Режисер Володимир Лерт — українець за походженням, дитинство провів у Латвії, після розпаду СРСР емігрував до США, де і навчився режисурі у голлівудських майстрів. Зняв декілька кліпів для відомого російського шоумена Богдана Титомира і гурту «Сценакардия», потроху робив документальне кіно. Втім, ми на Україні знати б його не знали, якби раптом він не вирішив повернутися на історичну батьківщину і зняти тут «Відторгнення», загадковий трилер про кохання. На світових кінофестивалях кіно отримало високі оцінки критиків. Шанувальники українського кіномистецтва очікують на глядацьку прем’єру уже декілька років, а її все немає… У чому ж загадка «Відторгнення» і його «батька» Володимира Лерта?

— Промо-ролик "Відторгнення" підозріло нагадує "28 днів потому" Денні Бойла. Ці фільми дійсно схожі поміж собою, або це просто так змонтували?

— Ну, слава Богу, хоч хтось порівняв із "28 днів потому"! Знаєте, зазвичай кажуть, що ролик нагадує "Я Легенда", тоді я заперечую і відповідаю: "Швидше вже «28 днів потому»!" А якщо розібратися, то що саме нагадує? Напевне, тільки те, що людина йде порожнім містом. Це, мабуть, і все. Якщо Ви не полінуєтеся зайти на YouTube і подивитеся й порівняєте два ці трейлери, то Вам відразу ж стане ясно: фільми зовсім різні. У "Відторгнення" немає нічого спільного із "28 днів потому", це абсолютно не схожі історії. У будь-якому випадку, я не сприймаю трейлери серйозно. Це усього лише реклама фільму — можливо, тому і не надаю цьому великого значення.

— Чи може Ваш перший фільм стати культовим в Україні?

— Якщо чесно, я ніколи про це не думав і не задавався такою метою. Мені хотілося зробити цей фільм — і я його зробив. Дуже багатьом людям, що подивилися "Відторгнення" на фестивалі "Молодість", кіно сподобалося, ну а місцеві критики тут же почали поливати його брудом. Я пам’ятаю, як сильно мене це засмутило. Але потім я усвідомив: у нас, в колишньому СРСР, просто так прийнято. Пам’ятаєте старий радянський фільм "Дежавю"? Там є чудова сцена, коли радянський професор з американцем намагаються пообідати в ресторані, до них підходить офіціантка і досить грубо говорить: "Ну, іноземця-то ми нагодуємо". "І мене", — тужливо просить радянський професор. Тобто усе що своє — це так, нісенітниця чергова, — а ось у "фірмачів"… І таке інше. Це досить дивна позиція. Зарубіжні критики після показу "Відторгнення" в Німеччині підходили і поздоровляли українську делегацію з яскравим фестивальним фільмом, запрошували взяти участь в інших європейських кінофестивалях. Дивно, чи не так? Тож я не думаю, що наш фільм стане культовим в Україні.

— Хто є Вашим кумиром у режисурі?

— Кумирів як таких немає. Я дуже люблю дивитися фільми Марка Захарова. Його "Мюнхаузена" і "Звичайне диво" дивився, напевно, разів двісті! Мені так само подобається творчість Андрія Кончаловського. Я намагаюся вчитися у великих кінорежисерів. Ніколи не упускаю можливості прочитати те, що вони пишуть. Щоправда, хороші книги, які допомагають у режисурі, видаються рідко, і, як правило, малими накладами, тому їх важко дістати. Був якось випадок. Гуляв я раз по Хрещатику, зайшов до комісійного книжкового магазину, і мене як струмом торохнуло: на полиці в розділі "Кіно/Театр" лежали разом книги, які окремо можна шукати роками! Ось я і набрав! Книг п’ятнадцять, напевно, купив тоді і задоволений побрів додому пішки. На таксі вже грошей не залишалося. А якщо дуже добре подумати, одна з найстрашніших речей, яка може статися з художником, — це те, що він раптом набуде кумира. Кумир — це ідол, а ідол — це вже релігія, а релігія — це поклоніння, а поклоніння — кінець власної творчості.

— Ви частий гість у Інтернет-просторі? Спілкуєтеся там із прихильниками?

— Так, гість я частий. Але особливих прихильників у мене немає — я ж не якийсь там Дмитро Шепелєв. Рік тому ми створили групу "Відторгнення" на сайті "Вконтакте", де вже набралося більше трьох тисяч чоловік. Там є і фотографії зі зйомок, і відеоінтерв’ю. В основному я відповідаю на питання там. Колись одне Інтернет-видання організувало чат, в якому впродовж години усі охочі могли ставити мені будь-які питання. Це було досить весело.

— Ви готові до негативної критики Вашого фільму?

