Варто опуститися на кілька сходинок униз, і гамірна вулиця залишиться позаду, а ви опинитеся у приємному напівмороку ресторану “Стейк сити”, де можна непомітно зануритися в атмосферу старого міста, відчуженості від напруженого ритму сучасності.

Під цегляним склепінням особливо затишно й цікаво провести час у приємному товаристві. Було б дивно, якби у старовинного будинку не було б власної легенди (про неї трохи пізніше). Адже йому понад сто років! Та й район має багату (в усіх сенсах) історію. Сторіччя тому по сусідству знаходилися розкішні доходні будинки й особняки, відділення Державного банку, кондитерська фабрика Лур’є, готель і торговельні ряди. Ця частина міста невипадково називалася Старобазарною або Троїцькою з центральною Троїцькою площею та однойменною церквою. Від вулиці Олександрівської (нинішньої Артема) до вулиці Первозванівської (нині Короленка) тяглися торговельні ряди й крамниці Троїцького базару — Новогостинний та Старогостинний ряди. Відомі купецькі роди Алексєєнків, Парфентьєвих, Грекових мали тут свої крамниці й будинки.

Серед інших виділявся найбільший доходний будинок дореволюційного Катеринослава — “будинок Мізка”. Забудовувалися вулиці на зламі ХІХ–ХХ століть 2–3-поверховими будинками червоної цегли. Цей цегляний стиль навіть дістав назву “катеринославського”. Майстри-будівельники демонстрували віртуозне володіння матеріалом. Виявляється, з цегли можна було створювати різні архітектурні деталі й декор: дверні портали, цоколі й карнизи, колони й напівколони, пілястри, капітелі і багато чого ще! Шкода, та традиція ця пішла в минуле. Залишилися від тієї пори економічного піднесення в місті на Дніпрі лише непоштукатурені фасади, що показували, який незвичайний й багатий був “цегляний стиль”. Будинки в цьому стилі й дотепер можна зустріти на Комсомольській, Виконкомівській, Шевченка, Червоній та інших вулицях.

Ось тоді, на рубежі століть, коли в місто потужно потекли іноземні інвестиції, один за одним приїжджали до Катеринослава іноземні інженери, техніки й інший інженерно-технічний персонал. З Європи, головним чином з однієї з п’яти найрозвиненіших технологічно країн — процвітаючої Бельгії, направилися до Катеринослава довгоочікувані інвестиції. Вони вдихнули життя в нові й старі підприємства. Для вирішення дедалі зростаючих транспортних проблем стало активно порушуватися питання про організацію дешевого сполучення з околицями міста. Але на Соборну площу був занадто крутий підйом. Тому говорили, що при крутості Соборної гори тільки й можливий електричний трамвай. Концесія на облаштування і проведення трамвая була здана Бельгійському Анонімному Товариству. А вже в липні 1897-го були пущені й перші вагони електричного трамвая. До цього від вокзалу Катерининським проспектом до підошви гори ходили парокінні лінійки.

Потім іноземні фахівці почали будувати престижні доходні будинки. Один з таких будинків виріс у 1901 році на розі Олександрівської і Поліцейської вулиць (нині — Артема й Шевченка). Ось ми й дісталися до обіцяної легенди. У тогочасних газетах подано романтичну історію про бідну дівчину Ольгу Потапову, котра приїхала до міста з околишнього села. Вона влаштувалася на роботу до модного магазина, що знаходився у підвалі цього будинку. Щоранку і щовечора вона бачила високого парубка, який жив у цьому будинку. Один раз, коли хлопець зайшов, вони познайомилися.

Це був Еміль Вандервельд — бельгійський інженер, викликаний для пуску нової гілки трамвая. Молоді люди покохали одне одного і таємно зустрічалися в магазині вечорами, блукали літніми нічними тополиними алеями міського саду й будували плани на майбутнє. Однак невдовзі почався страйк трамвайників, невдоволених поганими умовами праці й низькою зарплатнею. У зв’язку з цим будівництво було припинено, і молодого інженера перевели до Франції.

