відчепленій від міжнародного буксира країні, де влада давно пересіла на заднє сидіння, а важелі державного управління заіржавіли, бо ними зроду ніхто не користувався.

Давайте будемо прагматиками, але не кожен окремо, а усі разом. Назвемо це ідеологією КОЛЕКТИВНОГО ПРАГМАТИЗМУ і будемо розвивати спільними зусиллями. До речі, колективний прагматизм інакше можна назвати також патріотизмом, чи не так? І виглядає він кращим за прагматизм особистий, тому що останній відгонює егоїзмом.

Отже, давайте спробуємо разом вибиратися з кризи за допомогою колективного прагматизму. А тьолки на джипах хай їдуть своєю дорогою. Без них, здається, ми проживемо, так само, як і вони без нас.

Брати КАПРАНОВИ
книговидавці

http://www.pravda.com.ua/news/2009/1/27/88560.htm
Публікується в скороченні