— Знаєте, гірше за мене ніхто мій фільм не розкритикує. Зазвичай дратує не критика, а ті, хто критикує. Цікавлять персони. Хто ці критики? Звідки вони з’явилися в країні, в якій немає кіноіндустрії? Це несерйозно. Пишуть молоді журналісти, і пишуть негатив, тому що він краще продається. От і все. Я не люблю всю цю дешеву критику і намагаюся її не бачити і не чути. Наведу Вам приклад. Один дуже обурений критик із місцевих написав про мій фільм: "Якщо це українське кіно, то чому у головного героя паспорт російський?!" Людина навіть не була в курсі того, що сценарій до фільму був написаний за книгою російського автора Андрія Саломатова і уся історія відбувається десь у Росії. Тобто, якщо завтра я вирішу зняти, наприклад, Шерлока Холмса в Україні, то, на думку цього критика, у доктора Ватсона має бути неодмінно український паспорт? Тож до такої критики я вже готовий. Нехай критикують — когось же треба критикувати! Знаєте, напевно, мене багато в чому рятують мої друзі. Це досить успішні і освічені люди, з якими я завжди можу порадитися і думці яких я довіряю.

— Глядачі цікавляться: коли ж на широкі екрани вийде "Відторгнення"? З якої причини прем’єра так довго відкладається?

— Причина проста: криза і піратство. Фестивальне кіно, як ви розумієте, досить непросто виводити в кінотеатри. Прокатники віддають перевагу більш комерційній продукції, і це нормально. Але завдяки довгим переговорам "Відторгнення" у кінотеатрах нібито все-таки вийде. В усякому разі, в Україні. Коли? Не знаю. Повинно було вже п’ять разів вийти, але дата постійно переноситься через численні проблеми. Звичайно, було б простіше випустити на DVD, та і все. Але в Україні це означає втратити усі гроші. Люди тут же викладають фільм у Інтернет, а інші спокійно собі качають. Це норма. Я дуже багато разів чув одне і те саме питання: "А де можна скачати твій фільм"? Людям навіть і на думку не спадає, що "скачати" і "вкрасти" в даному випадку синоніми. Але їх теж можна зрозуміти: якщо це дозволено — значить це законно. Навіщо платити за те, що тобі дають безкоштовно? Українському урядові до цього діла немає. Не було б піратства, «Відторгнення» вийшло би ще рік тому.

— Що Ви думаєте про можливість настання кінця світу в 2012 році?

— Думаю, що потрібно встигнути одружитися і навчитися добре плавати! А якщо серйозно, я не дуже вірю в те, що щось трапиться. Ніщо під місяцем не вічне, це зрозуміло. Що завгодно може статися і завтра, і навіть сьогодні. Але усі ці "точні дати" — як теорія змови. Я на своєму молодому віці пережив вже як мінімум два кінці світу. То метеорит, то ще щось. Як би дивно це не прозвучало, але люди люблять чогось боятися. Напевно, це у людській природі. В будь-якому разі спробую показати свій новий фільм до 21 грудня 2012 року — так, про всяк випадок.

— Ви вірите в інопланетян? Знаєте, що вони вже потихеньку відповідають на наші послання?

— Вірю. Вже відповідають? Більше КЦ їм вислати не просять? Зверніть увагу: загальноприйнятий образ гуманоїда на Землі — це маленький зеленуватий чоловічок з великими чорними очима і розумом, що у багато разів перевершує наш. А мені чомусь ближче образ двох інопланетян із фільму Данелії "Кін-Дза-Дза". Ось сидять такі "чатланин" з "пацаком" і відповідають на наші послання знічев’я. Думаю, нам треба бути обережніше з тим, що вони нам нарадять!

— Чому Ви вирішили залишитися працювати в Україні? У США менше можливостей?

— У США можливості величезні! Одна з них — працювати де завгодно, навіть в Україні! Річ у тім, що я для себе ніяких особливих рішень не приймав. Усе якось само собою вийшло. Якщо я зараз спробую якось проаналізувати себе, то, напевно, дійду висновку, що мені просто стало цікаво пожити де-небудь ще. Адже усі ми знаємо, що добре там, де нас немає. Тут часто не розуміють мого "переїзду", але це тільки тому, що не знають того — закордонного — життя. Я об’їздив пів-Америки, був у пустелях Арізони, горах Колорадо і на пляжах Каліфорнії. Але усе рано чи пізно набридає. А Україна для мене абсолютно нове місце існування (до імміграції я жив у Латвії). Останнім часом я багато подорожую цією країною. Був у Львові, Дніпропетровську, Одесі, Запоріжжі, планую відвідати Чернівці і Закарпаття. Мене завжди надихає усе нове. Я не відмовляюся від ідеї повернутися до США або переїхати, скажімо, до Японії. Головне для мене — знімати якісне кіно. А де — хіба це має значення?

Віктор ІВАНОВ