Василь Васильович Лісничий — професор, завідуючий відділом інформаційно-аналітичного забезпечення і зв′язків з державними і громадськими організаціями Інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору Національної Академії наук України. До цього 10 років очолював кафедру державної політики в Харківському регіональному інституті Національної академії управління при Президенті України. Його перу належать три навчальні посібники, які неодноразово перевидавалися. Під його керівництвом підготовлено шість монографій з регіоналістики.

Відомий західний дослідник Самуель Хантінгтон у своїй книзі «Зіткнення цивілізацій» визначив лінії цивілізаційних розломів. На його думку, розлом цивілізацій відбудеться в тому числі й по Дніпру. Російський філософ Сергій Переслегін в одній зі своїх книг пише, що розкол цивілізацій вирішить наперед долю України. Через двадцять-двадцять п′ять років такої держави не стане, тому що співіснувати цивілізації можуть, але жити і розвиватися разом – ні.

Ще на початку ХХ століття відомий американський професор українського походження Георгій Федотов писав, що коли-небудь українці захочуть ідентифікуватися. І тоді вони усвідомлюють, що перед ними не одна, а три країни: карпатська, малоруська і новоросійська України. І через 100 років українці зіткнуться з цією проблемою.

Україна – унікальна держава, яка виникла з околиць декількох імперій, і ці постімперіалістичні відмітні залишки досить відчутні в нашій країні і сьогодні. Їх значно посилюють і використовують політики. Особливо чітко це виявилося в останні чотири виборчі кампанії. Природно, в цих умовах виникає потреба важливої домінанти, як деякої сукупності цінностей, здатних об′єднати і синергувати («синергетика» з грецької – «енергія спільної дії») різні території країни в єдине нерозривне ціле.

Усі основні цінності нашої нації виникли на берегах Дніпра. У славному граді Києві зародилася державність. Звідси розпочиналося об′єднання земель російських. Тут зміцнювалася князівська влада, тут же вона втрачала свою могутність у міжусобних сутичках. Бачив Дніпро і процвітання унікальної козацької держави, яка не має аналога у світовій практиці. Народ, що проживає на берегах цієї могутньої ріки, неодноразово намагався відродити українську державність, але збулася його віковічна мрія лише на початку 90-х років, коли була проголошена незалежність України.

Якщо взяти до уваги, що державність як вища цінність народилася і зміцніла на берегах Дніпра, то виникає потреба в тому, щоб осмислити життєстверджуючу місію головної водної артерії країни. Єгипетська цивілізація проіснувала три тисячі років, використовуючи життєдайну силу Нилу. Так може, зараз для України настав той історичний шанс, коли процвітанню нації сприятиме об′єднувальна місія Дніпра, який дав людям можливість улаштувати своє життя в минулому і продовжувати її в сучасних умовах? Наша ріка починає свій розгін біля північних кордонів і збирає води сотень річок і річечок, які течуть неосяжними просторами України. На їх берегах, так само як і на берегах Дніпра, жителі сіл і селищ, великих і малих міст дістали можливість насолоджуватися природною красою свого краю. Хтось тут народився, виріс, став щасливий. Та головне питання в тому, як донести до мільйонів людських сердець цю Божу благодать, щоб для кожного вона стала незаперечним внутрішнім духовним творінням?

Як не парадоксально, але мене цьому навчив мій син. Я працював за кордоном, у Польщі та Німеччині. Сину було тоді три роки. До цього часу ми прожили там десь три місяці. І ось, повернувшись якось з прогулянки, я помітив, що син сумує. «Чому ти сумуєш, синок?» – питаю його. «Я скучив», – відповідає він. «За ким ти скучив? – питаю. – Тато і мама тут, сестри поруч. Чому ти скучаєш?». «Я за батьківщиною скучив» – відповів син. Мене дуже здивувала така відповідь, тому що ми не використовували слово «батьківщина» у домашньому побуті. «А що таке батьківщина, синок?» – «Це будинок, де ми живемо, двір, де ми гуляємо, дача, куди ми їздимо відпочивати, вулиця якою ходимо».

Для кожної людини є конкретний вимір того, що називається «батьківщиною». У нас половина країни вважає саме Дніпро таким місцем, звідки розпочинається його батьківщина. І нам треба прищеплювати любов до цього конкретного шматочка країни, рідного краю. Нам потрібно любити Дніпро, яке сполучає наші землі в єдину державу. Його оспівували Шевченко і Гоголь, підняли до небесних висот Куїнджі та Рєпін. Йому присвятили свою творчість сотні майстрів мистецтва і літератури. Хто ж може донести до серця кожного цю любов? Звичайно ж, Його Величність Учитель.

В юності мені вдалося побувати в Японії. Японці – особлива нація, яка поважає свої традиції, шанує їх і живе згідно з ними. Людина, що супроводжувала нашу делегацію, раптом зупинила кортеж машин і представила нам немолодого японця. Ми гадали, це, як мінімум, член парламенту, та виявилося, що сільський учитель. Японець ніколи не почне розповідати про себе, але завжди розкаже про свого вчителя. Я б сказав, що любов до Японії прищеплює саме вчитель. У цій країні існує дивовижна традиція. Вона має дійти (а може, повернутися?) до нас, на береги Дніпра. Коли квітне сакура, занять у школах немає. Учителі та учні проводять час на природі. Вони дихають запахом квітучої сакури, тому що це головний символ їх країни. Чому, коли квітнуть наші сади, ми тримаємо дітей у школах, учителі не можуть їх вивести на рідні простори, щоб дати помилуватися красою природи?

