В останній день лютого 1832 року Оноре де Бальзак отримав загадкового листа: за підписом «Іноземка» і без зворотної адреси. Листа, сповненого компліментів та захоплення його творчістю. Улещений та заінтригований письменник пише палку відповідь і розміщує послання на сторінках «Газетт де Франс». Так починається історія кохання великого французького письменника і польської графині Евеліни Ганської, що розгортається переважно на території України.

Про справжнє ім’я Іноземки Бальзак дізнається вже з її наступного листа, надрукованого в журналі «Котідьєн». Це була заможна польська поміщиця, російська піддана Евеліна Ганська, уроджена графиня Ржевуська. Чоловік її, Венцеслав Ганський, якому було вже під 50, часто хворів. Обидва нудьгували у своєму маєтку у Верхівні (Житомирська область). Евеліні — красивій, чуттєвій жінці — було 30 років. З початку 1833 року між нею та французьким романістом зав’язалося жваве листування, яке тривало впродовж 15 років.

Восени 1833-го у невеличкому швейцарському містечку Невшателі відбулося перше побачення Бальзака зі своєю шанувальницею: відомий француз знайомиться із сім’єю Ганських. Чоловік графині у захваті від зустрічі із видатним письменником, Оноре та Евеліні майже не вдається залишитися наодинці. Проте Бальзак однаково повертається до Парижа окриленим. Незнайомка виявилася сама досконалість!

Після зустрічі листи Бальзака до Ганської були сповнені щирої радості та зізнань у коханні. Евеліна відповідає взаємністю. Вона із захопленням пише своєму братові про знайомство з Бальзаком, визнаючи за ним не тільки письменницький геній, а й веселу вдачу, дотепність, щирість та дитячу безпосередність. Тепер Бальзак досить часто спілкується з подружжям Ганських, коли ті виїжджають за кордон.

У 1833 році Оноре працював одразу над кількома романами. Він усе частіше повертається до думки, що виникла у нього іще у 1831 році, під час роботи над «Шагреневою шкірою», — об’єднати романи в один великий цикл. На початку 1830-х склався той лихоманковий, напружений темп роботи, який став характерним для Бальзака у подальшому. Він писав зазвичай уночі, щільно закривши штори та запаливши свічки.

Бальзак продовжував закидувати графиню листами. «Як же Ви хочете, аби я Вас не любив: Ви — перша, яка з’явилася здалеку зігріти серце, що ниє за коханням! Я зробив усе, щоб привабити до себе увагу небесного янгола; слава була моїм маяком — не більше. А потім Ви розгадали усе: душу, серце, людину. Ще вчора ввечері, перечитуючи Вашого листа, я переконався, що тільки Ви одна здатні збагнути усе моє життя. Ви питаєте мене, як знаходжу я час Вам писати! Ну так ось, дорога Єво … Ви — єдина, хто спитав у бідного художника, якому вічно не вистачає часу, чи не жертвує він чим-небудь великим, думаючи та звертаючись до своєї коханої. Навколо мене ніхто над цим не замислюється; будь-хто без вагань відняв би весь мій час. А я тепер хотів би присвятити Вам усе моє життя, думати тільки про Вас, писати тільки Вам. З якою радістю, якби я був вільний від усяких справ, кинув би я всі мої лаври, всю мою славу, всі мої найкращі твори, ніби зерна ладану, на вівтар кохання! Любити, Єво, — у цьому все моє життя!»

З часом листи від Евеліни починають надходити все рідше. Вона віддаляється від Бальзака й присвячує себе вихованню своєї єдиної дочки Ганни. Бальзак, занепокоєний мовчанням коханої, звертається за порадою до ясновидиці, а потім до відомого чаклуна Балтазара. Той передвіщає письменнику зміни в житті, пов’язані з листом, що має прийти за півтора місяці. І справді, у січні 1842 року з України прийшов лист з чорною печаткою, в якому сповіщалось про смерть чоловіка Ганської. Шлях до довгоочікуваного спільного щастя, здається, звільнено. Вона багата вдова — ідеальна дружина: аристократка, молода, розумна. Вона звільнить його від боргів, дасть йому можливість творити, надихне на великі справи! Майже кожний новий лист Бальзака до Евеліни містить палкі пропозиції взяти з ним шлюб. Але Евеліна з відповіддю не поспішає.

Ставши вдовою, графиня опинилася у скрутному становищі: хоч вона, згідно зі шлюбним контрактом, і мала би отримати в довічне користування все майно Ганських, але родичі Вацлава рішуче виступили проти такого перебігу подій. Тож несвоєчасний приїзд Бальзака міг розлютити їх, а заразом і царя, який і без того недолюблював українсько-польське дворянство. Це означало, що Евеліна мала всі шанси на втрату майна.

