Написи на стінах і огорожах стали традицією в нашій державі. Всі пам′ятають класичний твір Ільфа і Петрова «12 стільців», де знаменитий Остап Бендер написав на скелі: «Тут були Кіса і Ося». Ми вже звикли бачити нецензурні вирази, написані на огорожах і будинках. Але в даній статті мова піде не про горезвісні написи з трьох букв, а про вуличне мистецтво графіті. Термін «графіті» з′явився на початку 70 років і означає малювання фарбою і пальцями, тобто без пензля. В 1969 році в Американському виданні «New-York Times» була опублікована стаття про підлітка на ім′я Діметріс. Він працював кур′єром у старому центрі Нью-Йорка і писав у місцях, де бував, «TAKI 183». TAKI значило його підліткове прызвисько, а 183 — номер кварталу, в якому він проживав. З цього все і почалося. В 1970 році звичку залишати в громадських місцях свої «імена» підхопили підлітки по всьому Нью-Йорку і за його межами. Незабаром графіті розповсюдилося по всьому світу. Тих, хто писав свої імена на стінах, огорожах та інших архітектурних вишукуваннях суспільства, почали називати райтерами (від англійського to write – «писати»).

Написи графіті — це щось типу «Тут був Вася» або «Діма + Свєта». Що штовхає підлітків на розпис чужого і державного майна своїми «штампами»? Напевно, найпростіше дитяче бажання якось виділитися із загальної маси людей, підняти яскравий прапор і закричати: «Я тут, ось я!». Але поступово дворова самореклама зростає до масштабів мистецтва.

Вважається, що мистецтво може мати будь-які форми прояву. Проте багато хто зовсім заперечує думку про те, що графіті може бути формою мистецтва.

Що ж це таке: невже банальний прояв хуліганства?

Дворовий хуліган малює на всьому, що тільки потрапляє під руку. Але становлення графітчика приходить з усвідомленням: «Вандалізм — не мистецтво! Навіщо я розписуватимуся на всьому поспіль?..». Колишній вуличний бешкетник починає розуміти, що псувати стіни будівель, котрі мають яку-небудь культурну цінність, — це, щонайменше, прояв неповаги до оточуючих людей, тому демонструє свою майстерність тільки там, де це припустимо.

Ця форма настінного живопису мало кому до душі, але якщо художники малюють, значить, це комусь потрібно. Академічне мистецтво вимагає виконання безлічі правил. У графіті всього цього немає, а є повна свобода самовираження. Єдиним правилом є створення власного стилю.

Написання свого імені на стінах і огорожах в середовищі райтерів має назву «тегінг» (від англійського tag – «мітка», «позначка»). Спочатку ім′я писали округлими витягнутими буквами. Пізніше виникли флоу-апи та троу-апи — написання, при яких кожна буква має окантовку, а всередині заповнена різними кольорами. Потім з′явився бабл-стайл, який вирізнявся великими, жирними і круглими формами; іноді при погляді на них виникає таке відчуття, що букви ось-ось лопнуть. Пізніше увійшли до моди великі пласкі букви, накладені одна на одну.

Палітра відтінків збільшується з кожним роком. Якщо у 80-і роки в графіті використовувалося всього 20 відтінків автомобільної або будівельної фарби, у наш час існують фірми, в асортименті яких до 300 відтінків, і при цьому у кожного виробника свій набір пігментів.

Але графіті — це не тільки тегінг. З′являються нові техніки й стилі, такі, як промальовування персонажів. Є райтери, які в своєму житті зробили всього декілька малюнків у звичних стилях, а все інше в їхній арт-біографії — персонажі. Цей різновид дворового мистецтва виник під впливом коміксів і одержав назву кереків, від англійського character – «персонаж». Пізніше з′явився стиль 3D, абсолютна тривимірність якого досягалася за рахунок складного розфарбовування. Потім виник дикий стиль — букви перепліталися між собою, роблячи композицію абсолютно непридатною для читання. Зараз графіті більше не прив′язано до балончиків із фарбою. Способи самовираження не мають меж, лише б вистачало фантазії. Від тегінга й малювання настінне мистецтво перейшло у СТРІТ-АРТ. Почав розвиватися трафаретний живопис.

