Доба Хмельниччини є однією з найбільш героїчних та яскравих сторінок в історії України. Це час великих звершень та гірких розчарувань, блискучих перемог та підступних зрад. Це десятиліття, яке не лише змінило хід української історії, але й суттєво вплинуло на історію всієї Європи, різко змінивши розстановку сил у самому серці континенту. Знову змогла заявити про себе як про активного гравця на східноєвропейському просторі Московська держава, фактично піднявшись з руїн під час Визвольної війни українського народу. Укріпили свої позиції Швеція та Туреччина — головні конкуренти Речі Посполитої, яка фактично опинилась на межі загибелі. Зрештою, з’явився фактично новий тип державного утворення в тогочасній Європі, що отримав назву Гетьманщина.

Надзвичайно важливе значення в ланцюгу цих подій мала Зборівська битва 1649 року та мирний договір по її результатах, що також дістав назву Зборівського. Цим документом фактично було завершено перший етап Української визвольної революції. Для того аби зрозуміти її передумови, варто повернутися до подій листопада 1648 року. Здобувши низку перемог над польським коронним військом під Жовтими Водами, Корсунем та Пилявцями, Богдан Хмельницький вирушив на захід. Головна армія попрямувала до Львова і на початку жовтня вже атакувала його передмістя. Облога тривала 3 тижні. Врешті-решт після тривалих переговорів Хмельницький задовольнився контрибуцією в сумі понад 200 тис. дукатів і 26 жовтня рушив далі — на Замостя.

Захоплення Замостя відкрило б повстанцям шлях на Варшаву, тому в столиці почали обговорювати питання про скликання посполитого рушення. У вирішальну фазу зайшла й боротьба між прибічниками двох претендентів на досі порожній трон — Яна Казимира і Карла Фердинанда, братів покійного Владислава ІV. Втручання Хмельницького, який недвозначно оголосив підтримку кандидатурі Яна Казимира, стало вирішальним (припускають, що на позицію гетьмана вплинули секретні гарантії, які надав йому королевич).

Відтак до Варшави рушило козацьке посольство, пропонуючи умови миру: амністія повстанцям; 12-тисячний реєстр; відновлення козацького самоврядування; право вільного виходу в море; усунення з території козацької юрисдикції польського війська і т.д. Після попередніх переговорів із секретарем Яна Казимира, що прибув до козацького табору, Хмельницький 23-24 листопада завернув свої полки додому. Такий перебіг подій переконливо засвідчує, що в уявленні гетьмана у той період питання визвольних змагань, як і за попередніх козацьких повстань, зводилося до розв’язання козацької проблеми виключно в межах Речі Посполитої. Що ж стосується повсталих селянських ватаг, то вже на зворотному марші в Україну гетьман розіслав універсали з наказом, аби посполиті під загрозою покарання шанували й віддавали послушенство своїм панам. Анархічний спільник на даний момент козацькому вождю став непотрібним, і його було тверезо й жорстоко відкинуто (як, втім, ще не раз станеться згодом).

На другий день нового 1649 р. Хмельницький тріумфально в’їхав до Києва, який вітав його дзвонами в церквах, гарматними пострілами і тисячними натовпами люду. Церемонією було передбачено в’їзд гетьмана через Золоті ворота. Зустрічали ж Хмельницького Єрусалимський патріарх Паїсій і Київський митрополит Сильвестр Косів. В розгадці сценарію цієї зустрічі, особливо проведення козацького гетьмана попід Золотими воротами Києва, тобто дорогою володарів старої Русі, на думку відомої дослідниці козацтва Н. Яковенко, й лежить відповідь на питання, у чиїй голові “козацький автономізм” вперше перетворився на реальний план унезалежнення України. Залишається лише незрозумілим, чи сам Богдан, чи вищі православні ієрархи так обставили цей тріумфальний в’їзд? І чи не він став тією невловимою миттю, коли історія на крутому віражі міняє свій стрімкий лет?

Переговори, започатковані під Замостям, продовжилися в лютому 1649 р. у Переяславі. Проте перемирна комісія, що приїхала з Варшави, вже не побачила перед собою козацького ватажка. Її зустрічав владний, упевнений у своїй силі володар Русі:

«Правда є, — говорив він шокованим послам, — що я малий і незначний чоловік, але це Бог мені дав, що нині я єдиновладець і самодержець руський ... Виб’ю з лядської неволі увесь руський народ, а що раніше я воював за свою шкоду й кривду, то нині воюватиму за нашу віру православну».

