Все почалося з бесід із моїм дідом Іваном Костянтиновичем Цекотом. Його пізнання в історії свого роду були приголомшливими. Спочатку я просто слухав і слухав, пізніше став записувати. Примітно, що майже все з того, що розповідав мені дід, підтвердилося документально. Взагалі, наші дідусі і бабусі – це неймовірна криниця інформації, і якщо хочете знати, хто ви, звідки і для чого з′явилися на цій землі, починайте діяти. Мої предки по батькові – вихідці з глибокої російської провінції. Кіровська (у минулому Вятська) губернія межує з республікою Комі і Архангельською губернією, що на півночі Росії. На той час, коли я туди дібрався, в 2006 році, моя бабуся, яка могла багато чого розповісти, вже померла. Більш того, всі її документи, а також документи діда знищила моя тітка. На щастя, в селі тоді жила стара вчителька Таїсія Григорівна Кожевнікова, 1920 року народження, завдяки якій я зміг заповнити деякі прогалини в історії мого роду.

Коли родичі опитані, сімейні альбоми переглянуті, наявні документи вивчені, можна вирушати у подальшу путь – у районні й обласні архіви. Оскільки всі мої предки – вихідці з села, мені необхідно було потрапити в архівний відділ Магдалинівської районної державної адміністрації. Тут знаходяться документи за останні 60–70 років, що стосуються жителів сіл Магдалинівського району, зокрема села Почино-Софіївки, де народилася і живе моя мати. Попрощавшись з архівом районним, вирушаю в обласний. Пощастило тим, хто живе на батьківщині своїх предків і в кого архів поряд. Необхідні мені обласні архіви знаходяться у Луцьку і Кірові. Запасаюся спеціальним клопотанням (без нього до архіва не потрапити), сідаю у потяг і їду в обласні центри. Нарешті я на місці, одержую на руки архівні документи. Проте радість моя від цього була недовгою. Треба сказати, що робота з архівними документами має свої особливості. По-перше, потрібно точно знати місце (село, хутір, село, район міста), звідки родом ваші предки. По-друге, необхідно знати рік народження свого предка до 1917 року, оскільки в обласних архівах зберігаються метричні свідоцтва й інші документи генеалогічного характеру в основному до цього року, хоч і не скрізь. По-третє, архівосховища України сильно постраждали під час Другої світової війни, а це говорить про те, що метричне свідоцтво вашого предка може і не знайтися, навіть якщо ви знаєте, де і кого шукати.

Для того, щоб знайти метричне свідоцтво мого прадіда Костянтина Прокоповича Цекота (я не знав навіть року народження), мені довелося переглянути з десяток метричних книг, кожна з яких містила не одну сотню сторінок. Попутно я виписував усіх із прізвищем мого прадіда, що у подальшому допомогло встановити споріднені зв′язки моєї сім′ї. З прабабусею Євою Василівною Королюк мені пощастило більше – я знав точну дату її народження. Проте, знайшовши в метричній книзі потрібний мені запис, я виявив, що у людини, яку я шукав, було прізвище Шульга. Якийсь час я сумнівався, чи та це людина. Мої сумніви розвіялися тільки після того, як мені вдалося потрапити в архів храму Казанської Божої Матері, що в селі Піща (Шацький район Волинської області). Тут я знайшов шлюбне свідоцтво, так званий «шлюбний обшук» батьків моєї прабабусі, де дід був вказаний під двома прізвищами – Шульга, він же Королюк. До речі, в Західній Україні (Львівська, Тернопільська, Волинська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька області) храми постраждали менше, ніж на решті території країни, і в багатьох з них дотепер зберігаються документи за період з початку ХIХ-го до 30-х років ХХ століття. Характерною особливістю роботи з джерелами є те, що одна і та ж подія може бути зафіксована в різних документах по-різному. Наприклад, на могильній плиті мого прадіда Костянтина Цекота вказаний рік його народження 1890-й, в метриці – 1891-й, у відомості сповіді за 1937 рік йому 46 років, з чого можна зробити висновок, що рік його народження все-таки 1891-й. Тобто зіставлення відомостей дозволяє точніше встановити істину.

Далі 1870-х років пошуки родоводу по лінії матері не просунулися, оскільки документи першої половини XIX століття були знищені. Проте мені пощастило знайти справу «За звинуваченням селян села Піща в ухиленні від ухвалення присяги і за прояв непокори місцевій владі в 1867–69 гг.». Одним з обвинувачуваних по цій справі селян проходив мій прапрапрадід Аврам Степанович Цекот. Під час опиту він показав, скільки йому було років, якого він віросповідання, а також що безграмотний. Ще я дізнався, що мої предки не з села Кам′янка, як розповідав мені дід, а з села Піща, а в Кам′янку переїхав жити син Аврама Прокоп Цекот. Таким чином, при реконструкції історії роду допомагають не тільки метрики. В обласному архіві під час роботи над документами волосного сходу (у царській Росії повіти ділилися на волості, які мали свої інститути управління – волосну раду, суд) я наткнувся на судову тяжбу 1903 року. Судячи з документів, моя прапрабабка судилася з братом свого чоловіка за сало і хліб. Так я дізнався рік весілля моїх прапрабабки і прапрадіда Параскєви Кузміч і Юрія Ольчука, рік його смерті, а також характер взаємостосунків дівера і невістки.

