Коли в серпні 1917 року верховний головнокомандуючий російської армії генерал Корнілов виступив проти Тимчасового уряду, нездатного, на його думку, протистояти більшовицькому заколотові, він послав на Петроград «Дику дивізію», що складалася з кіннотників — представників кавказьких народів. Ця дивізія не раз відзначалася безрозсудною хоробрістю на фронтах Першої світової війни, однак у Петрограді їй воювати не довелося — її зупинили палкі антивоєнні промови представників мусульманської інтелігенції, які проживали в російській столиці. Як відомо, поразка корніловського походу багато в чому була визначена саме неучастю в ньому Дикої дивізії.

Одним із таких антивоєнних агітаторів був 25-річний черкес Айтек Наміток, на той час депутат Тимчасового уряду і член міністерства народної освіти, де він відповідав за національне шкільництво. Навряд чи Наміток симпатизував більшовикам; скоріш за все, він просто дотримувався ліберальних поглядів. Незабаром він повертається на свою батьківщину — Кубань, де стає членом Кубанської Законодавчої ради (парламенту) від фракції горців. Саме Законодавча рада (46 козаків, 46 іногородніх, 8 горців) проголосила 28 січня 1918 року Кубанську Народну Республіку. В першому Кубанському уряді українофіла Луки Бича А. Наміток працював завідувачем справ юстиції.

23 червня 1918 року в Новочеркаську відбулася історична нарада 10-ти членів Кубанського уряду, на якій вирішували, з ким пов’язати подальшу долю козацьких земель: з Україною, що на той час проголосила незалежність, чи з Добровольчою армією генерала А. Денікіна. Більшість проголосувала за союз із Добрармією. Одним із трьох делегатів, які голосували за спілку з Україною, був Айтек Наміток. Двома іншими були представники проукраїнської орієнтації: Кузьма Безкровний і Степан Манжула.

У 1919 році Наміток у складі делегації Кубанської Ради їде на Версальську мирову конференцію до Парижа. Окрім нього до складу делегації входили голова уряду Л. Бич, священик О. Кулабухов, генерал В. Савицький, доктор М. Долгополов. У Парижі кубанська делегація підписує договір з делегацією Меджлісу «республіки горців Кавказу», яка прибула до Парижа у пошуках покровительства і допомоги у боротьбі проти денікінської Добровольчої армії.

Сам же генерал Денікін «союз дружби [Кубані] з гірською республікою» вважав злочинним, «державною зрадою» супроти Росії. На батьківщині договір було визнано недійсним, і Кубанська Рада відізвала з Парижа своїх послів. Членів делегації віддали під суд. Священика О. Кулабухова повісили. Його страта викликала ремствування серед козаків, масовий їх відтік з Добровольчої армії, що зрештою визначило її кінцеву поразку у війні з більшовиками. Айтека Намітока від шибениці врятувало лише те, що по дорозі додому, в Севастополі, він дізнався від родичів про печальну долю членів делегації і вирішив повернутися до Парижа.

Усе своє подальше життя Наміток провів в еміграції, де зайнявся вивченням історії горців Кавказу. Навчався у Сорбонні, потім жив у Празі. До речі, там, у Празі, знаменитий кубанський історик, основоположник російської бюджетної статистики, колишній член Кубанської Ради Федір Щербина (1849–1936), будучи довголітнім головою «Общества кубанцев в Чехословакии», намагався (щоправда, безрезультатно) об’єднати кубанців російського, українського та місцевого (козачого) спрямувань.

Пізніше Наміток знову переїжджає до Парижа, де пише першу частину своєї праці «Походження черкесів». Під час Другої світової війни працює в Німеччині. Далі була Туреччина, де він знайомиться і одружується з удовою відомого місцевого політика Хайре Мелек. У Туреччині Наміток пише другий том своєї праці, працює професором французької мови Стамбульського педінституту.

У 1950–1963 роках Наміток був членом інституту радянологів в Мюнхені, «всі свої знання віддав боротьбі з тоталітарним режимом на своїй батьківщині, з радянськими фальсифікаторами кавказької історії». Не дивно, що в СРСР про нього якщо і згадували, то тільки як про «англо-американського та турецького агента».

До речі, проти нього боролися і в протилежному таборі — турецьких ісламістів і пантюркістів. А ось козацькі емігрантські організації відгукувалися про нього з теплотою.

Професор Наміток мріяв об’єднати Північний Кавказ, Азербайджан, Грузію та Вірменію у Кавказьку Федерацію. Ця наївна і нереальна мрія була вистраждана цілим його життям.

Помер Айтек Наміток 26 липня 1963 року в Стамбулі, де і похований.

Слід зауважити, що рід Намітоків дав світові багатьох відомих людей. Є серед них і наші співвітчизники. Так, племінник Айтека Кемаль Намітоков — доктор технічних наук, відомий учений-світлотехнік, професор Харківської академії міського господарства.