Великий трубач Майлз Девіс назвав всю рок-музику огризком однієї джазової фрази. Але теорія еволюції доводить: складність — необов’язкова умова виживання. Незважаючи на безліч суспільних змін, у масштабах земної кулі рок-музика процвітає. А як почувається рок у сучасній Україні? В нашій країні має місце підміна понять: у нас рок — це швидше комерційний бренд, ніж стиль музики. Справжня рок-музика включає не тільки поп-рок, але ще і такі напрями, які не потрапляють в розряд міщанської доцільності і навіть можуть шокувати. Саме таким є гурт із Сум «Хамерман знищує віруси», який нещодавно приїжджав до Дніпропетровська з концертом «Рыбий СПИД уже в Днепропетровске». Вони грають музику в стилі електро-панк, а їхню творчість називають найбільш неполіткоректною на просторах колишнього Радянського Союзу.

Яку причетність їхній колектив має до всякого роду епідемій? Про це перед концертом кореспонденту газети «Експедиція ХХІ» розповіли Володимир Пахолок і Альберт (Олег) Цукренко, які, власне, і є гуртом «Хамерман...».

В. П.: До епідемій ми не маємо жодного стосунку. Недавно у мене народилася дитина, і я боявся зайвий раз виходити на вулицю. Потім надяг маску і зрозумів, що в ній неможливо дихати. І особисто я взагалі не знаю людей, які хворіють на грип. Значить, ця епідемія — неправда. А ще у нас є звичка паразитувати на усіляких смислах.

— Як почався ваш Всеукраїнський концертний тур?

В. П.: Тур почався прекрасно, чудовим концертом у Запоріжжі! Хоча ось зараз пів на другу дня, а ми не знаємо, чи буде сьогоднішній концерт. Таке очікування, звісно, не дуже приємна річ. Ми ж повинні готувати костюми, на концерт повинні прийти якісь люди. Нагромадження таких суперечливих думок зводить нас з Альбертом з розуму.

А взагалі тур — це хороша штука. Я починаю розуміти наших відомих артистів, адже тур — це найпростіший спосіб заробити. Вийшов, відстрілявся: ту-ду-ду-ду! — і все. Зараз ніхто не працює по дві години, як Кобзон. За 20 хвилин три пісні заспівав — вшшшиу — і 50 штук у кишеню! А у нас новий концерт — це обов’язково нові костюми і нова концепція. Ось сьогодні нас вразила фраза з бойовика: «Будь вірний сам собі». Вона нас вразила своєю тупістю. Кожна людина у кожну секунду є щось нове, і якби так не було, то я взагалі не уявляю, як би все було. Тоді взагалі не зрозуміло, що потрібно реалізовувати. До нас на концерт, наприклад, кожного разу приходить нова аудиторія. І хоча вона є нашою старою аудиторією — це все одно інші люди. Вони приходять вже ніби з іншими очікуваннями, вони по-іншому себе відчувають, у них зовсім інші претензії. Їх треба постійно задовольняти, якось чіпляти, щоб вони поверталися до тебе обличчям, а не попою, щоб вони, врешті-решт, хотіли за це платити гроші. Ми ж не Майкл Джексон, ми не можемо ребра, наприклад, собі вирізати. Нам потрібно постійно створювати якесь новоутворення.

— У новоутворення як у слова є якийсь неприємний клінічний відтінок.

А. Ц.: Ми — доброякісне утворення.

В. П.: Будь-яка людина є, як не дивно, якимсь новоутворенням, ремейком самої себе.

— Взагалі-то новоутворення — це хвороба.

В. П.: Не варто боятися слова „новоутворення”, безсмертя нікому не загрожує. Про смерть треба думати. А фобії заважають людям жити, заважають розслабитися, відчути упевненість у собі. Ось ти йшов до нас, а міг би не дійти, тебе могли б покусати бродячі собаки і ти міг би десь спливти кров’ю. Я, коли в літаку літаю, іноді думаю, що зараз могло б бути таке страшне, таке страшне! Тоді я читаю молитви, і мені не страшно, лечу, як на килимі-літаку: вшшши-у — і прилетів. Без молитов ніяк.

— А чому це ви всі у зеленці?

А. Ц.: Це вчора був концерт у Запоріжжі «Ми з вітрянкою» «на підтримку» Наталії Вітренко.

— Вітренко, напевно, була б щаслива від такої підтримки, якби дізналася?

В. П.: Знаючи темперамент Вітренко, нам навіть страшно уявити, яка б була реакція. Але у неї зараз головняків стільки… Людина з таким темпераментом, з такими амбіціями — здається, що ось вона стала, і хвилі закачалися! Тільки ось у неї нічого не виходить! А ці банкіри і всякі олігархи на три кроки попереду завжди… Тому їй на нас увагу звертати не варто. Ну що вона — до суду на нас подасть?

— Так, це був би невдалий хід…

В. П.: Чому? Для нас це була б така реклама!

— Та я про те, що це невдалий хід для Вітренко.

В. П.: А, для неї… Ні, у будь-якому випадку вона вже програла, і їй на заощаджені гроші треба купувати пасіку або ділянку і там нормально жити, що вже їй микатись — доросла ж жінка.

— Звідки такий інтерес до політики?

В. П.: Якщо ти не цікавишся політикою, політика зацікавиться тобою.

Був кліп, коли Вакарчук рекламував пепсі-колу. І ми подумали, що це стара технологія, коли один бренд просуває інший. Вакарчук просуває пепсі-колу, а вона — як більш могутній бренд — просуває його. А політика — це така штука, примазавшись до якої можна не тільки вивалятися в лайні або сісти до в’язниці, але і мати якийсь бонус.

— Як приходять нові ідеї?

В. П.: Буває так, що ти сидиш, щось робиш, і раптом — бац! — у тебе з’являється готова ідея. А буває, що доводиться довго думати і допрацьовувати ідею, поки вона стає красивою. Я процес не контролюю і не розумію, як це все насправді відбувається. Іноді сидиш на безриб’ї і чекаєш, коли це відбудеться, а нічого не відбувається. І думаєш: ну все, списався. А потім через тиждень — бац! І відразу все добре. А ось Альберт постійно щось синтезує.

— Є ідеї розширити колектив?

А. Ц.: У нас був невдалий досвід. Ми вже «купували» гітариста, який виявився алкоголіком. Якщо купуєш собаку, її треба вигулювати, а людина — це ж не собака. Треба під неї підлаштовуватися. Це не завжди просто.

— Ви несете добре і світле в маси?

В. П.: Ми намагаємося промовляти всі ті речі, які хвилюють наших сучасників. Одні промовляють і спускають це в унітаз, інші намагаються все аналізувати і потім коректувати реальність. Але без цього «проговорювання» ладу у своєму житті ти не наведеш. І в цьому плані мистецтво виконує психотерапевтичну функцію.

Олексій ОВЧАРЕНКО