Для того щоб бути вічно молодим, потрібно стрибнути голяка в казан з киплячим молоком, випити чарівне зілля або з′їсти молодильне яблуко. Але чарівне зілля тепер не готують, молодильні яблука не ростуть, а сучасне молоко «не тягне» на магічну рідину для здійснення таїнства омолодження. Тим не менш учені всього світу не полишають надії розгадати таємницю молодості, дослідити проблеми старіння і знайти способи продовжити життя. Існує навіть спеціальна наука — геронтологія, яка вивчає проблеми старіння організму. Поговорити про цю науку і про можливість безсмертя людини ми вирішили з директором НДІ біології Харківського національного університету ім. Каразіна, доктором біологічних наук, геронтологом Божковим Анатолієм Івановичем.

— Чим займається наука геронтологія?

— Інтерес до тривалості життя у людей існував завжди. Як відзначав свого часу професор А. В. Нагорний, «смерть — це таке особисте і глибоке почуття, яке хвилює кожного з нас». На мій погляд, одним з найцікавіших творів про проблеми старіння, що дійшли до нас, є трактат Цицерона «Про старість», який був опублікований більше 2 тисяч років тому. В цьому трактаті автор аналізує основні причини, які ведуть до старіння і смерті організму. Його думки актуальні й сьогодні. Термін же «геронтологія» (в перекладі з грецької — наука про старіння) вперше був введений Іллею Іллічем Мечниковим в книзі «Етюди оптимізму» 100 років тому. З цієї миті і починають формуватися експериментальні дослідження механізмів старіння. Сьогодні геронтологія — це фундаментальний науковий напрям, який досліджує закономірності та механізми процесу старіння, чинники, що впливають на швидкість старіння, і підходи до управління цим процесом. Дещо пізніше з′явився ще один науковий напрям, пов′язаний з геронтологією, а точніше з використанням знань про старіючий організм в медичній практиці, — геріатрія. Цей науково-практичний напрям забезпечує лікування хвороб старіючого організму.

— Що ж таке старіння? Воно неминуче, чи йому можна запобігти?

— Ще в згаданій роботі Цицерона аналізувалися чинники, які впливають на процеси старіння. На жаль, їх достатньо багато, і вони впливають на наш організм в різноманітних комбінаціях і співвідношеннях. Чим більше чинників нам необхідно враховувати при дослідженні їхнього впливу на той або інший процес, тим складніше одержати очікувані результати. Ця складність пояснюється різними обставинами. Наголосимо тільки на деяких із них. Варіантів поєднань цих чинників може бути нескінченна кількість. Кожний з варіантів може бути унікальний, і він робить вплив на різні генетичні системи організму. Виходячи з цього, можна стверджувати, що старіння кожного з нас індивідуальне і виявити загальні закономірності старіння цих унікальних систем (організмів) надзвичайно складно. Саме цим і можна пояснити те, що, досліджуючи достатньо детально це явище вже більше як сто років, учені і сьогодні ще не можуть дати вичерпної відповіді на питання, що таке старіння.

Це не значить, що дослідники не досягли прогресу у вивченні процесів цього фундаментального явища. Це лише означає, що вчені мають справу з однією з найбільших таємниць і загадок нашої планети, а може, і Всесвіту.

Наразі існує декілька визначень старіння. Проте найбезперечніше серед них, з яким згодна більшість геронтологів, звучить так: старіння — це збільшення вірогідності настання смерті з віком. Це визначення нічого не говорить нам про саме явище старіння, а не знаючи механізмів явища, неможливо і управляти процесом старіння. Це визначення тільки констатує неминучість процесу старіння, що збільшується з певною математичною закономірністю. З кожним роком життя вірогідність захворіти і померти у людини і тварин збільшується. Тобто вірогідність того, що дитина в однорічному віці помре завтра, — невелика, вірогідність того, що найближчим часом помре 50-річна людина — 50%, а вірогідність швидкої смерті 90-річного старого складає 80%. Разом з цим, можна стверджувати, що старіння — це загальнобіологічне, загальнопланетарне, і навіть космологічне явище. Старіє абсолютно все: планети, зірки, організми, машини...

Але процеси і механізми старіння надзвичайно різноманітні. Машина старіє за законами фізики. Метал зазнає впливу різних температур, окислюється, втрачає еластичність, змінюються структурні ґрати металу і т.д. Механічні удари призводять до того, що на поверхні металу з′являються тріщини, в цих місцях посилюється процес окислення, і зрештою метал руйнується.

Організм же старіє за іншими законами. Будь-які пошкодження стимулюють у нашому організмі процеси відновлення, або регенерації. Людина пошкодила палець — через тиждень рана затягнулася, і вона забула про це; заболіла печінка — після проходження курсу лікування біль пройшов і печінка відновилася. Такі здібності відновлення пошкоджень характерні тільки для живих систем, і це справжнє диво, на яке ми часто не звертаємо уваги. Проте чомусь у процесі старіння ці відновні механізми втрачаються або не виявляються. Якщо ми розгадаємо цю загадку, то нам відкриється таємниця процесів виникнення хвороб у старості та, ймовірно, секрет збільшення тривалості життя.

