Є люди, які не люблять сучасний світ. Такі люди завжди зображають його як щось деградуюче і знаходять безліч підтверджень такій своїй оцінці. На їхню думку, деградують звичаї, мораль і культура. Однією з явних ознак деградації культури для таких критиків є розповсюдження коміксів. А як же — адже комікс своїми картинками відбиває тягу до повноцінного читання повноцінних книг! Загалом варто, напевно, спробувати розібратися, що ж це за явище таке — комікс. А якщо вже ми озвучили аргумент «проти», то треба вислухати і аргумент «за». Краще за любителя коміксів про них може розповісти тільки їх творець. Максим Богдановський таким і є, тому його і розпитав про цей пласт культури наш кореспондент.

— Максим, що таке комікс?

— Федеріко Фелліні назвав комікс ідеальним кіно. Для його створення не потрібні величезні кошти: намалював собі акторів, декорації — і вперед! Я думаю, що це найкраще визначення. Фелліні сам захоплювався коміксами і товаришував зі своїм співвітчизником Міло Манарою, що здобув популярність як автор коміксів еротичного змісту.

— Комікс — це якесь спрощення?

— Комікси можуть бути простими, а можуть — і складними. Є думка, що комікс — похідне від книги, але насправді це абсолютно окремий жанр. Комікс — це комікс! У такої ілюстрованої історії є одна важлива відмінність від книжного оповідання: у ній не потрібно описувати якийсь візуальний ряд — все можна намалювати. У коміксах зачіпаються і дуже серйозні теми, як, наприклад, у коміксі Арта Шпігельмана про холокост. Це достатньо сильна річ, і автор навіть одержав за неї Пулітцерівську премію.

— Де місце коміксу у світі мистецтва? В літературі? Або, може, в карикатурі?

— Питання про місце коміксу актуальне на території колишнього Радянського Союзу, де він спочатку вважався проявом буржуазного мистецтва. А ось в США, Європі або Японії величезна індустрія коміксів. Там вони розвиваються як окремий жанр, у якого є своя аудиторія, свої автори, свої класики і свої напрями, наприклад постмодерн. Комікс — це повноцінний жанр, який стоїть дещо в стороні від інших видів мистецтва.

— Яка підготовка потрібна, щоб стати коміксистом?

— Художники, які пройшли класичну школу, часто не готові малювати комікси. Класичний художник теоретично може намалювати чудовий комікс, але у нього немає операторського або сценарного бачення. Коміксист же повинен поєднувати у собі і декоратора, і режисера, і сценариста. А взагалі існують класичні тандеми: художник і сценарист. Але буває, що художнику важко зрозуміти задум сценариста, а сценаристу — задум художника. Тож поява таких тандемів — процес досить непростий. Зате коли всі складнощі взаєморозуміння вже подолані, ці союзи працюють довгі роки.

— Створенням коміксів можна заробити багато грошей?

— Цілком! Наприклад, поляк Гжегож Росиньський починав свою кар’єру в Польщі в якості книжкового ілюстратора. Потім його як достатньо обдарованого графіка помітили бельгійці. Вже в Бельгії він створив близько 30 альбомів коміксів про вікінга Торгала, які розійшлися потім мільйонними тиражами. На гонорари він купив собі замок у Швейцарії.

— Українські коміксисти чимось відрізняються від інших?

— Як правило, наші самі пишуть собі сценарії. І роблять щось у стилі братів Стругацьких. Правда, треба сказати, що наші ідеї за кордоном, як правило, не проходять. Там сюжети повинні чітко відповідати якомусь жанру: якщо це фантастика — то це фантастика, якщо бойовик — то бойовик. Хоча є і винятки — так, Ігоря Баранька видають бельгійці. Він намалював вже декілька альбомів про індіанців, єгиптян періоду фараонів. А от остання його робота — на українську козацьку тематику з елементами містики і детектива.

— Ну, наші козаки — тема не гірша, ніж американські індіанці…

— Відразу після перебудови, коли у нас почали розвиватися малий бізнес і книговидавництво, було кілька спроб робити комікси на цю тему. Зараз дніпропетровець Євген Пронін на замовлення москвичів малює комікси про козаків-характерників. Але взагалі спроб мало, тому що немає у нас видавців такої продукції.

— За якими критеріями можна оцінювати комікс?

— Як правило, поганий комікс просто не видається. А взагалі порівнювати комікси складно. Буває арт-комікс, комікс-експеримент і якийсь жанровий комікс. Можна говорити про те, що кому подобається або не подобається. Хтось хоче повеселитися, а хтось, навпаки, хоче чогось серйозного. Дуже багато залежить від якості сценарію, від того, захоплюючий він або скучний.

