Як жило людство у кам’яному віці і як живе воно у наш час, за своєю сутністю не дуже відрізняється. Головна відмінність — це те, що людей стало набагато більше. Ще однією ознакою нашого часу, яка відрізняє нас від первісного суспільства, є те, що населення однієї і тієї ж держави або якогось міста чи містечка — це не якесь єдине плем’я, а сукупність племен. Так, Ернест Хемінгуей, який багато мандрував, писав, що за своїм культурним рівнем люди з різних держав поділяються за однаковими прикметами. Він бачив таксистів, військових або швейцарів, які мали спільні риси і в Карачі, і в Парижі, і в Нью-Йорку.

Те, що у Дніпропетровську, як і в інших містах та країнах, є плем’я мислячих з творчим ухилом людей, відомо. Також відомо й те, що попит формує пропозицію. Тож якщо в Дніпропетровську таки є мисляче плем’я, то воно буде шукати собі якесь окреме помешкання, якусь кам’яну печеру, де можна запалити своє вогнище та співати свої пісні. Але ж, можете ви сказати, у місті є театри, є філармонія та музеї! То, так би мовити, „галявини у джунглях”, на яких зручно бути гуртом, але все ж не затишні схованки. Людина як у стародавні віки, так і у наші часи не може довго бути в стані піднесення. Їй потрібна перерва, а головне — місце, де можна перепочити, та ще й у колі таких самих, як вона. Саме таке призначення і має заклад під назвою «Арт-центр Квартира». Про цей притулок для творчих людей розповідає його куратор Олексій Растяпин.

— Дніпропетровськ у культурному плані дуже слабо розвинений, але, незважаючи на це, є люди, яким цікаве справжнє мистецтво, і їх теж треба чимось «годувати». Зрозуміло, що інтереси в таких людей різнобічні, тому і програма має бути так само розмаїтою. Тож ми показуємо різне кіно, у нас грають різні музиканти, репетирує своя театральна трупа, проводяться поетичні вечори. Крім того, наш арт-центр — це і картинна галерея.

Коли ми підбираємо авторів і виконавців, звертаємо увагу не на притаманний їм стиль — він може бути найрізноманітнішим, а на якість виконання і на те, що собою являє це мистецтво, — воно, перш за все, не має бути масовим. Те, чим ми хочемо зацікавити людей, обов’язково має подобатися і нам самим — аби було цікаво працювати.

— Ви проводите свої акції для якогось визначеного, бажаного відвідувача? Яким він має бути?

— Звичайно, є якісь критерії бажаної публіки, але оскільки вони змінюються залежно від заходів, то говорити власне про її характер недоцільно. Просто є ідея зібрати людей, яким цікаве те, що ми збираємося представляти, і потім для такої публіки зробити клубну систему.

— Систему якихось абонементів? Якийсь закритий клуб?

— Закрите суспільство — це завжди погано. Про нас вся інформація завжди відкрита. Це буде арт-клуб. Поки що в Україні їх досить мало, ось ми і хочемо зробити такий в Дніпропетровську. На заробляння грошей ні зараз, ні найближчими роками ми не розраховуємо, колектив клубу працює переважно на ентузіазмі. Поки що в планах просто протриматися. Сподіваємося, що нам у цьому допоможе аура будівлі — тут до Жовтневої революції був танцклас. Напевно, якась енергетика залишилася і зараз.

Олексій ОВЧАРЕНКО