Слід зазначити, що графіті доступне кожній людині, було б бажання витрачати гроші на дорогу професійну фарбу або аерозольні балончики, які продаються в будь-якому супермаркеті будівельних матеріалів. А ще – не висипатися ночами і нерідко тікати від доблесних вартових порядку. Але часто буває так, що виконав «дебютант» свій перший малюнок, а без попередніх нарисів і замальовок робота, звичайно, як перший млинець, — грудкою. Фарба тече, кольори підібрані неправильно, авторського шрифту не виходить. І на цьому етапі більшість відмовляється від захоплення графіті раз і назавжди. Але якщо інтерес не пройшов, з′являються перші знайомі в цій сфері діяльності. Пошук в Інтернеті цікавої інформації з теми підігріває захоплення райтера-початківця. Вимальовується нарис за нарисом, поступово перетворюючись на повноцінні роботи. Після вдалого малюнка на папері прокидається бажання до реалізації задуманого на якійсь іншій поверхні. Починається пошук місця: покинуті будівництва, огорожі уздовж траси, будь-яка стіна, яка може опинитися в полі зору людей.

Англійський художник і майстер з трафаретів, що працює під псевдонімом Banksy, сказав: «Люди, що приходять у галерею, дивляться на шедеври і дивуються мазкам пензля і колірній гаммі, що в сумі з формами дають такі картини, заради яких не шкода й викласти великі гроші. А проходячи вулицею повз чергову роботу якогось райтера, люди дивитимуться не тільки на набір колірної гамми або на хитромудре сплетіння букв, але і на водостічну трубу, яка дозволила дістатися до потрібної стіни».

Будь-який райтер розуміє, що його роботи з часом будуть стерті з міських стін. Але кожному хочеться, щоб його творчість побачили й оцінили.

У графітчика можуть бути проблеми із законом, адже розпис стін — порушення закону. В особистій справі можуть поставити штамп «небезпечний для суспільства». Але якщо замислитися, хіба графіті може бути небезпечним для суспільства? З одного боку, це виклик суспільству, але, з іншого боку, що такого можуть зробити декілька шарів фарби на стінах державних установ, в покинутих будинках або на вагонах електропоїздів? Чим жорсткіше ставитимуться до цього виду вуличного мистецтва, тим більше його проявів ми бачитимемо щодня. Робиться це на знак протесту і тому, що підлітки прагнуть уразити або шокувати своєю творчістю оточуючих.

У Дніпропетровську, як і в Україні в цілому, графіті з′явилося не так давно, близько 10 років тому. Рух графіті дійшов до нас із такою затримкою у зв′язку з залізною завісою ще з часів Радянського Союзу.

Першим у нашому місті райтером став вже багатьом серед вуличних художників відомий Гека, він же виступав під іменами GEKA, JUS, ЧУК, в народі відомий як Добрий. Зараз одружився і графіті займатися перестав. Другий райтер, під ім′ям Мішель, в місті з′явився приблизно через півроку (COMEX, Mishell, COMA ФАРШ). Зараз не малює. Мішель зібрав першу команду графіті в Дніпропетровську — UN clan. Незабаром з′явився райтер, який став першою легендою — Боря, він же Che, БОРЕ. Зараз в місті його знають під ім′ям KIKS, і малює він дотепер. Ці три людини починали графіті-рух в Дніпропетровську. Зараз у нашому місті можна побачити безліч прикладів розпису стін різного рівня виконання. Але це лише мала частина всесвітньої культури під назвою «графіті».

З початком 90-х років у світі виникають десятки дизайнерських технік на основі руху графіті. Деякі художники з вулиць вже увірвалися в галереї, а їхні настінні роботи купують за великі гроші. Але справжнє графіті ніколи не сховається під склом дорогих галерей і не піде з вуличних просторів.

Павло КОБЕЗА