Таким чином, “козацький автономізм”, котрий ще місяць тому живив думки гетьмана, набув цілком інакших територіально-політичних обрисів. З традиційної козацької території Наддніпрянщини об’єкт зацікавлень переміщається на всю Русь по Львів, Холм і Галич, а суб’єктом зацікавлень стає вже не Військо Запорозьке, а народ увесь руський, що його належить вибити з лядської неволі.

Дотримуватись перемир’я виявилося важко обом сторонам. Уже в березні 1649 р. Хмельницький вислав полки для укріплення прикордонної смуги, а магнатські загони почали військові дії по український бік кордону. Паралельно з лютого точилася боротьба за прикордонну фортецю Бар на Поділлі. Обидві сторони почали готуватися до нової військової кампанії.

Хід битви

На початку травня 1649 року король видав наказ про загальну мобілізацію шляхти і регулярного війська. Мобілізаційні заходи на Україні мали значно більший масштаб. До війська йшли люди з усіх станів: міщани, селяни, студенти, загальний ентузіазм захопив навіть залишки української православної шляхти. Водночас до України прибували татарські загони, а згодом прийшов з головним військом і сам Іслам-Гірей ІІІ. На другу половину травня під Києвом, куди стягалися основні сили української армії, було зібрано 30 полків загальною чисельністю близько 100 тис. вояків.

На початку червня 1649 року польські сили були згруповані в три армії: одна — під командуванням белзького воєводи Адама Фірлея та князя Яреми Вишневецького — була сконцентрована на кордоні Галичини й Волині, друга — на чолі із самим королем — формувалась у Варшаві, третя армія — під проводом князя Януша Радзивілла — стояла в Литві. Польське командування вирішило напасти на українські війська одночасно з фронту і з тилу. З цією метою литовський князь Радзивілл дістав наказ рухатися через Білорусію і зайняти Київ, а Фірлей та Вишневецький почали наступ зі сторони Львова.

Відповідаючи на маневри противника, українське військо також розпочало наступ у двох напрямках: основні сили під проводом Богдана Хмельницького йшли на захід, а частина козацьких полків на чолі з полковником Михайлом Кричевським виступила на Полісся, щоб запобігти фланговому удару литовського війська. Коронна армія за чисельністю була незрівнянно меншою, сягаючи до 15 тис. жовнірів. Тож коли наприкінці червня сили Хмельницького почали наближатися до Старокостянтинова, загони Адама Фірлея та з’єднані з ними магнатські корогви спішно відступили під захист добре укріпленої Збаразької фортеці, ставши табором під її мурами.

10 липня головні сили української армії на чолі з Б.Хмельницьким почали облогу. З-під стін Збаража значні козацькі загони, як-от Брацлавський полк Д. Нечая, робили глибокі рейди на захід, визволяючи волинські й подільські міста. Разом з українськими військами облогу Збаража проводили також союзні їм війська Кримського ханства на чолі з ханом Іслам-Гіреєм III.

13 липня відбувся перший штурм Збаража, в якому повстанці 17 разів йшли на приступ. 17 липня відбувся другий штурм, причому лише дощ зірвав успіх повстанців. 21 липня відбувся третій генеральний штурм. Зазнавши невдачі і на цей раз, Хмельницький змінив тактику. Були насипані вали з українського боку, і на них поставлені гармати, що завдавали обложеним полякам значних втрат. Було взято кілька бастіонів і максимально звужено місце облоги. 6 серпня відбувся останній значний штурм, в якому полягло чимало вояків з обох сторін. Зокрема, загинув корсунський полковник С. Морозенко. Але в польському війську все сильніше давався взнаки голод, від якого гинуло багато вояків, почалися тяжкі хвороби.

Польське військо Яна ІІ Казимира, що рухалося на допомогу оточеним у Збаражі, збиралося дуже повільно. До основних сил, що поволі просувалися на схід, поступово приєднувалися війська магнатів і загони посполитого рушення, тобто мобілізованої шляхти. Загальна чисельність польських військ, за різними даними, сягала від 20 до 40 тисяч вояків.