Важким було розставання люблячих сердець. Еміль обіцяв Ользі писати й виконав свою обіцянку. Впродовж трьох років вона отримувала звісточки з різних куточків світу. Він писав, що зможе приїхати, коли стане забезпеченим, щоб забрати її до Бельгії, купити ферму, як мріяла вона, і бути завжди разом. Однак їм так і не довелося побачитися. Улітку 1910 року в Катеринославі відкрилася грандіозна Південноросійська сільськогосподарська, промислова й кустарна виставка. На неї мали приїхати бельгійські фахівці для відкриття залізничного павільйону.

Схвильована Ольга вирішила піти довідатися у співвітчизників коханого про його долю. Однак 1 червня на урочистому відкритті виставки при пуску вузькоколійки в міському саду стався нещасний випадок. Під колесами вагона загинула юна 23-річна дівчина. Це й була Ольга Потапова, історія любові якої була відновлена за уривчастою газетною хронікою. Дивовижна річ: він будував нову гілку трамвая, вона загинула під колесами вагона. Чи випадковий, чи фатальний збіг? А доля Еміля? Вона лишилася невідомою. Адже незабаром вибухнула Перша світова війна, потім революція, крамниця закрилася й приміщення залишалося занедбаним ледве не до наших днів.

— П’ять років тому в цих стінах відкрився ресторан, цегляні стіни якого нагадують нам про ті часи, — каже Дмитро Мельников, комерційний директор компанії „ЄвроІнвест”, — а фрески на стінах дуже схожі на старі листівки, які надсилав з різних міст закоханий бельгієць. Оскільки ресторан розташувався в центральній історичній частині міста, він мав, за нашою ідеєю, увібрати в себе тогочасний дух і атмосферу. Коли робили реконструкцію підвалу, наштовхнулися на табличку з зазначеною датою зведення будинку — 1901. У підвалі зазвичай знаходилися службові приміщення. Тут також, судячи з усього, була пральня. А в самому доходному будинку, за нашим припущенням, могли жити співробітники 1-го Катеринославського банку, що знаходився поблизу, на вулиці Казанській, нині К. Лібкнехта.

— Наш ресторан відкрився 28 жовтня 2004 року, — вступає в розмову директор ресторану Лариса Іванівна Пашкова. — У чому його особливість? По-перше, це авторська кухня. Починаючи від салатів і холодних закусок і закінчуючи стейками. Що таке авторська кухня? Стейки пропонують багато підприємств. У нас же будь-який стейк, який ви не візьмете, — рибний, зі свинини або яловичини — унікальний. Над ними працюємо спільно я й група кухарів. Розробка рецептури страви — це творчість, кропітка й багатоденна праця.

І, нарешті, дуже важливе саме м’ясо. У нас стейки готуються тільки зі спеціально підготовленої сировини. По-перше, обов’язково зі свіжого м’яса. І, по-друге, із м’яса, яке ніколи не заморожується. Ми взагалі не працюємо з імпортною сировиною, яку завозять, скажімо, з Китаю або Австралії. Є в нас свої постачальники, які вирощують свиней і телят.

У нас є група стейків під назвою “Ангус” — це мармурова телятина. Їхня назва походить від породи бичків, яких вигодовують певним чином. Стейки з такої телятини надзвичайно ніжні.

І ще одна особливість нашої кухні — всі стейки готуються на живому вогні. А це означає здоровий спосіб приготування їжі. Адже якщо смажити на сковороді методом обсмажування, то жир перегоряє, емульгує, перетворюється на якийсь шкідливий продукт. А тут, гляньте, все стікає, немає прямого контакту з вогнем. До речі, зараз багато західних фахівців пропонують новітні види устаткування, де б продукт не контактував з жарочною поверхнею. Так що в нас, як бачите, унікальний спосіб готування їжі, а сама їжа — корисна.

