Серед музичних колективів нашого міста гурт «Jazz Do Іt Project» примітний тим, що, попри молодий вік творчого складу, цей колектив виконує «міцний» з точки зору професіоналізму джаз. Переконатися в цьому ви можете, побувавши на їхніх концертах. Про те, яким цей колектив бачать зсередини самі музиканти, нам розповів Олександр Бочкарьов, гітарист і композитор.

— Склад вашого колективу постійний?

— У складі нашого колективу виступають Роман Кір’яков (вокал, клавіші) і Яків Цвєтінський (труба), іноді ми запрошуємо відомого дніпропетровського бас-гітариста Геннадія Клюєвського. У нас є постійний кістяк групи — це я (гітара), клавішник Артем Кущ і басист Олександр Панєв. А наш барабанщик Ігор Рассамаха живе в Одесі. Створений наш колектив був у 2006 році як проект гурту "Здесь и Сейчас", нас тоді запросили на фестиваль «Джаз на Дніпрі». Цю подію ми і називаємо датою нашого створення. Потім була перерва в діяльності — це був час нашої з клавішником роботи у «Вертепі». Ми брали участь у написанні музики для їхнього альбому «Віршоспіви».

— «Вертеп» — це абсолютно інша музика. Що дав вам цей експеримент?

— Це, звичайно, не джаз. Зате була можливість спробувати себе в іншому стилі. Мені, наприклад, було цікаво писати музику на слова вже покійного Покальчука. Крім того, це була ще й можливість з ним поспілкуватися. Ще ми виступали разом із Жаданом.

— Чи можна у наш час заробляти музикою на життя?

— Можна, але не в Дніпропетровську. В Києві можна, в Одесі, наприклад.

— Як ти думаєш, чому Дніпропетровськ таке місто?

— Причина, напевно, в тому, що немає такої музичної спільності, як в Одесі, наприклад. Там всі музиканти знають один одного по різних проектах. У нашому місті багато колективів, але, чесно кажучи, рівень більшості не дотягує до рівня київських або одеських аналогів.

— А ваш колектив дотягує?

— Я вважаю, що так. Наш колектив продовжує традиції гурту "Здесь и Сейчас" — у минулому це наші вчителі, а зараз колеги. Вони — перший і практично єдиний колектив, який почав займатися такою музикою у нас у місті. До того ж один з учасників "Здесь и Сейчас" — Віталій Золотов зараз живе в Німеччині і в 2008 році на конкурсі в Монтрьо (Швейцарія) отримав приз глядацьких симпатій і зайняв 2-е місце.

— Як у вас в колективі пишеться музика? Це творчість усього гурту?

— Зараз ми працюємо над програмою, яка написана мною. Аранжування і звучання створюється вже всім гуртом. Наша перша програма — це в основному фанк і ф’южн. Нова програма, яка ще ніде не записана (ми тільки виконали пару пісень з неї на останньому концерті), створена багато в чому під впливом Пета Метіні. Змінилася і стилістика — стало більше латини. Під егідою латини проходять найрізноманітніші стилі, як сальса і румба, наприклад. Ми не граємо ці стилі у чистому вигляді, але вони відображаються в наших композиціях.

— А який виконавець або виконавці найбільше вплинули на стиль гурту?

— Так склалося, що це гітаристи, — Майкл Стерн і Скофілд. Звичайно ж, такі гурти, як «Vezeriport» і «StepsAhead», якоюсь мірою навіть «The Beatles». Взагалі список виходить довгий, тому перераховувати всіх немає сенсу. У нас смаки музичні досить широкі. Я свого часу слухав і «The Pink Floyd», і «Led Zeppelin». Зараз можу навіть послухати щось авангардне типу «Sun Ra».

— Те, що створюється під впливом «Beatles» і «Led Zeppelin», у нас в Україні представлено досить широко і в різних стилях музики. А де наш український музичний авангард?

— Коли збираються напівпрофесіонали десь у гаражі і грають какофонію, це, звичайно, навряд чи буде стилістичним напрямом. Щоб грати авангард, потрібно навчитися грати красиву і доступну музику на хорошому рівні. Поки що в Дніпропетровську не всі дійшли до того, щоб виконувати красиву музику, тому до авангарду далеченько.

— Великому піаністу Телоніусу Монку теж дорікали, що він не вміє грати на фортепіано...

— Можливо.

— Стилі музики — багатоманітні і різні. Як ти ставишся до того, що часто музикант, який грає у певному стилі, огульно ставиться до інших стилів музики?

— З таким доводиться стикатися. Особисто мені подобається, коли в чужій музиці шукаються позитивні моменти. Звичайно, часто доводиться чути, що люди помітили, як барабанщик, наприклад, збився з ритму, і це так сильно вплинуло на їхній слух, що вони далі не змогли перебувати на концерті.

— Але подібні неточності чуєш постійно, навіть у метрів...

— Як казав Джо Пасс, якщо ти взяв неправильну ноту, то треба постаратися виправити її за рахунок наступних. Напевно, в цьому сутність джазу та імпровізації.

— Музична освіта потрібна для того, щоб грати джаз?

— Важлива не лише освіта, але і музичне середовище спілкування. Джазові музиканти України і Росії здійснюють, загалом, героїчний подвиг, коли грають цю музику. Адже ми знаходимося на території шансону, і тут слух більшості людей не звик до джазової гармонії. В Європі і Америці ситуація абсолютно інша, там дитина змалку слухає якісну музику, і у неї більше шансів потрапити до гарних викладачів, сходити на гарний концерт. У нас же, щоб слухати якісну музику, потрібно проводити свого роду археологічні розкопки. Потрібно вишукувати щось у Інтернеті, потрапляти на рідкісні концерти якихось вітчизняних гуртів.

— А загальний рівень «освіченості» вашого колективу який?

— Наш піаніст — металург, я вчився на історичному факультеті, барабанщик закінчив консерваторію, басист навчається в училищі імені Глієра в Києві заочно. Отже середовище у нас усередині гурту досить різнопланове — від металургів до випускників консерваторії.

— В музичний колектив збираються люди зі схожим темпераментом?

— Думаю, якраз навпаки. У нас в колективі точно всі різняться за характером. Це рівноцінно тому, що всі жителі якоїсь країни мають бути однієї національності. Мені здається, що навпаки, — чим національностей буде більше, тим цікавіше.

— Для чого зібралися члени вашої групи? Гроші заробляти?

— Гроші важливі — це необхідне тло для щасливого буття, напевно, будь-якої людини. Але саме щасливе буття залежить ще і від бажання бути щасливим, а для музиканта важливо мати змогу грати музику і від натхнення.

— Є така думка, що всі можливі стилі музики вже придумані. Де тоді простір для творчості?

— Зараз у моді більше лаунж і тріп-хоп. Це клубні напрями. Я, чесно кажучи, не люблю цю музику. Мені здається, вона пустувата, як і епоха, яка настала. Це простежується у фільмах, які знімають, у віршах, які зараз пишуть, і в музиці теж. Я думаю, що це свого роду глобальна творча криза. Але вихід є — або з’явиться.

— Революція?

— Культурна. Я думаю, що людство знайде нову форму мистецтва, завдяки таким людям, як той же Пет Метіні. Музикою майбутнього безумовно буде не тріп-хоп і лаунж, а «world music». Це буде такий собі глобальний світовий ф’южн, який потім набуде національних рис.

Олексій ОВЧАРЕНКО