На жаль, через відсутність потрібних документів в архіві Волинської області результати моїх пошуків обмежилися першою чвертю ХІХ століття. Більше пощастило в архіві Кіровської області. Хотілося б відзначити, що збереження документів у російських обласних архівах, особливо тих, які не знаходилися на окупованій території в роки війни, набагато краще, ніж в українських. Крім метрик і відомостей про сповіді, там зберігаються матеріали останніх шести ревізій, сільськогосподарського перепису 1917 року та ін. Пошуки своїх предків, якщо вони родом з Росії, потрібно починати саме з цього перепису. Тут вказане ім′я, по батькові і прізвище господаря двору, вік всіх його дітей і домочадців, а також їх письменність. З переписного листа я дізнався, що мій прапрадід Лаврентій Семенович Кочергін, житель села Шуран (Нолінський район Вятської губернії) 47-ми років, був безграмотний. Знаючи вік прапрадіда в 1917 році, я без зусиль обчислив рік його народження. Але тут же був розчарований, тому що метрики за 1870-і роки не збереглися. Довелося вести пошуки за відомостями про його синів і дочок. Складнішим завданням було знайти предків по лінії діда Антона Семеновича Буторіна (батька мого батька). Окрім імені його батька, мого прадіда, я про нього більше нічого не знав. Допомогла російська «Книга Пам′яті», що містить відомості про загиблих у роки Великої Вітчизняної війни, де я знайшов згадку про брата мого діда, Павла Семеновича. Був вказаний рік його народження і місце, звідки він закликався в армію, – село Леньки. Після цього пошуки пішли успішніше.

Забравшись у своїх пошуках у глиб поколінь, я відзначав, що збільшення числа моїх предків ускладнює справу. Гілок роду стало більше десяти, розширилася географія пошуку, отже, доводилося працювати з великою кількістю метричних книг, товщина яких іноді досягала півметра. Тут на допомогу прийшли матеріали ревізій, яких у Російській імперії всього відбулося десять: перша – в 1718 році, остання – в 1858-му. Матеріали перших трьох ревізій зберігаються в Російському державному архіві давніх актів (Москва), інші – в обласних архівах. У ревізьких казках відображений повний склад сім′ї з вказівкою віку всіх її членів. Тепер я знав, яку метрику мені брати, щоб знайти того або іншого предка чи родича. У Нолінському районі було більше десяти приходських храмів. Щоб знайти інформацію про предка, який народився в кінці ХІХ століття, необхідно було проглянути метрики в 2–3 храмах, а для пошуків предка, що народився в кінці XVIII-го, потрібно було переглянути метрики в 5–7 храмах. Зайнявшись пошуками, я відзначив цікаву закономірність: усі мої предки по лінії батька вибирали собі дружин не зі свого села, а з сусідніх, а то і дальніх сіл. Дослідивши документи XVIII століття, я зіткнувся з іще однією проблемою: у метриках указувалися лише імена і по батькові селян. Наприклад, в метричній книзі села Ботилі Уржумського повіту Казанської провінції за 1775 рік вказано, що 7 лютого 1775 року у мешканця села Шуран Степана Тимофєєва народився син Парфен, – і ніяких прізвищ. Потрібно було точно знати, що цей Парфен належить до роду Кочергіних. Не заплутатися допомагають всі попередні пошуки, а також матеріали 5-ї ревізії, в яких вперше були вказані прізвища селян. Що стосується прізвища Кочергін, то в метриках воно згадується у зв′язку з тим, що в 1725 році житель села Шуран Дементій Лукін Кочергін поєднався другим шлюбом із Вассою Єстефєєвою.

Існує думка, що вивчити селянський рід неможливо. Моє дослідження показало, що це не так. На початку пошуків я володів інформацією про 19-ть своїх предків. У результаті виконаної роботи зібрав відомості про 141 предка і про більш ніж 1400 родичів різних поколінь, а також поглибився на 12 поколінь у минуле до кінця XVII століття. І на цьому мої пошуки не закінчуються. Відновлення селянського родоводу ускладнене тим, що документів, звідки можна черпнути інформацію про жителів сіл, дуже мало. З документами ХХ-го століття ситуація простіше. Відомості про жителів села можна знайти в районних архівах, архівах сільрад, в матеріалах переписів, яких було декілька (останній перепис відбувся в 2001 році, попередні проводилися в 1920-му, 1926-му, 1937-му, 1939-му, 1959-му, 1970-му, 1979-му і 1989 роках). Досліджуючи документи XVIII-го – початку XX століть, як основні джерела інформації потрібно використовувати метричні свідоцтва, відомості про сповіді та ревізькі казки, які збереглися не у всіх архівах і не за всі роки. Матеріали генеалогічного характеру також можна знайти серед документів волосного сходу, списків ратників або домовласників. Якщо вже ви забралися в XVII століття, то вам допоможуть писцові й переписні книги, книги сошного письма, які складалися в XVI–XVIII століттях при проведенні переписів тяглового населення (ці документи зберігаються у Російському державному архіві давніх актів у Москві).

На завершення скажу, що дослідження родоводу можна порівняти із захоплюючою подорожжю в минуле, під час якої ви знайомитеся з різними людьми і подіями, що мають до вас безпосереднє відношення. В добру путь!