Херсонес, Іллінська церква, Львівська опера, Дніпро, Києво-Могилянська академія — що спільного між всіма переліченими об’єктами? Крім того, що всі вони знаходяться на території України та зображені на купюрах національної валюти, їх об’єднує ще одна спільна риса — це символи. Поруч з державною символікою, якими є герб, прапор та гімн, в нашій країні існують ще й історичні та культурні символи. Щоправда, вони, на відміну від державних, не зафіксовані в жодному документі. Але це не зменшує їх значимості — їх цінність полягає в об’єднанні нації навколо культурної та історичної спадщини.

Одним із важливих символів сьогодні є найвища точка України, яка знаходиться на території Івано-Франківської області, — гора Говерла. Вона не зображена на гривнях, не потрапляє до переліку історичних або культурних символів, однак все одно залишається значимою вершиною для кожного українця. Підйом на висоту 2061 м набув особливого значення після започаткування традиції Президентом України Віктором Ющенком. Пік масових сходжень припадає на 2005–2006 роки, коли на гору піднімались не тільки туристичні групи, але і всі бажаючі. Паломництво на гору, з одного боку, сприяло та сприяє розвитку туристичної галузі краю, з іншого — має і негативний бік. Купи сміття, розкидані на схилах Говерли, є наслідком невихованості та абсолютної відсутності туристичної культури у наших співвітчизників. Щороку різноманітні громадські та екологічні організації проводять акції з прибирання території навколо підйомів на Говерлу. Однак це — боротьба із наслідками, яка не викорінює причин. Ще одним негативним наслідком популярності, який мав місце, стала руйнація національної символіки на вершині групою мародерів Євразійського союзу молоді в 2007 році. Цей випадок викликав хвилю протестів та бурхливої критики як у західних, так і у східних областях України. Коментарі на Інтернет-форумах чітко показали, що такий акт вандалізму засуджують однаково і в Донецьку, і в Івано-Франківську. Насправді цей зухвалий крок став лакмусовим папірцем, який показав, що Говерла є значимим символом, який об’єднує український народ. Політичні дебати, розбіжності у розумінні історії, питання мов та обрання стратегічних партнерів стають надто дрібними на висоті 2061 м, де кожен українець — з Донбасу, Галичини і Наддніпрянщини, співаючи національний гімн, гордо розгортає синьо-жовтий прапор. Саме тут кожен починає усвідомлювати, що у всіх нас є спільне багатство, чарівний край та надзвичайний потенціал. Все, що нам потрібно, — це лише психологічне єднання, віра у здатність змінювати разом наш світ.

Говерла сьогодні значною мірою відображає стан нашого суспільства. Зокрема, ситуація із засміченням найвищої точки держави відображає загальну культуру поведінки наших співвітчизників. Зневажливе ставлення до природи, надмірне вживання алкоголю та тютюну і неповага до інших туристів є цілком очевидними для всіх, хто хоча б раз піднімався на Говерлу. Купи сміття (серед яких переважають пачки з-під цигарок, пивні та горілчані пляшки) вже не можуть здивувати наших громадян. Навіть тут — на самісінькій вершині — очам відкривається така знайома до болю картина… Складається враження, що наші співвітчизники просто не можуть допустити того, щоб десь не залишити згадку про своє перебування. У підніжжя можна знайти й інші форми вандалізму — написи на кам’яних глибах про те, що «Вася був тут», із обов’язковим вказанням дати цього "визначного" дня, або зізнання у коханні Петра до Марічки. (Диву даєшся, коли уявляєш, скільки ж він, бідний, тягнув ту банку з фарбою на таку висоту!) Багато хто не вважає, що такі "SMSки у вічність" є шкідливими, обґрунтовуючи своє бачення тим, що навіть первісна людина залишала малюнки на стінах. Однак ми з вами живемо у XXI сторіччі і мусимо — бодай в чомусь — відрізнятися від неандертальців, австралопітеків та інших первісних людей. Тим більше що сьогодні є значно вишуканіші способи залишити про себе згадку…

Сьогодні вже не вперше піднімається питання про доцільність відкриття Говерли для всіх бажаючих піднятися на вершину. Але, попри те, що для багатьох вершина дійсно є об’єднавчою, сьогодні більш раціональним виглядає  обмеження допуску до вершини груп туристів. Можна, наприклад, робити Говерлу відкритою тільки для окремих туристичних груп та організацій, які нестимуть відповідальність за збереження чистоти та порядку. Закривати гору для туристів повністю також не є правильним, а от встановити за вхід високу плату для бажаючих таки потрапити на вершину — крок цілком обґрунтований і, на мою думку, ефективний. Людина зазвичай змінює своє ставлення до об’єкту та вражень, якщо за них заплачено гроші… Змінювати світ навколо треба починати з себе. Це єдиний спосіб досягнути справді високих результатів.

У процесі ідейного об’єднання України Говерла, як і вся Івано-Франківщина, відіграє значну роль — у першу чергу завдяки розвитку туристичного потенціалу краю. Щорічно десятки тисяч мешканців великих промислових міст півдня та сходу України, приїжджаючи сюди, позбуваються страхів та хибних переконань. Привітність та гостинність місцевих жителів не залишають байдужими. Неодноразово мені доводилось не тільки чути, але і на власні очі бачити, якою гіркою буває розлука українців сходу і заходу... Та усвідомлення єдності й братерства робить нас сильнішими. Після особистого знайомства з тими, хто до того викликав лише негативні емоції, людина вже ніколи не повернеться до старих стереотипів, ніколи не реагуватиме на гострі заяви політиків, які розділяють наше суспільство. Тож давайте допомагати один одному ставати кращими, адже, самовдосконалюючись, ми змінюємо не тільки своє ставлення до світу, але й змінюємо світ.

А коли політики в черговий раз намагатимуться маніпулювати нашою свідомістю, ми — прості українці — будемо впевнені, що роз’єднати нас нічого не зможе. Повертаючись додому та занурюючись у вир буденності, кожен буде пам’ятати ті миті, коли ми допомагали один одному підніматися на нашу спільну вершину, як стояли пліч-о-пліч біля пам’ятного знаку із зображенням українських земель, як співали єдину для всіх пісню.

Чи буде Говерла українською Фудзіямою, сакральним символом, до якого ставляться з особливою повагою, — це питання часу та виховання нових поколінь. Але ми вже сьогодні здатні зробити крок заради збереження нашого спільного символу.

Дмитро ТКАЧ