«Від реклами залежить багато що, але не все», — подумав я, виходячи із кінозалу після перегляду нової екранізації «Тараса Бульби». По дорозі додому на очі в черговий раз потрапило декілька рекламних плакатів, на яких були зображені головні персонажі гоголівської повісті.

Безсумнівно, твір Миколи Васильовича Гоголя «Тарас Бульба» є шедевром класичної літератури. На сьогодні повість екранізована вже в багатьох країнах: США, Німеччині, Англії, Італії, Франції, Польщі, Чехії, а тепер і в Росії… Історія козаків Остапа та Андрія і колорит самого Тараса Бульби продовжує привертати увагу режисерів різних країн. Причина доволі проста: адже це одна із найяскравіших історій, що розкриває природу козацького духу та лицарської звитяги. Образ Тараса Бульби для українців відіграє таку ж роль, як і Робін Гуд для британців або Вільгельм Тель для швейцарців. Всі вони не просто художні образи, але певні символи, носії характерних національних рис. Для того щоб зрозуміти душу нації, варто ознайомитись з її символами. Тому цілком нормальним явищем можна вважати те, що про них знімають фільми в різних країнах. Ненормальним можна вважати тільки відсутність свого фільму про власний національний символ. Прикро, але саме це і дає можливість іншим описувати душу та характер рідних персонажів, розкривати їхню природу. Причому робити це не завжди якісно…

На превеликий жаль, російська екранізація «Тараса Бульби» за всіх заяв про «достовірність» тексту та «об’єктивність» сюжету справляє практично протилежне враженння. Ще до прем’єри стрічки в різних Інтернет-виданнях з’являлись публікації про процес створення фільму, друкувались інтерв’ю з режисером Володимиром Бортком, описувались переваги та достоїнства нової картини. Прем’єра відбулась 2 квітня — майже в День народження автора повісті. Дуже цікаво було читати коментарі на форумах молодих людей, які в цей день таки сходили в кінотеатр. Аудиторія фактично поділилась на 3 частини: ті, кому фільм сподобався; ті, кому фільм не сподобався; і ті, хто намагався помирити перших і других, але залишався облитим брудом з усіх сторін. В черговий раз переконуєшся, що бути нейтральним часто виходить собі дорожче. Але я не про те…

Які враження залишає перегляд цієї стрічки? Звичайно, кожен по-своєму оцінить цю роботу і зробить власні висновки. Однак деякі нюанси просто не можуть залишитись поза увагою. Так, навіть якнайменше заполітизована людина буквально з перших хвилин перегляду звертає увагу на кількість згадок словосполучення «русская земля». Воно лунає з вуст Тараса Бульби, з вуст козаків на Січі, в бою і навіть перед смертю. В результаті складається враження, що перед вами не екранізація художнього твору, а політ-пропагандистський фільм, в якому інформація вдовблюється у голову на підсвідомому рівні. Недарма кажуть: «Скажи людині сто разів «свиня», і на сто перший вона захрюкає». Я не рахував кількості фраз «русская земля» у фільмі, але з нею режисер явно трохи перегнув палку. Взагалі В. Бортку, судячи з загальної постановки, надто вже хотілося наситити фільм промовами та пафосними заявами, що перетворило драматичні події на майже комічну історію. Смерть козаків проілюстрована з усіма деталями (що-що, а руки-ноги у фільмі ефектно розлітались наліво і направо). Однак хоробрий козацький погляд в очі смерті явно поданий неадекватно: практично кожен загиблий в останні 2-3 хвилини свого життя згадує про „русскую землю”, наче гіпнотизуючи зал. Таке «детальне» роз’яснення, за що ж гинули запорізькі козаки в боях (для тих, хто не зрозумів це спочатку фільму), явно не відповідає ані об’єктивності, ані достовірності, за які так боровся режисер картини. Особливо кумедно був сприйнятий образ козака Шила, якого грав М. Боярський. Принаймні в залі після того, як ввімкнули світло, хтось з іронією вигукнув: «Д’Артаньян був козаком!». Здивувала мене і кінцівка фільму, де Тарас Бульба, прив’язаний до стовпа, виголошує промову, неначе депутат за трибуною. За всієї поваги до талановитого актора — Б. Ступки — ця промова аж ніяк не звучала переконливо. Особливо тоді, коли невгамовний, свободолюбивий і непокірний Тарас Бульба видає: «Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из русской земли царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!». Після цього я вирішив ще раз перечитати оригінальний текст Гоголя, аби знайти цю фразу в книзі, бо читаючи її за шкільною програмою, я стовідсотково такої репліки не зустрічав…

Довелося навіть провести власне розслідування, що ж за текст лежить в основі сценарію. Виявилось: режисер екранізував не оригінальну версію твору, а її другу редакцію, видану в 1842 році. Перша версія датується 1835 роком і відрізняється тим, що в ній відстутні згадки про «русскую землю» та «сильного царя». Перша редакція не вписувалась в загальноімперську ідеологію, через що друга редакція була опублікована без відома і всупереч волі автора. В якості «компенсації» йому було запропоновано 20 тис. рублів за умови, що письменник закриє очі на деякі «незначні» правки в тексті.

Цікаво, але прикриваючись достовірністю тексту, режисер таки дозволив собі перекласти у фільмі розмови між польськими персонажами на рідну їм мову (що, в принципі, наштовхує на певні роздуми про мотиви такого кроку). Причини насправді виявились досить простими. Особливо зрозумілими вони стають після прочитання інтерв’ю з В. Бортком. Фактично фільм мав підкреслити навіть не спорідненість двох братерських народів, а існування одного неділимого російського народу із декількома «гілками» - українським та білоруським. Йому ж протиставлено західний світ (у фільмі він зображений у вигляді Польщі), який несе тільки безлад та прагне зруйнувати цілісність великого російського народу. І Андрій у фільмі, згідно з задумкою режисера, був вбитий Тарасом не через зраду і любов до польської красуні. Так, в інтерв’ю журналу «Weekend» (№ 5 від 13.02.2009) В. Бортко пояснив, що проблема Андрія полягала в тому, що він «рефлектирующий интеллигент… Андрий дерется не хуже Остапа, он отважен и ловок, но внутренне он Тарасу чужд, потому что склонен размышлять, сравнивать, сомневаться, а подвергать сомнению — это уже измена». Доволі оригінальна точка зору. Принаймні я вперше зустрів позицію, згідно з якою людина думаюча є зрадником тільки за свою здатність думати, порівнювати, сумніватися...

Щодо спецефектів, то у фільмі їх не надто багато. Так, тут присутні битви на шаблях, стрілянина і штурм замку, але картинка не захоплює своєю масштабністю, масовістю. Сучасний глядач вже надто «розбалуваний» спецефектами Голлівуду, щоб не помітити слабкість батальних сцен цієї картини…

Отже, прем’єра пройшла, фільм з успіхом вже продається на піратських дисках, а на вулицях ще довго будуть висіти банери із зображенням Тараса Бульби, які нагадуватимуть нам про те, що часто реклама буває значно якіснішою за продукт.

Дмитро ТКАЧ