Людина — істота соціальна. Це означає, що жити нам доводиться серед собі подібних, постійно вступаючи в контакт із безліччю представників нашого виду. Але є серед нас люди, які прагнуть хоча б на якийсь час піти із соціуму. Таке поводження окремих осіб надає суспільству пластичність, дає можливість освоювати незвідані простори й дізнаватися щось нове. Напевно, у деяких з нас є своєрідний інстинкт розвідника, що спонукає ходити в походи, плавати по річках, морях та океанах і підкорювати гірські вершини. Є й ті, хто прагне проникнути під землю. Їх ми називаємо спелеологами.

Про те, що таке спелеологія і хто такі спелеологи, нам розповів Сергій Шеремет — «підземник» із Дніпровського спелеологічного клубу.

— За кордоном є чіткий поділ між спелеологією — наукою про печери — й спелеотуризмом. В англійській мові для цього навіть слова різні є. У нас ці поняття часто змішуються. Ваш клуб — туристичний або є у вас і наукові цілі?

— Наш клуб все-таки більше тяжіє до дослідницького напрямку спелеології. Нам набагато цікавіше відкривати нові печери, ніж просто ходити по давно відомих. У першу чергу це пов’язано з тим, що під землею ще можливо робити відкриття — білих плям там ще дуже багато. Фактично ми не є вченими: не пишемо наукових праць і не захищаємо дисертацій, цим займаються інші організації (наприклад, в Україні вже кілька років існує Інститут спелеології та карстології). Але в спелеології спорт і наука вже давно дуже тісно переплелися між собою. Як правило, ентузіасти відкривають нову печеру, а вже потім туди приходять учені: геологи, гідрогеологи, палеонтологи, біологи тощо. Просто із часів СРСР масштабні дослідження карстових порожнин не проводяться, так що це роблять аматори. Хоча в таких експедиціях дуже часто беруть участь і справжні учені, або ми проводимо якісь дослідження за їхніми програмами.

— Яка різниця між звичайним туристом і туристом-спелеологом?

— Що стосується життя на поверхні, то практично жодної. А от перебування під землею досить сильно відрізняється. Навіть найзвичайнісінький спелеотурист, якщо він ходить у необладнані печери, повинен мати масу знань про те, як ходити в печери безпечно й ефективно. Печера — вороже середовище для людини, і щоб не нашкодити ні собі, ні їй, потрібно знати, як у ній поводитися.

— Як стають спелеологами?

— Як правило, спелеологами стають через спелеоклуби або спелеогуртки при туристичних клубах. На Україні такі організації є практично в будь-якому великому місті. У таких клубах можна познайомитися зі світом печер і навчитися всьому, що необхідно для перебування в цьому світі. Крім того, на Україні вже близько 20 років функціонує всеукраїнське об’єднання спелеологів — Українська Спелеологічна Асоціація. Ця організація успішно проводить семінари з підготовки спелеологів будь-якого рівня: від початкового до інструкторів і спелеорятівників.

— Щоб стати спелеологом, потрібно мати якісь особливі якості? Можливо, чудове здоров’я або велику фізичну силу?

— Ні, жодні особливі якості не потрібні. Звичайно, здоров’я ні в якому виді діяльності не перешкодить, але в спелеології дуже багато чого будується не на силі, а на техніці: освоїв техніку — і можеш ходити у досить серйозні печери. Навіть діти цілком успішно штурмують важкі печери. Звичайно, експедиції у великі й глибокі печери вимагають серйозної фізичної й психологічної підготовки, але якщо вас більше цікавлять краєвиди, а не рекорди глибини, то тут як у дайвінгу — всі красиві рибки, як правило, не глибоко.

— Чи може людина з почуттям клаустрофобії стати спелеологом?

— Якщо хтось думає, що не страждає клаустрофобією, виходить, він просто ще ніде серйозно не застрявав. Відчувати страх перед небезпекою — це нормально (якщо це не патологічний страх, звичайно). Людина, що нічого не боїться, просто небезпечна. Вона є потенційним джерелом проблем. Звичайно, у панічному страху теж немає нічого хорошого: треба вміти контролювати себе і не боятися, а побоюватися. Взагалі, якщо хочете побороти свої страхи та стати психологічно стійкою людиною — ставайте спелеологом!

— Спелеолог повинен вести здоровий спосіб життя? Спелеологи палять?

— Це все дуже індивідуально. Ми в експедиціях не вводимо якихось сухих законів, але, як правило, проблем зі спиртним не буває. Це що стосується життя в таборі. Під землею перебувати у нетверезому стані неприпустимо, хоча б з міркувань безпеки.

Що стосується сигарет, то останнім часом серед людей, які займаються активними видами діяльності, палити взагалі стало не модно, а в печері це робити ще й незручно — сиро, недопалки нікуди подіти. Тому в печері людину із сигаретою зараз зустрінеш рідко.

— Що повинно бути у спелеолога із собою? Є якийсь необхідний набір речей?

—Для різних печер екіпірування різне, але, як правило, обов’язково повинні бути каска, два джерела світла, одяг і взуття, які будуть відповідати температурі й обводненості печери. І ще індивідуальний рятувальний комплект, до якого входять: космічна ковдра (тонкий тепловідбиваючий поліетилен), свічка, запальничка, енергетичний батончик. Це мінімум, який дозволяє комфортно почуватися в печері й у випадку непередбачених обставин більш-менш комфортно дочекатися допомоги. Якщо печера вертикальна, то потрібний набір спорядження для пересування по мотузці. Якщо печера мокра — потрібний сухий гідрокостюм, ну й так далі... У міру збільшення складності печери кількість спорядження — як особистого, так і командного — росте. У нас є гарна приказка: «Не буває екстремальних походів — буває екстремальне спорядження». Інакше кажучи, якщо спелеолог грамотно екіпірований, то елементи екстриму в подорожі по печері зводяться до мінімуму.