Вийшовши 24 червня з Варшави, військо Яна ІІ Казимира лише 13 серпня зупинилось у таборі під Зборовом на правому березі р. Стрипа і почало готуватись до переправи. Напередодні випали великі дощі, річка розлилася і позривала мости, внаслідок чого переправа військ проходила повільно і в незручних умовах.

Богдан Хмельницький знав про рух королівської армії і очікував її. Він готувався вдарити по ній кращими силами козаків і татар. Відстань між Зборовом і Збаражем, де перебував козацький табір, становила трохи більше 40 кілометрів. Дорога проходила по височинах, була майже прямою і практично без річкових перешкод. Такий шлях кінному війську було досить легко подолати за декілька годин. Тому Богдан Хмельницький вирушив назустріч полякам лише в останній момент (отож не дивно, що напередодні польська розвідка не виявила ворожих військ).

Вночі з 14 на 15 серпня, залишивши частину військ під командуванням генерального обозного Івана Черняти під Збаражем, Хмельницький з головними силами раптовим нічним рейдом вийшов на ранок під Зборів (нині райцентр Тернопільської області) і зупинився в навколишніх лісах.

Коли ворог почав переправлятися, Хмельницький завдав одночасного удару по польському війську з фронту (по польських частинах, що встигли переправитись) і з тилу (по польському обозу). Королівська армія виявилася розрізаною Стрипою на дві частини, яким було важко допомагати одна одній. Загони поляків на правому березі річки не чекали нападу і швидко були розгромлені. Лише біля переправи підканцлер Казимир Сапега зумів ненадовго зупинити атаку татар, але невдовзі і він був розбитий. В ході важких боїв поляки зазнали великих втрат, але їм вдалося побудувати укріплений табір на лівому березі р. Стрипа і закріпитися в ньому.

Раптовий удар по авангарду і тилу королівської армії, завданий за умовленим сигналом 15 серпня в момент форсування Стрипи, став шокуючою несподіванкою для Яна Казимира. Коронна армія втратила до 7 тис. убитими й пораненими, а сам король опинився у пастці: його табір зі спішно насипаними валами та ровами кільцем оточили козаки й татари.

У цій битві Богдан Хмельницький вперше використав масовану кінну атаку татар, підсиливши її кінними загонами козаків. І якщо до цього козаки наступали в основному пішими лавами і, поки доходило до рукопашного бою, зазнавали значних втрат, то тепер завдяки новому тактичному прийому гетьману вдалося доволі швидко розбити лівий фланг польської армії і завдати їй великих втрат.

На другий день розпочався генеральний бій, який грозив закінчитися повною капітуляцією для поляків. Сила ударів весь час зростала, і врешті-решт козаки таки б узяли табір. Фактично до перемоги Богдану Хмельницькому залишався лише один крок, поляки вже ледве чинили опір.

Але в найкритичніший момент канцлерові Оссолінському, який перебував у таборі короля, вдалося нав`язати відносини з ханом Іслам-Гіреєм і щедрими подарунками та обіцянками схилити його на бік миру. В інтереси татар не входило, щоб одна з ворогуючих сторін рішуче взяла гору над іншою, і цим пояснюється легкість, з якою хан покинув своїх союзників у вирішальну хвилину.

Угода з надією на майбутнє?

За досягнутою домовленістю Річ Посполита зобов’язувалася до сплати щорічної данини хану, погоджувалася на випасання татарської худоби в нейтральній смузі понад річками Інгул і Велика Вись і, окрім того, мусила виплатити 200 тис. талерів відступного за повернення кінноти до Криму без ясиру і ще додатково 200 тис. — за викуп армії, обложеної в Збаражі. Ханський візир, який вів переговори, торкнувся й козацького питання: на його вимогу уряд мав визнати 40-тисячний реєстр Війська Запорозького.

Альтернативи небезпечній перспективі отримати в особі хана могутнього ворога замість союзника не було. Тому в другій половині цього самого дня відразу за татарськими послами до табору Яна Казимира вирушило посольство Хмельницького, запропонувавши вироблені напередодні вночі власні 17 переговорних статей. Тут же на полі битви була заключена мирна угода, відома нам сьогодні як Зборівський трактат 1649 року.

