Олександр Львович Караваєв… Це ім′я свого часу звучало по всій Російській імперії. Лікар, депутат II Державної Думи, один із творців аграрної програми Партії трудовиків, за визначенням катеринославців   «друг народу». Лідер більшовиків В. Ленін відзначав його виступ у Державній Думі в статті «М′яко стелять, але жорстко спати». Загибель Караваєва в Катеринославі в березні 1908 року сколихнула всю імперію й розбурхувала суспільну свідомість і тоді, і навіть у 20-ті роки минулого сторіччя, вже при радянській владі. А після практично повного забуття — нова хвиля пам′яті у зв′язку з відродженням і розвитком у сучасній Росії чорносотенного руху. Він з′явився в Катеринославі, як комета з′являється зі Всесвіту, і згорів у багатті політичного життя Російської імперії. Смерть О. Л. Караваєва дотепер викликає безліч питань. Долі людей, так чи інакше причетних до цієї події, стали в теперішній час об′єктом пильної уваги й детального вивчення.

«Лікарювати не можна бунтувати»

Олександр Львович Караваєв народився 3 червня 1855 року в сім′ї казенних селян, приписаних до Тур′їнських копалень Богословського заводського округу Верхотурського повіту Пермської губернії. Рано залишившись без батька, Олександр після закінчення школи при копальні поступив до гімназії в Катеринбурзі. Жив він на повному пансіоні в однієї з родичок, а вже з 5-го класу гімназії почав заробляти на навчання приватними уроками. Після закінчення 8-го класу Караваєв стає основним годувальником сім′ї, де, окрім нього, були ще два брати, і перевозить їх усіх до Катеринбурга.

У 1873 році, закінчивши гімназію, Олександр направляється до Петербурга, у Медико-хірургічну академію, студентом якої мріє стати. Мрія здійснилася, але життя внесло в навчання в академії свої корективи. Сімдесяті роки XIX століття були відзначені сплеском народницьких ідей (народництво – ідеологія і рух різночинної інтелігенції в Росії в другій половині XIX століття; народники виступали проти кріпацтва і капіталістичного розвитку Росії, за скидання самодержавства в ході селянської революції). Олександр Караваєв, сам виходець із селянського середовища, був добре знайомий з народницькою літературою, хоча не перебував в жодній революційній організації. Свою суспільну діяльність він націлив на створення студентської бібліотеки для перм′яків, членів Пермського земляцтва. Дослідники життя О. Л. Караваєва вважають, що «завдання інтелігенції на селі він бачив в освіті й вихованні селян – як політичному, так і загальнокультурному, бо звільнення народу від політичного й економічного рабства могло бути досягнуте, на його думку, не силою і проповіддю інтелігенції, але силами і самодіяльністю самого народу». Навчаючись в академії, влітку Олександр працював земським фельдшером або «віспощепієм» у Саратовській та Петербурзькій губерніях. Тут він не тільки заробляв кошти на життя, а також поглиблював свої медичні знання і набував досвід суспільної діяльності.

Перше зіткнення із владою в О. Л. Караваєва відбувається в 1877 році, коли його залучають до дізнання у справі М. І. Чигир і Є. І. Мамишевої, сільських учительок із Пермської губернії, яких звинуватили в революційній пропаганді. Мотивом послужило листування між Караваєвим і М. І. Чигир, проте обшук не знайшов нічого поганого ні самих листах, ні в інших матеріалах, знайдених в Олександра. Не чекаючи закінчення судового розслідування, в тому ж році він залишив академію і півтора роки пропрацював фельдшером у Весьєгонську Тверської губернії. Коли переслідування у справі вчительок щодо О. Л. Караваєва було завершене, він повернувся в академію і в 1879 році закінчив її на «відмінно». «Лікарювати, а не бунтувати!» – таким було на той момент рішення О. Л. Караваєва. Він повертається в Катеринбурзький повіт Пермської області й декілька років діяльно працює там земським лікарем. Переслідування з боку адміністрації, непосильна праця, постійне перебування на ногах протягом декількох років – все це послужило причиною переїзду Олександра Львовича до Петербурга.

