Цього разу я запізнилась.

Вже наближаючись до місця старої фортеці, де мало відбуватися дійство, побачила, що гурт людей зібрався тут чималенький.

Трохи поодаль, за горою фольклорно-спортивний фестиваль «Витоки», на який і з’їхалися усі ці люди, вже був у повному розпалі.

А край Дніпра я побачила таку картину: прямо на березі річки стоїть хатка під солом’яною стріхою із гніздом лелеки. Там же був і бусол. Чомусь подумалось, що за законами Фен-шуй лелека — енергетичний символ кохання. До стріхи «антенами» прикріплені жовті квіти з голубими стрічками. Розмальовані вікна, призьба, плетуться квіти. І, звичайно ж, тин. Без тину і хата — не хата. Біля нього соняшник. І знову квіти. І я наче вперше побачила, як це гарно і красиво.

А далі відкривалась захоплююча панорама: як на долоні було видно села по той бік річки, ліси, поля, дороги.

Темні хмари сірими кучугурами повисли над землею.

Сірою стіною то тут, то там ішов дощ. Але нас Бог милував.

Ліворуч на імпровізованій сцені в національному вбранні стояли жіночки співочого гурту «Кодачка».

Біля сцени майорів стяг «Дніпропетровська регіональна школа національного бойового мистецтва „Спас-Штурм”». Цього року у цієї організації ювілей — їй виповнюється 10 років.

Школа «Спас-Штурм» — зразкова в Україні. На сцену вийшли ті, хто прийшов до школи у 1999 році. Тепер ці діти вже дорослі, всі вони — студенти: юридичної, будівельної, металургійної академій, національного університету. На сцені стояли сильні, мужні, красиві, впевнені у собі юнаки.

А ще вихованці школи показували свою майстерність у козацьких іграх, розвагах, забавах. Були тут і танці — українська дискотека. Був і справжнісінький ярмарок. Бачила на власні очі, як одна молодичка продала один баклажан за 100 гривень моєму сусідові по лаві. Інша теж не прогадала: до 1 кабачка була ще на додачу перчина, і теж за 100 гривень. Була й посвята наймолодших у козаки. Бій «лава на лаву» зібрав усіх. Найбільша гора була вся «заліплена» спостерігачами. Це був кульмінаційний момент. Вболівальники кричали так, що, мабуть, було чутно і в Любимівці. Дух козацтва бринів над Дніпром, бо зібрались тут нащадки стародавніх козацьких родів.

Ближче до сільських городів розкинулась виставка-ярмарок декоративно-прикладного мистецтва.

Тут можна було придбати вироби із соломи: брилі й капелюшки, торбинки, закладки для книг, заколки для волосся.

Поряд — майстер-клас із соломоплетіння, не підступишся. Діти з непідробною зацікавленістю пробують свої сили. Не все добре виходить, але не це головне. Головне — робити щось своїми руками.

Наостанок дійства всіх пригощали смачним козацьким кулешем.

Після себе, як і годиться, прибрали — і жодних слідів цивілізації не лишилось. А от пам’ять надовго збереже цю дивовижну подію.

Чула, що міська влада пропонує проект включення Старого Кодака до лона міста. Буде ходити сюди міський транспорт. В такому разі я бачу Старий Кодак дніпропетровським Пироговим. Дай Боже!

Я вже йшла дорогою до автобусної зупинки, озирнулась — над Дніпром грала веселка. Нікуди не хотілося йти. Маршрутка зачекає. Така от жива картина: село потопає в зелені, Дніпра не видно, лише вгадується його течія.

Тиша. Нічого зайвого. Гармонія. Ідилія.

Яке прекрасне життя!

Меланія САВЧУК