Якщо в машині зламався карбюратор, ми його лагодимо або ж міняємо на новий. Аналогія заміни запчастин можлива і стосовно організму. Цей підхід реалізований в трансплантології — науці, яка розробляє і вивчає можливості пересадки органів. Але наш організм настільки досконалий, що чуже йому не потрібно, — він здатний створювати своє, тобто відновлювати порушені функції. Саме тому організм і відторгає чужорідний елемент, що створює великі проблеми в широкому використовуванні методів заміни «запчастин» в організмі. Я переконаний, що організм здатен до відновлення пошкоджених органів і тканин, і навіть нервової системи, проте поки що ми не знаємо, які умови потрібно для цього створити. Сподіваюся, що подальші дослідження дозволять розкрити цю таємницю, і тоді настане час регенеративної геріатрії.

— Якщо відновлення органів і тканин можливе, чому люди старіють і вмирають?

— У нас в інституті розробляється нова епігенетична концепція старіння, згідно з якою організм старіє і вмирає, тому що він здатний пам′ятати не тільки приємне, але і все, що з ним відбувається. Йдеться не про пам′ять як здатність запам′ятовувати вірш, а про запам′ятовування біохімічних реакцій і процесів, які були спрямовані на пристосування організму до негативних чинників середовища. Ми називаємо це епігенетичною пам′яттю. Запам′ятовування процесів і механізмів відновлення — досконала якість біологічної системи тому, що організм запам′ятовує все, що з ним відбувається на молекулярному рівні. Але, запам′ятовуючи надовго, він тим самим позбавляє себе можливості адекватно реагувати на новий вплив, який неминуче матиме місце у майбутньому.
Можна провести аналогію зі звичайною пам′яттю людини. Чим старшою є людина, тим важче запам′ятати їй щось нове, тому що її пам′ять вже перевантажена. Виникає аналогія з комп′ютером: коли жорсткий диск перевантажений, зайві файли потрібно стерти — тільки тоді він буде здатний записувати нову інформацію.

Таке трактування даної концепції старіння надто спрощено, і нам ще належить досліджувати не тільки особливості епігенетичної пам′яті, але і закони її формування, регуляції і управління.

— Як це зробити? Невже можливо стерти зайву інформацію з епігенетичної пам′яті?

— Говорити про практичне використання нашої концепції передчасно. Поки що ми досліджуємо роль епігенетичної пам′яті у функціонуванні організму, виявляємо особливості її роботи, відпрацьовуємо можливі експериментальні підходи до управління цим явищем.
Одним з експериментальних підходів у дослідженні епігенетичних механізмів старіння є розробка схем контролю над епігеномом за допомогою зміни систем живлення і циклічних впливів «м′яких» стрес-чинників. І слід зазначити, що одержані нами на експериментальних тваринах результати є перспективними для вирішення цієї проблеми.

— Наскільки збільшилася тривалість життя завдяки досягненням сучасної медицини?

— Маю вас засмутити. Збільшення середньої тривалості життя в економічно розвинених країнах пов′язано не з досягненнями медицини, а з успіхами гігієни, освіти й культури населення. Медицина ж може вберегти нас від швидкої неминучої смерті, яка може трапитися в результаті травми, нападу або може бути викликана якимись екстремальними ситуаціями. Зверніть увагу, що довгожителі (80-100-річні) рідко звертаються до лікаря.

— Довгожителі — це люди, які ведуть здоровий спосіб життя?

— Так, і мають схильність до тривалого життя. Тому що генотип (генетична система) людини теж є одним із чинників, що впливає на тривалість життя. Якщо ми візьмемо суму всіх відомих нам факторів, які позначаються на тривалості життя, за 100%, то на генетичну складову припадає близько 30%. Близько 30-40% від сумарного показника тривалості життя залежать від харчування і способу життя. І решта чинників (професія, освіта, місце проживання) складає 20-30%.

Зверніть увагу, що немає єдиного чинника, який би повністю визначав тривалість життя. Завжди має місце складне їх поєднання, про що йшлося на початку нашої розмови. І в цьому полягає складність управління тривалістю життя. Ми вважаємо, що саме це поєднання (унікальне в кожному випадку) різноманітних чинників як середовища, так і генотипу і формує епігенетичну пам′ять, яка визначає темпи старіння і тривалість життя. І проте, сьогоднішні знання дозволяють стверджувати, що якщо у мене немає генетичної схильності до довгожительства, але я веду правильний спосіб життя, то я проживу більше, ніж та людина, яка має схильність до тривалого життя, але веде неправильний спосіб життя. Якщо ж я маю таку схильність, та ще й веду здоровий спосіб життя, то є достатньо велика вірогідність того, що моє життя буде дійсно довгим.

— Анатолій Іванович, середня тривалість життя населення Землі збільшується, але максимальний термін життя при цьому не змінюється. Чому так відбувається?

— Максимальний термін життя людини — 120 років. І він залишається величиною постійною, тому що це біологічна характеристика виду Homo sapiens. В Стародавньому Римі середня тривалість життя становила приблизно 33 роки (постійні війни, епідемії), при цьому кількість сторічних людей була такою ж, як у Дніпропетровську або Харкові зараз. Середня тривалість життя — величина, яка визначається інфекціями, патологіями, дитячою смертністю. Її збільшення зумовлено зменшенням смертності в ранньому і середньому віці.

— Чи є умови для довгожительства в сучасній Україні?

— Україна сьогодні має таке навколишнє середовище, в якому міститься достатньо велика кількість шкідливих речовин. Питна вода, повітря, ґрунт і, як наслідок, продукти харчування забруднені токсичними сполуками, що не може не позначитися на якості і тривалості життя.

Крім того, у нас дуже нестабільна політична і соціальна обстановка, а це — могутній чинник, який також впливає на тривалість нашого життя.

Негативно впливає на тривалість життя в нашій країні і низький рівень культури харчування і мотивацій до якісного і тривалого життя. Тому сьогодні в Україні навколишнє середовище не є сприятливим для довгожительства. Проте знання чинників, що впливають на тривалість життя, і усвідомлення можливості їхньої регуляції не тільки на державному рівні, але і на особистому дозволять змінити цю ситуацію в нашій країні на краще.

— За кордоном існує концепція «успішного старіння». Що це таке?

— На Заході взагалі зараз не кажуть слова «стари́й». Це дуже важливо з погляду психогеронтології, бо поняття «старий» несе в собі негативне емоційне навантаження. Тому фахівці-геронтологи зараз говорять про різні віки: перший дорослий вік, другий дорослий вік, третій дорослий вік — і тим самим позбавляються емоційного негативу.

Згідно з концепцією «успішного старіння», люди старшого віку (старше за 60 років) повинні вести активний спосіб життя, тобто займатися фізичними вправами (в міру вікових можливостей, звичайно), подорожувати, брати участь в інтелектуальному і клубному житті, помірно і різноманітно харчуватися. Це позитивно впливає на епігенетичну систему, яка визначає швидкість старіння.

Ця концепція «успішного старіння» надзвичайно перспективна, оскільки в ній розв′язуються якраз ті проблеми, які не вирішені в Україні.

— Що потрібно робити, щоб не втратити завчасно жвавість розуму і плавність рухів?

— Ми будемо «успішно старіти» не тоді, коли ретельно контролюватимемо всі показники нашого здоров′я, а тоді, коли будемо ставитися до життя як до дару, яким можна керувати. Ми повинні постійно давати організмові навантаження, влаштовувати мінімальні стреси, вести активний спосіб життя, ставити перед собою нові цілі. Потрібно прагнути до різноманітності в житті і пам′ятати, що кожному віковому періоду повинні відповідати свої захоплення, навантаження і завдання. Різноманітність врятує нас від негативної дії епігенетичної пам′яті.

— Еліксир безсмертя — казка? Чи можливо, що колись  вчені знайдуть ліки від старості?

— Еліксир безсмертя — це той філософський камінь, який вигадали алхіміки. Як філософська концепція, ця ідея дуже цікава. Вона була у витоків сучасної науки, і, на жаль, досягнення алхіміків нами не усвідомлені в повному обсязі. Еліксир безсмертя як якийсь напій навряд чи можливий. Але комплекс різних чинників і заходів, що сприяють поліпшенню якості життя («успішному старінню») і збільшенню його тривалості, — цілком реальний. Про це переконливо свідчать численні результати, одержані на експериментальних тваринах. Хочу звернути вашу увагу на те, що йдеться про середню, а не максимальну тривалість життя.

— А чи потрібно безсмертя людині? Кажуть, що йоги можуть жити скільки завгодно, але чомусь живуть не довше за звичайних людей.

— Людство завжди прагнутиме відкрити таємницю фізичного безсмертя. Досягти фізичного безсмертя — це велика мета. Саме прагнення до якоїсь складної глобальної мети — це благо, тому що на шляху до цієї мети ми дізнаватимемося багато нового про себе, змінюватиметься наша свідомість, що призведе до еволюції всього суспільства в цілому. Приклад можливостей управління фізичним станом нам демонструють йоги. Спосіб життя, який вони ведуть, явище саме по собі унікальне. На жаль, їхній підхід до керування фізичним станом організму не всім доступний і нами не використовується.

Безсмертя неймовірно змінить наше життя і матиме справді космічні наслідки. Чи можливо це? Невідомо. Але у принципі можливо все!

Розмовляла Наталія СЕГЕН