Хочете розібратися в людських почуттях і емоціях? Тепер для цього не обов’язково просиджувати цілими днями в бібліотеці або перечитувати безліч матеріалів в Інтернеті.

Олександр Нечай — дніпропетровський письменник і історик — нещодавно випустив у видавництві «Лира» книгу «Чувства Человеческие», яка є свого роду енциклопедією емоцій, почуттів і архетипів поведінки, властивих кожному, хто називає себе «Homo sapiens».

Кореспондент «Експедиції ХХІ» розпитав у Олександра про його шлях до письменництва і про те, які складнощі і нюанси виникали у нього під час роботи над останньою книгою.

— Як фізик став ліриком?

— Я закінчив фізтех, тож я скоріше технік. Довгий час працював у КБЮ програмістом. Займався математикою, працював у галузі обчислювальної техніки. Перед нами ставилися достатньо складні завдання, які можна було вирішити тільки за допомогою обчислювальної техніки. Діалектична схема і в програмуванні вилізла! Був такий програміст з ООН — Дейкстра. Він випустив велику роботу «Структурне програмування». Коли пишуться дуже складні програми, треба їх гранично логічно спростити. Як спростити складну систему, щоб розподілити роботу над нею серед великої кількості людей? Над розробкою операційної системи для «IBM» працювало більше 3000 чоловік протягом 3-х років. А у нас навіть більший колектив був. Як її потім зібрати, щоб вона функціонувала без помилок?

У мене батько — письменник. Йому хотілося, щоб я писав художні твори. Я написав декілька книг, в основному для нього, про своє дитинство, про інженерну діяльність. Мене цікавило, як 5000 чоловік сконструювали ракету, що тримала в страху Америку, як можна організувати роботу такого великого колективу. Ракета складається близько з мільйона комплектуючих деталей. Як це все можна зібрати? Це не в одній голові знаходиться, а взагалі невідомо де. І я хотів розповісти, як такий цілісний організм живе. Цей роман узяло видавництво «Молодь» у Києві, прислало гранки. Але потім його зняли.

— Від механізмів перейдемо до людей. У «Чувствах Человеческих» помітний системний підхід до предмета, але разом з тим спостерігається авторський релятивізм, не завжди ясною є Ваша моральна позиція…

— Ця книга писалася ще в радянські часи, коли подібна тематика була під забороною. Окрім науково-популярних видань з психології нічого не виходило. Колись у Ейнштейна запитали: «Ви кудись записуєте свої мудрі думки?» Він відповів: «Вони приходять так рідко, що їх неважко і запам’ятати». Ось у мене дві такі путні думки промайнуло: одна розкривається в книзі «Чувства Человеческие», друга — в серії історичних досліджень, що складається з шести книг.

Системність книги не випадкова, адже «Чувства» — це всього лише частина більш вагомої праці. Річ у тому, що це не зовсім психологія. Існує «психологія емоцій» — цілий напрям у науці, особливо популярний зараз. Недавно на ТБ показували серіал «Теорія брехні», який наробив багато галасу. Фільм мав ефект бомби, що розірвалася, хоча єдина знахідка в ньому була та, що за виразом обличчя і проявом емоцій можна судити, говорить людина правду чи обманює.

Найбільш значуща робота в цьому напрямі — «Психологія емоцій» американського психолога Керролла Ізарда.

— Після прочитання цієї праці у Вас виникли власні ідеї?

— Звичайно. Все, що вдалося автору сказати цікавого і вартого уваги, я спробував використовувати. На жаль, спроби класифікувати емоції у різних авторів, на мій погляд, не надто переконливі. Ізард дає визначення емоцій, але не завжди зрозуміло, про що йде мова, тому що вони дуже хисткі і матеріал не достатньо багатий. Наприклад, він стверджує, що емоції бувають гарячі або холодні. Припустімо, можна сказати, що гнів — гаряча емоція, страх — холодна. А до інших подібна рамка не застосовна. Або позитивні і негативні емоції. Припустімо, страх — негативна емоція, а любов — позитивна. А злорадність? Куди віднести? З одного боку, радість з приводу чужого нещастя — негативна емоція, з іншого, сама по собі радість — позитивна. Тобто у цьому випадку така класифікація не застосовна. Якщо ти не можеш дати визначення, то хоча б покажи вичерпний перелік того, що ти досліджуєш. Ізард виділяє 9 емоцій. Серед них стрес і дистрес. Що таке «дистрес»? Незрозуміло.

Я спробував узяти лексично замкнену систему в межах російської мови. Коли проглянув словник Даля і вибрав всі слова, що стосуються емоційного життя, то їх виявилося більше ніж 3000. Не 9 емоцій, а 3000! Звісно, багато понять синонімічні і можна помітити цілу купу розмитих значень. Проте етимологія понять зовсім не випадкова. Там немає дистреса.

У своїй роботі я використовував поняття рідної мови і залучав філософію Бердяєва, Ільїна, Флоренського і багатьох інших.

«Чувства Человеческие» з’явилися як ілюстрація до ідеї. Коли я став розглядати поняття, то структура стала вимальовуватися сама собою: у кожної емоції є її протилежність. І це не випадково. Наприклад, пара понять «люблю» і «ненавиджу» — так ненавиджу, що люблю. Це і від Катулла, Пушкіна йде. Два взаємовиключні почуття разом з тим якось об’єднуються у почутті більш високого рівня. Вступають у діалектичний синтез за принципом: теза — антитеза. Коли я спробував побудувати таким чином всю класифікацію, то побачив, що вона є повноцінною в системі протилежностей. Стали виявлятися цікаві речі. В другій половині книги я розбираю те, що стосується етики. Емоції — це те, що мотивує, рухає. Коли людина діє, вона керується почуттям. А після виконання дії з’являється етика — оцінка вчинку. Її класифікація теж зрозуміла і природна. Я це все написав, але в радянські роки обговорювати цю схему було просто неможливо.

Взагалі ще з часів Аристотеля в літературі з’явилась низка творів «про душу». Душа — це і є психологія («psyche» з грецької — душа). Почуття — це те, чим живе душа, її складова частина. Сукупність емоцій і є душа. Я планую написати другу частину книги, але чекаю кращих часів.

Олександр МУХАРЕВ