Крім того, ми абсолютно не використовуємо ніяких розпушувачів або харчових добавок — тільки натуральні продукти! У нас є група стейків, які маринуються в соках. У деяких ресторанах використовуються такі нібито нешкідливі технології: для розм’якшення структури м’яса його шприцюють певним розчином. В результаті стейк хоч губами їж. Декому це подобається: смачно. Але це вкрай некорисно. У нас такі технології не застосовуються. Для розм’якшення м’яса ми використовуємо тільки натуральні продукти. Скажімо, згадані соки. Є група страв, куди для пікантності в маринади додаються спиртні напої. Це робить готовий стейк неповторно смачним.

У нас працюють чудові кухарі, добре навчені готувати смачні стейки.

— А постійні відвідувачі?

— Є! Серед них клієнти, які до нас дуже давно ходять. Деякі любителі стейків відвідують нас не рідше п’яти–шести разів на місяць. Здебільшого це люди ділові — вони проводять тут переговори, зустрічаються з друзями, просто відзначають свята. Також ми влаштовуємо корпоративні вечори, банкети. Умовно ресторан ніби розділений на дві зали: в одній ніші — тридцять місць, решта — по сусідству. Усього в нас 65 посадкових місць. До речі, розмах цін дозволяє приходити до нас і молоді, і людям з певною мірою достатку, і людям забезпеченим.

Дмитро Мельников:

— Оскільки стейки — не дуже дешеве задоволення, для зручності відвідувачів ми спеціально ввели дешевше, „альтернативне” меню. А для тих, хто працює по сусідству, запропонували денне меню, що дозволяє людині поїсти по конкурентних в порівнянні з будь-яким іншим рестораном цінах. Тобто не дорожче. При цьому ми гарантуємо високу якість і обслуговування, і готування їжі.

...Ми сидимо в затишному приміщенні. Навколо столітня відшліфована цегла. Художнє оформлення стін являє собою краєвиди різних міст світу. “Тому що «Стейк сити» — це стейки з усього світу, це стейки для людей, що живуть у місті, — каже Дмитро. Ось чому в цих стінах періодично проводяться фестивалі кухні різних країн — американської, аргентинської, мексиканської та ін. І ми, з огляду на особливості готування м’яса у цих країнах, пропонуємо нашим відвідувачам такі страви, за якими вони могли б цілком оцінити особливості тієї або іншої національної кухні”.

Лариса Пашкова:

— Кажуть, вогонь спалює все погане, залишаючи тільки хороше. Може, завдяки цьому люди, які до нас прийшли хоч одного разу, стають “нашими” назавжди. До речі, як не дивно, є й такі, які приїздять до нас на вихідні їсти стейк з Києва! Слово честі. Не будемо називати цих людей з депутатського корпусу, вони їдуть сюди, може, і у справах, але неодмінно заходять до нас поїсти.

...Звертаємо увагу на бордову уніформу юнака біля вогню.

— Ми їх називаємо стейкмени, — каже Дмитро Мельников. — Це адаптований кухарський одяг. Просто, як бачите, тут кухня частково перебуває в залі. Для того щоб одяг сприймався не як медичний, наприклад, або суто кухонний, він зроблений у такому приємному бордовому тоні. До того ж це відповідає інтер’єрові. До речі, якось ми проводили тут маленьку зміну дизайну. І, щоб не заважати хлопцям проводити нічні роботи, ми перенесли вогонь нагору. І що ж? Наші гості миттєво на це відреагували: “Поверніть вогонь назад! Це принципово важливо: мало того, що ми біля вогню гріємося, ми ще й бачимо, як готуються наші стейки”. Візуалізація в межах зони, що проглядається, дуже важлива. Людина бачить, який шматочок їй поклали, як довго готують, коли він вже готовий. Тож відвідувачі спілкуються і при цьому можуть спостерігати за процесом готування. Все це важливо.

...У печі палахкотить вогонь. Інтер’єр переносить тебе на сто років назад до бельгійського інженера і тої дівчини Ольги з їхнім щасливим нещасним коханням. Стіни, що увібрали в себе легенди старого міста, дихають минулим, а запах стейка робить ілюзію вчорашнього дня майже реальною.

Микола ЧАБАН