Тут О. Л. Караваєв займає місце лікаря в Петербурзькому повітовому земстві та повністю присвячує себе лікуванню й суспільній роботі. Він намагається реалізувати свою віру в те, що діяльність самого народу, організована спеціальним чином, надасть йому можливість вийти з культурного й економічного рабства. Як і раніше, Караваєв надає величезне значення діяльності земства в цьому напрямі. Часто безкоштовно лікує хворих і працює в пологовому притулку, веде просвітницькі бесіди про причини хвороб, інвалідності, смертності серед дорослих і дітей. Уже в цей період популярність О. Л. Караваєва серед селянства і віра в нього настільки великі, що дозволили йому під час холерної епідемії 1891–1892 років провести протихолерні заходи на Шліссельбурзькому тракті й локалізувати вогнища холери. У той же час на більшості території Росії протихолерні заходи супроводжувалися протидією і розправами з медичним персоналом.

О. Л. Караваєв не займався революційною діяльністю, але був близький і зрозумілий робітникам і селянам, з якими спілкувався. І хто візьметься визначити ту грань, де його суто медична діяльність переходила в суспільно-політичну? Олександр Львович гаряче відгукувався на всі добродійні, просвітницькі, культурно-освітні проекти. Всілякі товариства, гуртки, школи, опікунські спілки, бібліотеки завжди були у сфері його уваги. Безперечно, така активна діяльність серед населення, що складалося в основному з робітників і селян, викликала підозри влади. Тим більше що О. Л. Караваєв не приховував від своїх пацієнтів правду про те, що їх здоров′я безпосередньо залежить від економічних і загальнополітичних умов у країні. Він впливав і на формування книжкового фонду бібліотеки-читальні, щоб робітники могли із книг задовольнити свій інтерес до полеміки, що розгорнулася в 90-ті роки, між марксистами і народниками.

Хочеш не хочеш, але довелося Олександру Львовичу не тільки «лікарювати», але й «бунтувати». З початку 60-х років XIX століття утворилися дві основні течії народників: ліберальна та революційна. Сам Караваєв вважав себе народником-соціалістом. І хоча його «бунт» не виходив за рамки культурно-просвітницької діяльності, цього виявилося достатньо, щоб привернути до себе увагу поліції. Популярність Олександра Львовича була настільки велика, що за нього перед міністром внутрішніх справ клопотали і впливові персони, і місцеве суспільство, і селяни. Проте це лише відстрочило каральні заходи: О. Л. Караваєв, вчителька вечірніх класів і бібліотекар були арештовані, а бібліотека та вечірні класи – закриті. У травні 1897-го Караваєв був висланий із Петербурга на три роки. Йому заборонялося проживати в Москві, Петербурзі та ще в десяти промислових губерніях.

У пошуках роботи О. Л. Караваєв звернувся до власниці одного із найбільших маєтків у Рєчицькому повіті Мінської губернії. Це дозволило йому посісти посаду лікаря в єдиній на цій величезній території приватній лікарні. Олександру Львовичу доводилося бути «лікарем на всі руки». Залишаючись вірним своїм переконанням, він і тут прагнув займатися суспільною діяльністю – ініціював створення церковно-приходського опікування, спрямованого на добродійність і просвіту. Проте все вирішив донос місцевого священика, і опікунство відкрити не дозволили. А над самим О. Л. Караваєвим нависла загроза нового арешту. Не витримавши такого тиску, в 1899 році він переїздить до Катеринослава.

Від лікаря до депутата Державної Думи

Приїзд О. Л. Караваєва припав на той час, коли у зв′язку з відкриттям Катеринославського вищого гірського училища – першого вищого навчального закладу в місті – виникла ціла група мислячої інтелігенції, вихованої на передових наукових і суспільних поглядах. У 1901 році в місті створюється Катеринославське наукове товариство (КНТ), членами якого стають багато представників інтелігенції міста, у тому числі й Олександр Львович Караваєв. У Катеринославі він знайшов застосування своїм суспільним устремлінням, працюючи в Комісії народних читань, створеній ще на початку 80-х років XIX століття за участю Івана Яковича Акінфієва. Комісія вела активну роботу серед населення, мала у своєму розпорядженні власну будівлю й бібліотеку. Багато сил Караваєв витратив на впорядкування й оновлення народної бібліотеки-читальні. У 1900 році він виступив з пропозицією створити в Катеринославі Народний дім. За його ініціативою найбільш потребуючим робітникам було видано 300 безкоштовних абонементів для відвідин систематичних загальнодоступних лекцій, народних читань, що проводяться Комісією. О. Л. Караваєв сам читав лекції з фізіології, обговорював програми читань, запрошував лекторів і т. ін. Проте вже в 1902 році за розпорядженням губернатора Комісію закрили, а читання лекцій в Аудиторії (Домі) народних читань було заборонене. Мотивом послужила відсутність статуту Комісії, який би регулював її діяльність. Проте жоден із варіантів статуту, представлених раніше в Міністерство внутрішніх справ, не був затверджений.