Трактат, укладений 18 серпня 1649 року, не відповідав фактичному успіхові козацької зброї. Головні пункти угоди були такими: реєстр козацького війська збільшувався до 40 тис. чоловік і воно мало дислокуватися на території Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств і у східних районах Волині та Поділля до р. Случ, причому ця територія перебувала під управлянням козацького гетьмана і на ній не могло стояти коронне військо. Всі посади мали займати тільки шляхтичі православної віри. Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму (парламенту). Мала бути проголошена загальна амністія, а, крім того, ще й спеціальна амністія для шляхти, яка приєдналася до козацького повстання. Всі ці умови мали бути затверджені на найближчому засіданні польського сейму.

Надвечір 19 серпня перед канцлером Єжи Оссолінським і сенатором Адамом Киселем Хмельницький присягнув на дотримання Зборівської мирної угоди. У ніч на 23 серпня було знято, нарешті, й облогу Збаража.

За кілька днів коронне військо вирушило на Тернопіль, а звідти на Львів, а козацьке — у напрямку Києва. Завернули додому й татари, збираючи по дорозі, всупереч домовленостям, живим товаром платню за участь у війні. Так скінчилася Зборівська кампанія 1649 р.

Наслідки

Програш польської армії, яку очолював Ян ІІ Казимир, у битві під Зборовом і укладення Зборівського мирного договору відбилися голосною луною по всій Європі. Поразка шляхетської Польщі, яка тоді вважалася однією з найсильніших держав Європи, і визнання нею автономії козацької України були сприйняті як своєрідна сенсація. Майже кожна країна тією чи іншою мірою відреагувала на ці події.

Найбільшим був резонанс у Німеччині, чому сприяли і близькість країни, і присутність німецьких найманців у польському війську, які приносили звістки на батьківщину. В Німеччині поширювалась велика кількість брошур і “летючих листків” про події під Зборовом, звідки вони потрапляли до інших країн; активно подавали інформацію про хід повстання ціла низка газет і журналів. Писала про Зборівські битву та договір і французька преса, яка тоді підтримувала тісні контакти з Річчю Посполитою. Особливий інтерес Визвольна війна викликала і в Англії, де в цей час теж відбувалася революція. Тому чимало англійських газет регулярно висвітлювали перебіг повстання, опублікувавши матеріали про битву під Зборовом та мирний договір.

Які ж наслідки Зборівський трактат мав для української сторони? В межах Польської держави утворювалась автономна область в кордонах теперішніх Київщини, Чернігівщини, Полтавщини і частини Полісся та Волині. Ця область знаходилась під управлінням гетьмана, резиденція якого розміщувалась в Чигирині і мала свої власні військо, митницю, податкову та дипломатичну служби (фактично всі атрибути незалежної держави). Однак, замість повного звільнення цілого українського народу і створення повноцінної української держави, доводилося задовольнитися національно-територіальною автономією, та й то тільки для самої лише козацької верстви. Адже ті, хто не потрапив до козацького реєстру, а це в основному були селяни, поверталися в становище панських підданих, що, в свою чергу, мало призвести до нового соціального вибуху. Не влаштовували ці умови й польську сторону, яка вважала українців другосортним народом, що не мав права на самостійну державу.

Тож умови, підписані в Зборові, замість того щоб принести мир Речі Посполитій, дали їй всього лише коротке перемир`я, яке обидві сторони використали для підготовки нових військових кампаній. Але до того часу Богдан Хмельницький зумів встановити союзницькі відносини з усіма своїми сусідами і, забезпечивши собі фланги і тил, надійно підготуватися до нової війни з Польщею. Цю бурхливу дипломатичну діяльність заклав собою саме Зборівський договір, що зробив Україну суб’єктом міжнародного права.

Таким чином, події 1649 року мали доленосне значення для Української держави. Адже вперше ідеї державності, що існували лише в думках та мріях невеликого кола інтелектуалів і представників козацької верхівки, знайшли своє втілення в державному документі, яким став Зборівський трактат. І саме Тернопільщині судилось стати тим місцем, де було зроблено перший рішучий крок на шляху до відновлення державності на українських землях після занепаду Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

Олександр ВИШНЕВЕЦЬКИЙ