На берегах Дніпра творили двоє відомих педагогів. Антон Семенович Макаренко починав свою діяльність у Кременчуці, закінчив у Харкові, жив у Полтаві. З іншого боку Дніпра, у Павлишській середній школі, що на Кіровоградщині, працював геній виховання дітей – Василь Олександрович Сухомлинський. Маленька сільська школа прославила Україну на весь світ. Вчитель, що віддав своє серце дітям, показав, як можна розкрити здібності дитини. Я з подивом читав розповіді дітей, написані учнями другого класу, дитячі шедеври, в яких виявляється величезна дитяча фантазія. Діти з величезною любов′ю описують природу, їх рідне село, поле, де ростуть червоні макі. Цю любов ми зможемо формувати в дітях, коли вчитель займе встановлене йому гідне місце.

Щоб люди усвідомили, яке багатство дав Бог нашій території, треба говорити з ними не казенною мовою, а вести розмову від серця до серця. В основі цього руху не можуть бути політики. Вони постараються використовувати все для власної сьогочасної вигоди. Не можна допустити, щоб політики зробили ідею об′єднання навколо Дніпра популіською. Цей процес повинен підтримуватися самими людьми – громадянами України, які діють за велінням серця і розуміють, що краса нашої країни повинна їх об′єднувати. Річка Дніпро як дар Божий може стати основою архітектоніки нового могутнього поняття «дніпроцентризм». Люди, які об′єднаються навколо Дніпра, повинні примусити урядовців і політиків створити державні програми для шкіл, щоб кожна дитина разом зі своїм любимим учителем могла помилуватися красою природи нашої країни, як це робив Сухомлинський. Пізнавши роль Дніпра як головного об′єднуючого стрижня України, милуючись златоглавими куполами Києва і красою десятків інших міст, що виникли на берегах великої річки, маленька людина з самого дитинства знатиме, що вона живе у великій та єдиній державі.

Треба завжди пам′ятати, що Божий дар нашої землі органічно пов′язаний з важким історичним часом. Нашому народу довелося багато що пережити і випробувати. Один лише голодомор забрав мільйони неповинних життів. Ми дотепер перебуваємо у владі різних пережитків, особливо багато їх залишила радянська система. Потрібно переконати людей, що настав час прибрати ідеологічну зашкарубність, по-іншому подивитися на багато історичних явищ. Нам просто треба очиститися від будь-якої скверни, провести внутрішню люстрацію («люстрація» у перекладі з латини означає «очищення за допомогою жертвопринесень»).

У Чингіза Айтматова є повість «І понад століття триває день...», де він розказує про манкуртів. Це представники різних племен, які потрапили в полон до своїх супротивників. Їх вивозили в пустелю, голили наголо голову, надягали на неї овечу шкуру, яка, висихаючи, здавлювала голову і завдавала жахливого болю. Щоб людина не могла зірвати з голови пов′язку, їй одягали кайдани. Виживали одиниці. Той, хто знімав з людини дерев′яний обруч, ставав господарем. «Манкуртом» називали того, хто вийшов з-під обруча. Він не знав, звідки родом, не пам′ятав власну матір, ставав біологічною істотою, схожою на людину. За роки радвлади наша країна пережила манкуртизацію. Поки ми не розповімо людям, як ця манкуртизація проходила на тій або іншій території, не назвемо конкретно героїв, що захищали й обстоювали честь і гідність, у нас не з′являться духовні цінності, які змогли б об′єднати націю.

Дніпроцентризм не має нічого спільного з гіперцентралізацією. Це явище на сьогоднішній день існує в Києві у вигляді гіперконцентрації. У нас будується дивна Україна. Інвестиційний потенціал Києва у 80 разів вище, ніж потенціал Тернопільської області. У Києві відбувається концентрація всього: капіталів, людей, товарів. Адже цей процес централізації, ієрархізації всього не що інше, як «совєтизм», – спадщина, яка прийшла до нас із Кремля. Дніпроцентризм припускає звільнення від гіперцентралізації. Київ повинен розвиватися гармонійно. Краса цього міста повинна стати цінністю країни. Потрібно берегти його парки та історичні місця. Зараз же на кожному п′ятачку зводять будинки, і місто перетворюється на пустелю з будівель.

Немає необхідності більшовицькими методами через примушення упроваджувати українську мову на території України. Її перевага настільки очевидна, вона настільки переконлива своєю музичністю, співучістю, глибоким історичним корінням і... необхідністю для створення єдиної нації, що не може залишити байдужими мешканців нашої країни. Українська мова скоро обов′язково займе те місце в нашому житті, якого вона заслуговує. Адже вона народилася на берегах Дніпра. Літературним її зробив письменник Котляревський із Полтави. Черкаським поетом Тарасом Григоровичем Шевченко з протилежного берега вона була піднесена до поетичних висот.

Ми, мешканці України, не повинні припуститися розлому цивілізацій по Дніпру, як передрікають учені. Цей процес може зупинити дніпроцентризм, який допоможе нам всім об′єднатися, очиститися, досягти взаєморозуміння, толерантності та гармонії.

Василь ЛІСНИЧИЙ

АНОНС

Сергій Переслегін
«Самовчитель гри на світовій шахматній дошці»
Видавництво АСТ, 2006 р.

У книзі видатного петербурзького дослідника С. Б. Переслегіна представлений докладний системний аналіз сучасних геополітичних реалій на карті світу. Розглянуті основні поняття геополітики. На основі аналізу співвідношення геополітики та географії до уваги читача пропонується модель етнокультурних шарів і механізмів їх руху. Автор розглядає основні закони геоісторії та подає короткий опис глобальних цивілізаційних проектів, що створюються в наші дні.