Відомий дніпропетровський рок-гурт «SymphonyaC» цього року відзначає своє 10-річчя. В його активі — 6 альбомів і численні виступи в Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Одесі й інших містах.

Головною відмінністю «SymphonyaC» від сотень українських рок-гуртів є те, що вони виконують свої композиції німецькою мовою, завдяки чому пісні зі сцени звучать потужно й агресивно і запам’ятовуються надовго.

Кореспондент «Експедиції» поспілкувався з лідером команди Сергієм Мотіним про ситуацію в клубній музиці Дніпропетровська, про брак продюсерського потенціалу і про те, як виживають музиканти в кризовий час.

— Сергій, коли і з чого все почалося?

— Років у 10 у мене виникло бажання узяти до рук гітару. Під впливом західної і вітчизняної рок-музики став грати. На рубіж 1980 — 1990-х припали перші мої спроби записати пісні. Проте через якийсь час тексти перестали мені подобатися, і цей період був закреслений і викинутий. Повернувся ж я до творчості в 1992-му з новими речами, оригінальним матеріалом — композиціями «Красно Солнышко», «Вороны», «Звезда» та іншими, створеними сумісно з поетом Сергієм Казаковим. Ці пісні сформували мій сценічний образ, деякі стереотипи, які надалі розвивалися.

— І тоді ж ти почав виступати?

— Мене запрошували до багатьох літературно-музичних товариств, на творчі вечори і квартирники. Але по-справжньому творчий підйом, велика концертна діяльність почалися на зорі тисячоліття, коли мені пощастило виступити на Міжнародному рок-фестивалі «От заката до рассвета» в Одесі. Там я заспівав пісню «Старенький блокнот», яка багатьом запам’яталася. З’явилися прихильники творчості в різних містах України і Росії.

Співпраця з Костянтином Самчуком (ще одним головним героєм колективу) почалася в 1999-му, коли ми записали перший свій альбом, причому прямо на сцені.

— Як розвинувся фестивальний успіх?

— Ми «впали» на студійну роботу. Я зайнявся написанням пісень і озвученням. З кінця 2004-го і в 2005 — 2006 роках «SymphonyaC» щільно концертував.

Проте в нашій роботі виник нюанс: постійно змінювалися музиканти. Через це ми і зменшили оберти. Не кожний у гурті міг грати на гідному рівні, оскільки звучання у нас було достатньо складним.

Відбором у колективі займається Костянтин Самчук: вимогливо підходить до новачків, оцінює якість гри, здібності, рівень майстерності і таке інше. Ті, хто пройшов «творчий кастинг», виступають з нами, розділяючи всі наші біди і перемоги. Проте зараз люди у кризовому стані — кидаються по всіх усюдах у пошуках можливості заробити на шматок хліба, тому і творчість дрібнішає, вимирає, можна сказати, як мамонт у кінці льодовикового періоду.

— Які ще виконує обов’язки у гурті Костянтин?

— Костянтин (KING) Самчук — професійний гітарист-віртуоз, автор багатьох обробок класичних творів. Єдиний гітарист у світі, який виступає з програмою "24 каприса Нікколо Паганіні"... в обробці для електрогітари соло, а також є номінантом Книги рекордів Гіннеса за найвищу швидкість гри на електрогітарі («Політ Джмеля» зі швидкістю 20 нот за секунду був знятий телеканалами "Інтер" і "ICTV"). Сміливі інтерпретації, мелодійні пасажі та нововведення в гітарній техніці міцно закріпили за Костянтином Самчуком місце одного з провідних гітаристів України.

Від Кості дуже багато чого залежить, адже всю музику в «SymphonyaC» — гітарні пасажі, барабани і бас — розробляє і грає він. Своїми руками він повністю робить аранжування, реміксує і записує максимально якісно. Відмінна наша риса — ставка на стандарт живого звучання. Працюємо вручну і дуже важко.

— Коли «SymphonyaC» став звучати німецькою мовою?

— З 2005-го, коли мої тексти були стилізовані і перекладені талановитим поетом Олегом Доколенком. За місяць я вивчив програму з десяти пісень, ось з цією програмою ми і виступали.

У даний час я серйозно вивчаю німецьку мову. А коли скінчу інститут (МАУП), стану ще більше уваги їй приділяти. І думаю, що через рік заговорю, як справжній німець!

— А чому саме ця мова тебе зацікавила, а не англійська, італійська або французька?

— Свого часу великий вплив на мене справили переклади німецьких поетів — Гьоте й Гейне, та і в цілому романтизм періоду «бурі і натиску». Я вирішив продовжити традиції вітчизняної музики, яка реалізує себе в новому просторі культури. Донести слов’янські думки — гнівні, люті, живі, трепетні і грандіозні німецькою мовою — таку мету я переслідував і продовжую переслідувати.

— Якщо буквально витлумачити назву «SymphonyaC», в ній вчувається якесь маніакальне прагнення до симфонізму. Чи це так?

— Приблизно. Я і Костянтин Самчук підкреслюємо в назві тяжіння до високої культури, але разом з тим тут закладений і альтернативний заряд. В основі матеріалу сконцентрований симфонічний звук. Нам близькі класичні музичні жанри, не тільки симфонія, а й опера.

Мабуть, єдина слабка ланка нашого проекту — продюсування: нам не зустрівся спонсор, який смітить наліво і направо «зеленими». А було багато привабливих пропозицій: виступити в Канаді, Австралії, США. Тільки умови виявилися для нас неприйнятними — ми самі повинні були оплатити переліт.

— Повертаючись до музичної ситуації в Дніпропетровську. Як ти зараз оцінюєш клубне життя в мегаполісі?

— Після розпаду клубів «Бомба» (коли матеріал готувався до друку, стало відомо про його відродження. — О.М.) і «Тринадцать» (відомого більше як «Отшиб») почали з’являтися нові елітарні клуби. Їхній недолік — недоступність для широкої аудиторії, перш за все через цінову політику. На жаль, клуби «Рок-кафе» і «Альт-кафе» дещо потіснилися і тепер відійшли на периферію. Хоча там, як і раніше, виступають гурти, але не так часто, як у докризовий час. Елітарність, на мій погляд, шкодить рок-музиці. Як говорив Костянтин Кінчев, «рок — це музика для голодних», що суперечить будь-якій елітарності. На жаль, з приміщеннями для масштабних концертів зараз проблема. Не вистачає великих залів, де люди могли б «оттянуться» як слід. Вхід на концерт міг би бути по 10 гривень, а прибуток би йшов від кількості відвідувачів. Про збитковість і мова б не йшла.

— Сергій, а зараз над чим працюєш?

— Музика «SymphonyaC» схильна до трансформації, набуває сучасних обертонів і мотивів. Я намагаюся знайти «золоту середину» між рóковою музикою і клубною. Не гребую пошуком навіть елементів актуальної поп-культури. Головна риса, яка завжди з нами, — професійна подача, що поєднується з плавною альтернативою. Ми вводимо до своїх композицій нові ритми, затребувані молоддю, — перкусію, барабанні і клавішні партії, дорогий саунд із арсеналу діджеїв, який звучить оригінально і ефектно.

Олександр МУХАРЕВ