Увійти
НАЙОРИГІНАЛЬНІШИЙ ПАМ’ЯТНИК ШЕВЧЕНКУ
Автор: Анатолій КОРОТЧЕНКО:
В одному з найкращих куточків Кавказу — на території Кабардино-Балкарії — розташований пік Шевченка (4200 метрів н.р.м.) — найвищий пам′ятник українському класику на Землі. Це ім′я дали вершині першопідкорювачі — дніпропетровські альпіністи, так що їх любов до генія можна назвати в прямому сенсі надхмарною. В далекому 1939 році експедиція наших земляків відправилася в малодосліджений район Суганського хребта, де ще залишалися «білі плями», а багато вершин не були підкорено. Керував цією командою інструктор і топограф О. Зюзін, у зв′язку з чим альпіністи поставили перед собою не тільки спортивні, а і географічні цілі. Після успішного рекогносцирування вдалося створити точну карту великого гірського району.
Альпіністи розбили свій базовий табір у верхів′ях ущелини Псиган-Су. Ця вершина зразу ж прийшлася до вподоби спортсменам, і рано вранці вони вирушили у сходження. Головна ділянка шляху — довгий гребінь — виявилася сильно обледенілою. Раз у раз доводилося страхуватися, щоб звести ризик до мінімуму.
24 серпня 1939 року, о третій годині дня альпіністи зійшли на вершину.
Але як назвати цей суворий пік, увінчаний сніжною шапкою, з-під якої вибивалося чорне пасмо вершинної гряди каміння? Альпіністи думали про це, милуючись грандіозною панорамою, що відкривалася з висоти 4200 метрів. На півночі в легкому серпанку було видно контури декількох вершин, що були названі на честь класиків світової літератури. У цей момент наймолодша учасниця експедиції, студентка Дніпропетровського університету Людмила Ходюш і запропонувала привласнити відкритому піку ім′я Тараса Григоровича Шевченка, чия творчість є вершиною української поезії. Альпіністи одностайно схвалили цю ідею, тим паче, що вона прозвучала у рік 125-річного ювілею з дня народження Кобзаря.
До 150-ї річниці вже наступне покоління альпіністів вирішило зробити романтичний подарунок: занести в піднебесся бюст Кобзаря і встановити його на надхмарному п′єдесталі. Але ось питання: з якого матеріалу його виготовити, щоб не виникло проблем під час сходження? Адже умови на висоті не просто складні, а екстремальні. Вихід запропонували альпіністи, які працювали на Південмаші: Владислав Хромов зробив проектний ескіз, а Ігор Іванченко допоміг відлити скульптуру з легкого і міцного алюмінієвого сплаву. Влітку 1964 року дорогоцінний подарунок був доставлений нашими земляками у високогірний куточок Кабардино-Балкарії.
Дніпропетровську експедицію очолював відомий підкорювач вершин Олександр Зайдлер, а в її складі було 25 чоловік. Підйом почали з верхів′їв річки Черек. Базовий табір розбили на колишньому місці, а ось маршрут змінили: передова група розвідала більш зручний для підйому північний гребінь. Рюкзак з бюстом Кобзаря альпіністи несли по естафеті — кожному хотілося бути причетним до історичної події. Між тим, сходження виявилося непростим: легкий спочатку снігопад перейшов у густий, а потім і взагалі почався буран.
Коли ж всі труднощі були вже позаду, альпіністи нарешті зібралися біля кам′яного туру, де повинні були залишити короткий звіт про сходження.
Перемога!
Підкорювачі гори дбайливо закріплюють скульптурний бюст Кобзаря на п′єдесталі з вершинного каміння. А ще залишають поряд том вибраних творів класика, що тільки-но побачив світ, і капсулу з пам′ятною запискою: «В 1939 році на безіменний купол цієї вершини Суганського хребта вперше піднялися українські альпіністи — дніпропетровці Олександр Зюзін, Сергій Тюленєв, Микола Кондратков, Семен Кац, Людмила Ходюш, Юрій Уманський. На честь славного Кобзаря — геніального сина українського народу — вони назвали цю вершину піком Шевченка. Через 25 років, до 150-річчя з дня народження Тараса Григоровича, по слідах наших батьків ми, дніпропетровці, знову піднялися на цей пік. З берегів широкого Дніпра ми принесли сюди, на надхмарну висоту, свою любов і преклоніння перед Великим Прометеєм людства...».