— Зараз роблять кольорові комікси або чорно-білі?

— В основному кольорові, хоча в Японії принципово випускають чорно-білі. В Японії комікс — це альбом сторінок на 400 — 500, практично роман. Крім того, у японців є комікси-серіали, які друкуються протягом кількох років, і тому доцільніше їх випускати чорно-білими. Ну а на Заході комікси кольорові.

— А як ти підбираєш колірну гамму до своїх коміксів?

— Все просто: якщо в неправильних кольорах намалювати зиму, то читач не повірить, що це зима. Крім того, похмурі депресивні кольори потрібні там, де в історії з’являється відповідна дійова особа, наприклад маніяк.

— Автори дитячих коміксів — це якісь особливі люди?

— Так, такі ж особливі, як і автори казок, наприклад.

— А коміксисти — це люди оптимістичного складу характеру? Ти оптиміст?

— Звичайно, тільки ще й іронічний…

— Мабуть, без певної іронії комікси будуть нецікавими?

— Потрібно переглянути багацько коміксів, щоб зрозуміти, що не всі вони іронічні, — є і серйозні.

— Коли тобі краще всього працюється?

— Я, як правило, малюю ночами. Вночі тебе ніхто не турбує і можна повністю зосередитися на процесі. А ось сценарій часто придумую, коли їду в трамваї або йду по вулиці. Іноді в думці складається повна картинка коміксу, а я потім приходжу додому і її тільки замальовую. Наприклад, бачу дивну поведінку якогось пасажира в трамваї — і в голові спалахує, що це не просто якийсь пасажир, а, наприклад, інопланетянин.

— А малюєш по-старому — руками — або на комп’ютері?

— Руками, на ватмані, звичайною гелевою ручкою — а потім вже відскановане зображення розфарбовую.

— Щоб намалювати комікс, потрібно поглибитися в освітлювану тему, або поверхового погляду на проблему достатньо?

— Особисто мені, щоб намалювати щось достовірно, якісно і цікаво, потрібно самому у це вникнути. Але є люди, які можуть малювати на задану тему автоматично, не вникаючи у суть проблеми.

— Потрібно уміти відстоювати свою лінію, наприклад, у спілкуванні з редактором?

— Звичайно! Потрібно вміти пояснити, чому зроблено саме так, як зроблено. Якщо чесно, я не зустрічав художників, які були б ніжними, хлипкими створіннями.

— За які теми не хочеться братися?

— Політичні. Я розумію, що не можу жити незалежно від політики. Але політика — це брудна гра, і мені вона абсолютно осоружна. А ось все інше мені цікаво.

— В якому виданні і в якому форматі хочеться побачити свій комікс?

— Я два роки співробітничав із польським журналом «Science fiction» — в основному у цьому виданні публікуються фантастичні повісті і розповіді. Мені там виділили одну сторінку під комікс. На ній я зображав лісника Нікітича, який бореться з усякого роду ворожими особами. Так от і тягнулася ця історія із номера у номер. У свій час збиралися навіть випустити альбом з цими історіями, але тема випуску альбому якось не розвивається.

— А з поляками у тебе давні зв’язки?

— Я якийсь час жив і працював у Польщі. Поляки дуже схожі на нас: у них і жарти, і анекдоти, і ставлення до життя практично такі ж, як і у нас. Тільки вони все-таки ближче до Європи, і у них абсолютно інша якість побуту.

— Коміксист — городянин, чи сільського жителя теж може потягнути на створення коміксів?

— Я міський житель, але нашу столицю чомусь не люблю, хоча як художник повинен прагнути туди і взагалі любити тусуватися з усякими художниками і музикантами. Проте мене це мало цікавить. Я народився в Дніпропетровську — тут і помру. Я жив у різних містах, але ніде мені не подобається більше, ніж тут. Мені здається, що і сільський житель теж може стати коміксистом, — все залежить від захопленості людини.

— А якщо тебе запитати, хто ти: дизайнер або коміксист, — що скажеш?

— Я все ж таки більше коміксист, хоча на життя більше заробляю дизайном. Якщо б була можливість заробляти тільки коміксами, кинув би дизайн під три чорти. В дитинстві я був дуже незадоволений тим, що в книжках мало малюнків, тому вирішив, що, коли виросту, малюватиму картинки у книжках. А коли побачив комікси, зрозумів, що малюватиму саме їх!

Олексій ОВЧАРЕНКО