Бальзак запевняє кохану, що зможе здійснити чотиримісячну подорож до України за власний рахунок, і переконує Евеліну, що у шлюбі з ним на неї чекає слава й матеріальна незалежність, якої він досягне власною працею. Але в січні 1842 року письменник працює мало й погано, оскільки Евеліна не подає про себе звісток. А 21 лютого у своєму листі графиня сповіщає: «Ви вільні».

Мова про одруження вже не йде. Евеліна боїться, що другий шлюб відбере у неї не тільки маєтки, а і єдину доньку. Родина Ганських не визнає вульгарного, на їхню думку, зв’язку з богемним письменником. Втім, старша сестра Ганської Кароліна Собанська теж має коханців (одним з яких був Пушкін), але мати за коханця Пушкіна, дворянина російського, вважається більш пристойним.

Минає сім років з часу останнього побачення у Відні. Ганська починає сумніватися у власній привабливості й надсилає Бальзаку свій портрет, зроблений олівцем, на що Бальзак палко відповідає: «Справді, те, що Ви надіслали мені цей портрет, моя люба, божественна Єво, просто кокетування — адже складається враження, що бачиш перед собою молоду дівчину». Він усе ще прагне одружитися з польською графинею. «Я стану руським, — пише він, — якщо Ви не заперечуєте проти цього, і приїду просити в царя необхідний дозвіл на наш шлюб».

Знову вони зустрілися лише в 1843 році. А навесні 1845 року Бальзак разом з Евеліною, її дочкою та нареченим дочки вирушає в подорож Європою. Під час подорожі Евеліна завагітніла, але дитині не судилося жити.

Восени 1847 року Бальзак вперше приїздить до України. Маєток Ганських у Верхівні вражає письменника, він порівнює його з Лувром. Пише до Парижа про родючі українські землі, на яких щороку сіють пшеницю, нічим їх не вдобрюючи. «Важко собі уявити, які незліченні багатства зосереджено в Україні. Та вони втрачають свою цінність через брак залізниць, — ділиться своїми думками практичний Бальзак. — Нещодавно я ходив на фільварок Верхівні, де молотили пшеницю. Мене вразила кількість величезних скирт… Але крадіжки економів, недбайливе господарювання значно знижують прибутки. При палаці є багато майстрів і майстерень. У пані Ганської — близько трьохсот слуг, і з них навіть створено оркестр. Господарі Верхівні також мають сукновальню. На ній щороку виготовляють десять тисяч шматків прегарного сукна». Таке багатство приголомшує француза, який ще донедавна мав усі шанси потрапити до боргової в’язниці.

Перебуваючи в маєтку Ганської, письменник щиро цікавиться життям українських селян. «Всюди я бачив групи селян і селянок, які йшли на роботу або поверталися додому дуже весело, безтурботною ходою і майже завжди з піснями». Він описує свої враження від першого перебування в Україні в незавершеному нарисі «Лист про Київ». Українська тема також знайшла відображення в романі «Селяни».

Не менш емоційно сприйняв Бальзак і свій візит до Києва. «Ну ось, я бачив Північний Рим, — пише він своїй сестрі, — місто з трьомастами церквами, з багатствами Лаври і святої Софії. Добре хоч раз на це глянути. Зустріли мене надзвичайно привітно. Чи повірите: один багатий селянин прочитав усі мої твори, щотижня він ставить за мене свічку в церкві святого Миколая і пообіцяв дати грошей слугам Ганської, якщо вони сповістять його, коли я приїду ще раз, оскільки він хоче мене побачити».

Вдруге Бальзак відвідав Україну в березні 1848-го і провів тут майже два роки. Перебуваючи в Україні, Бальзак був щасливим. Оточений любов’ю і турботою чарівної графині, він до того ж став господарем палацу з безліччю шанобливих слуг, про що мріяв змалку.

Вінчання Оноре де Бальзака та Евеліни Ганської відбулося 14 березня 1850 року в Бердичівському костьолі Святої Варвари. Після цього подружжя виїхало з Верхівні до Парижа, де через півроку Бальзак помер, тримаючи руку коханої дружини. Незадовго до цієї сумної події Евеліна написала своєму братові: «Я знаю добре, надто добре, що пан Бальзак — приречений і що навіть за найкращого догляду не зможе протягнути довго… Однак думка, що я можу бути потрібною цьому великому розуму та цьому великому благородному серцю, також є нагородою. Я дам йому щастя, на яке він заслуговує, і відтак сама буду щасливою. Його так часто зраджували. Я залишуся йому вірною наперекір усім… Нехай він помре з рукою в моїй руці та з моїм образом у серці…»

У колишньому маєтку Евеліни Ганської у Верхівні донині зберігається «музейна» кімната, яка колись була кабінетом великого французького письменника Оноре де Бальзака. Саме тут він дописав свою «Людську комедію».

Ольга ШТІЛЬ