Альпіністське сходження 1964 року дістало великого резонансу в Україні і Кабардино-Балкарії. Дніпропетровці передали документальний звіт про експедицію (пізніше дніпропетровський телеоператор Роман Кравцов зняв про неї фільм), а також низку шевченківських реліквій в дар Державному музею Т. Г. Шевченко. У свою чергу, учасники сходження були відзначені ювілейними медалями. А жителям селища Верхня Балкарія, які надали найбільшу підтримку альпіністам, ті подарували копію бюста, яка і сьогодні зберігається в місцевому Будинку культури.
Нова зустріч українських спортсменів із надхмарним Кобзарем відбулася через два з половиною десятиріччя — 9 березня 1989 року, тобто в 175-й день його народження. Ніхто ще не проводив такою ранньою весною альпіністських експедицій у цьому суворому куточку Кавказу. Навіть потужний усюдихід ГАЗ-66, виділений українцям для допомоги горцями, не зміг пробитися вглиб ущелини Псиган-Су — застряг безнадійно в снігу. Так що на перекидання вантажів до базового табору було витрачено декілька днів.
Зате яку щасливу мить вони пережили підкорювачі вершини, коли подолали велику частину труднощів і опинилися нарешті на передвершинному гребені! В той момент, коли вдалині показалися сріблясті контури бюста Кобзаря, радості альпіністів не було меж. Не змовляючись, вони надали почесне право зійти першим на рідний для них пік ветеранам небезпечного спорту — тим, хто встановив на надхмарному п′єдесталі скульптурний пам′ятник два з половиною десятиріччя тому.
І ось найбільш хвилююча мить експедиції: аксакали альпінізму і ювілейних шевченкіад Олександр Зайдлер і Валерій Варавенко низько вклонилися Кобзарю, який зустрів їх у піднебессі.
Вже сімдесят років підтримують дніпропетровські альпіністи прометеїв вогонь надхмарних альпініад-шевченкіад. Дуже пам′ятним був 1994 рік, коли до Дніпропетровська прийшла звістка від лідера молоді Черекського району Кабардино-Балкарії, Султана Темукуєва, який повідомив про бажання балкарців взяти участь у спільному сходженні на пік Шевченка. Так виник сучасний виток дружби між альпіністами і горцями, що живуть ближче за все до пам′ятного для українців шевченківського куточка. А початок духовного зв′язку між двома народами можна знайти у творчості національних класиків — українського Тараса Шевченка і балкарського Кайсина Кулієва.
Шевченківська поема «Кавказ» пронизана величезною любов′ю до горців і їхньої прекрасної батьківщини:
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Ці рядки гармонійно перегукуються з лейтмотивом одного з віршів балкарського поета:
Как старый горец любит свой Казбек,
Так я люблю все земли и края,
Но к родине привязанный навек,
Всегда гордился тем, что горец я.
Чим ближче знайомилися дніпропетровці з Кавказом, тим більше робили відкриттів, пов′язаних з його історією і культурою, а також одночасно і з Україною. Глибоко схвилювали альпіністів відвідини меморіального будинку-музею знаменитої письменниці Марка Вовчка, що знаходиться в столиці Кабардино-Балкарії — місті Нальчику. Учасники експедиції просто не могли не заглянути в цей будинок, де витає шевченківський дух. Відомо, що Марія Олександрівна Вілінська (Марко Вовчок — літературний псевдонім) займала в долі Тараса Григоровича особливе місце, він її називав своєю спадкоємицею, «літературною донькою». Наприклад, у листі, відправленому із заслання 24 січня 1859 р., пронизливо звучить:
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сила молодая!
Світи на мене, і огрій...
До речі, в долі Марка Вовчка є сторінка, яка пов′язана з Катеринославом: вона приїжджала сюди, щоб відвідати сина, кинутого царським режимом у в′язницю за участь в революційній діяльності. Останні роки письменниця провела на Кавказі, в невеликому містечку Долинськ, яке ввійшло потім до території столиці Кабардино-Балкарії. Саме звідси почався кавказький етап шевченкіади влітку 2004 року, в 190-річний ювілей Кобзаря. Учасники експедиції привезли до Нальчика альпіністсько-шевченківський буклет, а керівник літературного будинку-музею Марія Романенко провела для українських гостей дуже цікаву екскурсію.
