Колись давно, коли ще не вигадали телевізорів, люди самі собі творили інформаційний простір. Увечері після роботи збиралися разом, щоб у спілкуванні оприявнити картину світу. Батьки — свою: чи буде війна? коли сіяти жито? чому кум Дмитро набив пику кумові Миколі? Молодь — свою: як у Зелений тиждень не зустріти зловорожу русалку? чи прийде Олена на вечорниці?.. І лише діти, кожне у своєму ліжечку, творили Великий Світ Чарівних Снів.

Про що нині говорять люди, збираючись разом? Про газові домовленості України та Росії. Про нові подробиці роману Путіна з якоюсь там пані. Про те, що у прооперованої дівчинки з голови дістали ногу. Словом, про яскравий віртуальний пузир, який старанно надувають для нас працівники ЗМІ. А ще про те, як страшно жити в «реалі»: усюди маньяки, злочинні олігархи та пістряві бархани сміття...

Як не дивно, проблеми, що обговорювалися в межах дискус-клубу, створеного в Дніпропетровську спільними зусиллями громадських організацій «Інститут суспільних досліджень» та «Осмомисл», стосувалися виключно життя в «реалі». Так, згадувалися і гори сміття, і вади вітчизняної економіки, демографічні негаразди, питання незахищеності українського інформаційного простору тощо. І зовсім не як жахливі гості з потойбіччя, що тичуться пиками у вікно замкненої хатки-свідомості. А як реальні проблеми реального життя. Які потребують об′єктивного вирішення.

Як часто нам буває сумно та самотньо... І тоскно, і прикро через безглуздість і несправедливість життя. І ми, повернувшись із роботи, поспішаємо швидше роздягтися, щось кинути у рота та негайно з розгону пірнути в рятівний «блакитний портал». Щоби не залишатися сам на сам із собою. Щоби не думати. Не діяти. Не приймати рішень.

Занурюємося в світ енергетичного шоу, розчиняємося в ритмі спалахів кольорових пікселів, які злагоджено творять тканину інформаційного світу, а потім, коли ми повіримо в те, що бачимо, воно стає реальністю. Витріщаючись тисячами очей в одну картинку, ми віримо, що справді чуємо, спілкуємось, живемо. Тільки-от життя, чомусь, наче проходить повз і стікає кудись у прірву. «Час пришвидшується», - здогадуємося ми та ще швидше перемикаємо канали.

У колі друзів, чи однодумців — чи як правильно назвати людей, які не обламалися приїхати в Дніпро з Павлограда, Алчевська, Донецька, Івано-Франківська та Одеси, щоби ПОСПІЛКУВАТИСЯ про реалії, які нас оточують? — не було відчуття вкраденого часу, не було ні сумно, ні самотньо. Нас об′єднала спільна проблема — світ, у якому живемо. Світ — сердитий, мінливий, недосконалий, під який не хочеться прогинатись. І не треба! Бо світ цей можна змінювати-творити.

І головне — кожен може робити це в міру своїх можливостей, зацікавлень, талантів. Не беріть на себе занадто багато! Світ не стане кращим, якщо навести в ньому ідеальний порядок і вишикувати всіх рівними колонами. Для початку можна зробити перший невеличкий крок.

«Я можу не смітити».
«Я можу бути чесним. Підтримувати рівновагу в собі та в інших».
«Я можу створити компанію, яка займатиметься витісненням імпорту та просуванням вітчизняного товару».
«Я можу знайти роботу, яка б приносила мені моральне та матеріальне задоволення й була б корисною для суспільства».
«Я можу створити сім′ю з 3-4 дітьми».
«Я можу дружити, любити, допомагати, поступатися, бути небайдужим».
«Я можу проводити з дітьми та дорослими дискус-клуби, під час яких ми будемо спільно шукати вирішення проблем».
«Я можу написати статтю про нашу зустріч».
«Я можу створити сайт».

Так усе просто: проблема — бажання — рішення. А вирішив — так виконуй, і світ стане кращим! Я обіцяла написати статтю та розповісти про нашу зустріч, про спільну силу усіх наших «я». Зізнаюся, виконала свою обіцянку дещо пізніше, ніж було заплановано. Та все ж виконала! Не все виходить робити зі швидкістю думки. Але ми даремно боїмося замислюватися над тим, як багато ми можемо.

Змінити світ на краще, використовуючи власний творчий потенціал, не так уже й складно. Просто, як казав один з героїв Чарльза Діккенса, «треба робити зусилля». Кожен із нас, не усвідомлюючи цього, є творцем маленького та великого світу. Про це сказано у Святому Писанні: людина створена за Його образом і подобою. За образом і подобою Творця. І ти. І я.

Уяви на мить: в Україні мешкає 46 мільйонів творців! Але вони про це ще не знають...

Ірина РЕВА