— Які небезпеки чатують на спелеологів?

— Небезпек у печері багато, але майже з усіма ми навчилися успішно боротися. Це і темрява, і замкнутий простір, і холод, і ще багато чого іншого — докладному їхньому вивченню, як правило, приділяється не одна лекція у спелеошколі. Найстрашніша небезпека в печері — паводок. Небезпечний він головним чином тому, що його складно прогнозувати, ну й боротися з ним даремно. Як правило, потрібно просто чекати, коли вода спаде. Але якщо грамотно спланувати час відвідування печери, маршрут пересування й розташування підземних таборів, то неприємності, пов’язані з паводками, можна звести до мінімуму. У печерах у порівнянні, наприклад, з горами, все достатньо стабільно, тому спелеологія дуже далека в рейтингу травмонебезпечних видів людської діяльності від першої десятки.

— Чи зробили Ви якісь спелеологічні відкриття?

— Спелеологія — це командний вид діяльності, тому тут важко сказати, що от ця людина відкрила й досліджувала цю печеру. Як правило, це заслуга багаторічної роботи однієї або декількох команд. Наш клуб бере участь у декількох спільних проектах з дослідження печер. У Криму це проект з дослідження й маркування печер на плато Карабі-Яйла. Ми беремо участь у дослідженні найглибших на планеті печер Крубера-Вороняча та печер системи Ілюзія – Меженного – Сніжна, які перебувають в Абхазії. Ще беремо участь у проекті з дослідження карстових джерел Кавказу, горизонтальної печери Млинки (яка знаходиться в Тернопільській області). До речі, світовий рекорд глибини, досягнутої в природних печерах, зараз належить українцям. Суто клубним проектом є дослідження печери Абсолютна, що знаходиться в Росії, на Західному Кавказі. У цій печері минулого літа нами було відкрито і нанесено на мапу біля півкілометра нових ходів.

— Хто був першим спелеологом в Україні й Дніпропетровську?

— Не зовсім коректне питання. Справа в тому, що дослідження печер на території, котру зараз займає наша країна, почалося задовго до того, як Україна оформилася як окрема держава. Мабуть, першим із широко відомих дослідників був Олександр Олександрович Крубер. Він зробив великий внесок у дослідження, зокрема, Кримських печер. Як я вже говорив, його ім’я носить найглибша з відомих на сьогоднішній момент печер у світі.

У Дніпропетровську масштабні експедиції з дослідження печер першою почала проводити Спелеосекція при Дніпропетровському гірничому університеті. А у витоків створення саме нашого клубу стояв відомий зараз у місті фотограф — Ігор Булгарін.

— У Дніпропетровську розвинений спелеологічний рух?

— Так. У місті зараз функціонують як мінімум три організації: це ми — Дніпровський спелеологічний клуб, Спелеосекція при Дніпропетровському гірничому університеті й Велика Родина. Тож кваліфікованих кадрів, які можуть повести за собою, вистачає. Але, на жаль, молодь великого інтересу до цього заняття зараз не виявляє. У нашому клубі вже два роки не набирається повноцінна спелеошкола. Важко сказати, із чим це пов’язано — чи то можливостей навколо стало більше, чи взагалі змінилися пріоритети, — але такої масовості, як 10–20 років тому, в спелеології зараз не спостерігається.

— Які печери в Україні самі відвідувані спелеологами?

— У першу чергу це печери, визначні за своїми параметрами. Найбільш протяжні печери: Оптимістична (найпротяжніша печера в гіпсах і третя за протяжністю у світі взагалі), Озерна, Млинки, Золушка. Найглибші в Україні: Солдатська, Каскадна, Нахімовська, Червона. Найкрасивіші серед обладнаних печер: Мармурова й Еміне-Баїр-Хосар. Є ще багато давно відомих печер, традиційно відвідуваних спелеотуристами, наприклад: Крубера, Монастир Чокрак, Дружба, Кастере, Дублянського на Карабі-Яйлі; Бездонний Колодязь, Гугерджин, Ялинка на Чатир-Дазі. Щоб потрапити в ці печери на травневі свята, потрібно у буквальному значенні займати чергу. Така любов туристів, на жаль, погано позначається на екології печер — вони вже давно не такі, якими їх створила природа.

— Які печери Ви мрієте відвідати? Які плануєте відвідати найближчим часом?

— Є такий район на сході Туркменії – Кугитанг. Однією із найкрасивіших печер у цьому районі є печера Кап-Кутана. От туди хотів би потрапити. Найближчим часом збираємося продовжити роботу в печері Нахімовська 2, на Карабі й плануємо експедицію в печеру Абсолютна, на плато Лаго-Накі.

— У повсякденному житті спелеолог — звичайна людина, яка нічим не вирізняється, або його видно неозброєним поглядом?

— Частіше за все спелеолог нічим не вирізняється. В усякому разі, від альпініста його складно відрізнити — експедиційне спорядження те ж, а у повсякденному житті спелеокомбінезон ніхто носити не буде. Але, якщо ви побачите людину з яскравим циліндричним мішком з PVC (цю тканину ще використовують для виготовлення банерів і тентів) — то це, швидше за все, спелеолог. А якщо побачите людину поруч із горою таких мішків — то це спелеоекспедиція.

— Що змушує людей лізти в печери: спрага пригод, потяг до екстриму, бажання зробити відкриття або щось ще?

— Усе вищеперераховане. Ну, ще може те, що під землею ти потрапляєш до іншого світу. Деякі навіть вважають, що час там біжить по-іншому. У цей світ хочеться вертатися знову і знову. Цей світ хочеться зберегти!

Олексій Овчаренко