Такі епізоди дружби цінуються особливо високо сьогодні, коли життя все частіше стало підкидати зовсім інші приклади. Ось і Кавказ сьогодні багато в кого асоціюється з війною і озброєними конфліктами. Слід зауважити, однак, що Кавказ — величезний: для альпіністів і туристів він, як і раніше, рідний, а більша його частина залишилася територією миру. Збереглася тут також традиційна гостинність, адже істинні цінності не меркнуть. Це дніпропетровці відчули, зустрівшись у рамках чергової шевченкіади з давнім другом альпіністів, нині міністром праці і соціального розвитку Кабардино-Балкарії Мурадіном Хадісовичем Туменовим і керівником Черекського району КБР Махти Османовичем Теміржановим. Обидва сказали, що з радістю приймуть в горах Кавказу нових учасників українських альпініад.
Символічний факт: гірський рельєф в братському куточку нагадує обрис кисті руки: тут тягнуться, немов п′ять пальців, на північ відроги Суганського хребта з ланцюгом вершин, де найвища — п. Шевченко (4200 м.). Це одна з перлин Кавказу, що одержала за свої унікальні природні достоїнства назву «Дігорських Альп».
А чи є тут легендарні сніжні барси? Будь-який учасник дніпропетровських експедицій вкаже з посмішкою на прославленого підкорювача гір, керівника шевченківського оргкомітету О. Зайдлера, адже він дійсно найсправжнісінький володар почесного альпіністського звання «сніжний барс», а ще «Заслужений тренер України з альпінізму» і член Міжнародного альпіністського союзу. Олександра Михайловича вважають душею кавказьких альпініад, естафету яких він прийняв від розвідника і першопрохідця віддаленого Суганського хребта Олександра Семеновича Зюзіна. Недавно ім′я цього прославленого альпініста «сніжний барс» допоміг увічнити в назві вершини, маршрут на яку проклав разом з молодими спортсменами. Примітно, що на Кавказі немало вершин, які носять дніпропетровські назви, і якнайбільше їх якраз недалеко від шевченківських місць.
Інформація із цього приводу є в путівнику «Туристські маршрути в Суганських Альпах». В розділі, де дана характеристика скелястого відрогу, що відходить на північ від масиву Малого Сугана, написано: «Альпіністи з Дніпропетровська назвали його вершини іменами газет «Днепровская правда» і «Зоря» і свого міста — пік Дніпровець. Цей відріг по праву можна назвати Дніпропетровським». До цього додамо, що тут розташовані також вершини Михайла Свєтлова, Миколи Сташкова, газети «Прапор юності» і ряд інших.
Яскравою сторінкою шевченкіад є спільні українсько-балкарські сходження на пік Шевченка, які почалися в 1994 році. Це були незабутні хвилини, коли український Прометей зустрічав у піднебессі синів гір і рівнин, яких об′єднала любов до великого поета. На позахмарній висоті на альпіністів чекав сюрприз: лідер балкарської групи Султан Темукуєв з посмішкою витягнув з рюкзака пляшку шампанського і проголосив тост в істинно кавказьких тонах: «За висоту дружби, яку символізує для українців і балкарців пік Шевченка!».
А внизу учасники альпініади взагалі потонули в обіймах друзів, які продемонстрували їм, що таке справжня кавказька гостинність. Легко уявити, що витримали учасники ювілейної шевченкіади, коли вони потрапили до рук ключової фігури в організації зразкової кавказької гостинності, Хасана Аккієва. Для кращого розуміння можемо додати, що перед цим він блискуче провів застілля, почесними учасниками якого виявилися 60 кавказьких довгожителів у віці від 90 до 114 років!
Це і є Кавказ, де старшою за довгожителів є лише вічність... А вона, як відомо, живе на вершинах, одна з яких заслужено носить ім′я великого Кобзаря.
Анатолій КОРОТЧЕНКО,
учасник ювілейної шевченкіади
Додати відгук: