Пропонуємо Вашій увазі матеріал нашого дописувача з Польщі, зберігаючи при цьому манеру письма автора, яка зараз здається трохи архаїчною, проте була цілком характерною для Центральної України довоєнного періоду. Спробуємо зазирнути до актів судових процесів проти злочинців, дії яких скеровувала радянська влада.

Один із таких процесів проходив у Найвищому суді Федеративної Республіки Німеччини (ФРН) в Карлсруе в 1962 році над вбивцею Льва Ребета та Степана Бандери Богданом Сташинським. Матеріали процесу, як і сам факт вбивства Л. Ребета та С. Бандери, в СРСР десятиліттями були під забороною або публікувались у неправдивому вигляді. На жаль, в Україні досі так і не опубліковано матеріали того процесу, зокрема вирок Богдану Сташинському. Тому, щоб хоч якоюсь мірою довести до відома громадськості правду про терор КДБ СРСР проти українського визвольного руху, пропонуємо читачам сентенцію вироку Найвищого суду ФРН в Карлсруе 1962 року Богдану Сташинському — в перекладі на українську мову і з неістотними скороченнями та виїмками з виступів сторін.

Адвокат підсудного Гельмут Зайдель у своєму виступі висловився на захист Б. Сташинського, наголошуючи на тому, що процес є знаменитим епізодом визвольної боротьби одного з великих народів — народу українського і що за його ходом з великим напруженням та увагою стежить увесь світ... Г. Зайдель зауважив, що в 1950–1957 рр. Сташинський потрапив у млин ідеології, і його волею керував постійно хтось інший. Підсудного не можна трактувати як відповідального виконавця, а тільки як помічника у виконанні злочинів. Сташинський отримував накази вбивати від уряду своєї країни, адже діалектичний матеріалізм став для тих, хто його визнавав, чимось на кшталт релігії. Підсудний був тільки сліпим знаряддям Комітету Державної Безпеки СРСР.

Наступну цитату адвоката даємо для кращого розуміння сентенції вироку суду, в обґрунтуванні якого головуючий Гайнріх Ягуш подав аналіз політичного тла, на якому скоєно два кримінальні вбивства за наказом державних органів СРСР. Ось вона:

“У квітні 1957 р. наближається для Сташинського внутрішня і зовнішня катастрофа. Він має вишпигувати в Мюнхені ідейного керівника однієї української політичної групи. Влітку того ж року коротко і ясно йому наказують вбити Ребета. Спеціальний висланник Москви показує йому, як поводитись з отруйною зброєю... Ця зброя викликає раптову смерть і не залишає жодних слідів...

Радянська таємна служба безпеки тепер уже не вбиває свавільно, тепер вбивають людину на виразний наказ уряду. Політичне вбивство є тепер, так би мовити, інституційоване.

Якби не радянська система, яка розцінює вбивство, виконане в державному інтересі, як допущений та необхідний засіб, то підсудний був би сьогодні вчителем десь в Україні...

На доручення офіційних кіл у Москві КДБ спрямовує підсудного на екзильного політика Степана Бандеру, який також живе в Мюнхені як провідник однієї української групи... Сташинський вкрадається до будинку і діє там наче якийсь рафінований автомат — стріляє своє отруйне стріливо в обличчя жертви і з поспіхом зникає...

Підсудний вміє подати такі деталі, про які фактично може знати той, хто був причетний до даної справи... Провокацію з радянського боку треба виключити. У цьому випадку він повинен би був за радянським дорученням подати себе як одноосібного виконавця злочинів. У жодному разі не доручили б йому складати зізнання, які спеціально компрометують СРСР. Ні, за жодних умов він не міг би розповідати про обговорений план транспортування отруйної зброї за допомогою дипломатичного кур’єра СРСР... Хто під час судового процесу бачив поведінку підсудного та чув його зізнання, навряд чи буде сумніватися в правдивості його зізнань...

Підсудний в обох випадках не був виконавцем вчинку. Хоч сам виконав потрібні для вбивства вчинки, він був лише знаряддям та помічником. Винуватцями, тобто виконавцями вбивства, є ті, хто склав плани і щодо особи, і щодо місця, і щодо самого перебігу вбивства, при чому вони відпрацьовані аж до найменших дрібниць... Сташинський тримався меж, точно визначених йому керівництвом”.

Як бачимо, сентенція вироку суду, як і мова адвоката, доводить, що вбивцею Л. Ребета і С. Бандери був уряд СРСР, тому Б. Сташинського засуджено тільки до восьми років тяжкої тюрми, хоч Федеральний прокурор др. Кун домагався покарання Сташинського довічним ув’язненням.

Наведемо ще кілька слів із виступів адвокатів. Адвокат Нейвірт свою мову закінчив словами: “Лев Ребет та Степан Бандера, які впали на полі свободи України, впали, тим самим, також і на полі європейської свободи”.

Адвокат Мієр у своїй промові сказав серед іншого: “Процес висвітлив визвольну боротьбу українського народу. Сили українського руху коріняться в Україні, а не в еміграції. ОУН з-за кордону тільки підтримує ці намагання на батьківщині. Трагізмом цього процесу вважаю смерть двох заслужених борців за державну самостійність України”.

Читаєш перебіг суду в Карлсруе 1962 року, який тягнувся п’ять днів, і приходять на згадку вбивства на замовлення в ХХІ столітті...

Люди! Будьте чуйні!

Степан СЕМЕНЮК
Ветеран Організації
українських націоналістів
Польща

При написанні статі була використана публікація “Сташинський —
антиукраїнський терор КҐБ в Європі” Володимира Романчука
в „Українському альманасі 2007”