У 1903 році О. Л. Караваєву забороняють читати лекції, а в 1905-му, під час погрому, згорає бібліотека Комісії народних читань. Нарешті, у грудні 1906 року закривають і саму будівлю Дома народних читань. Таке відношення до Комісії було пов′язане з тим, що в ній працювали передові наукові та громадські діячі, багато хто з яких знаходився, як і О. Л. Караваєв, під негласним наглядом поліції. Про це свідчить донос начальника Катеринославського охоронного відділення до департаменту поліції у квітні 1905 року: «У Катеринославі створений радикальний кружок, до складу якого входять такі особи: дворянин С. П. Балабуха, лікар О. Л. Караваєв, власник бібліотеки «Світло» дворянин С. Ю. Соколов, професор КВДУ О. М. Терпигорєв та ін. Завданням кружка є скрізь, де тільки трапляється нагода, проведення ліберальних ідей і сприяння протиурядовим організаціям. Кружок тільки почав діяти і нічим поки себе не заявив, чому уявити про нього точніші відомості важко…»

Починалися революційні події 1905–1907 років, в яких О. Л. Караваєв бере участь і як лікар, і як громадський і політичний діяч. Прогресивні місцеві діячі, в тому числі Олександр Львович, організували кружок для читання робітникам лекцій певного політичного змісту. Цей же кружок забезпечував популярними брошурами на різні політичні теми і сільських жителів. Ім′я О. Караваєва знаходиться в одній низці з іменами таких видатних представників катеринославської радикальної інтелігенції, як М. Биков, О. Єфимович, Ю. Малтопар та ін. Через обов′язок лікаря Олександр Львович вийшов на вулиці Катеринослава й у жовтневі дні 1905 року. Він «надавав допомогу пораненим у вуличних боях, вів переговори на барикадах про перенесення поранених у лікарню, залишався на своєму посту до тих пір, поки з барикад не понесли останнього хворого, працював і вдома, і в лікарнях». Характерним для поведінки Караваєва було те, що саме він організував депутацію в Міську думу зі зверненням вжити заходів щодо припинення єврейського погрому.

Після жовтневих подій 1905 року залишатися в Катеринославі О. Л. Караваєву було небезпечно, і він тимчасово виїжджає з міста. Спочатку живе в Харкові, потім у Москві, а з листопада 1905-го до грудня 1906 року – у Петербурзі. У Харкові Караваєв бере участь у створенні місцевого бюро сприяння Селянській Спілці, у Москві та Петербурзі зближується з керівниками цієї організації. У листопаді 1905 року на Другому з′їзді Селянської Спілки він пропонує перетворити його в політичну партію і виробити організаційні основи діяльності на селі. Караваєв не був прихильником самовільного захоплення селянами поміщицьких земель, відмови від сплати податей, селянських страйків і т. ін. Рішення селянської проблеми він бачив у плідній роботі Державної Думи. Зважаючи на діюче в Катеринославі, по суті, військове положення, О. Л. Караваєв не зміг взяти участь у виборах в I Державну Думу. Проте він був одним з ідеологів групи депутатів від селян і багато в чому сприяв перетворенню її у фракцію «трудовиків».

На початку грудня 1906 року О. Л. Караваєв повертається до Катеринослава вже відомим політичним діячем, проявивши себе разом із «трудовиками» у I Держдумі, і стає вагомою фігурою під час виборів у II Державну Думу, які відбулися 7 лютого 1907 року. Караваєв переміг інших кандидатів зі значною перевагою, що було сприйнято більшістю городян із натхненням. Від′їзд О. Л. Караваєва для участі в роботі II Держдуми перетворився на грандіозну маніфестацію на вокзалі. Проте були в нього і недоброзичливці, незадоволені результатом виборчої кампанії. У Катеринославі поширився слух про те, що в дорозі на Олександра Львовича вчинено замах. Проте він не підтвердився, тим більше що робітниками була організована охорона депутата. Вигнаний із Петербурга в 1897 році, через 10 років земський лікар О. Л. Караваєв повернувся до нього вже як видний політичний діяч.

«Трудовик», політик, публіцист

Незважаючи на те що формально О. Л. Караваєв не був депутатом I Державної Думи, він суттєво впливав на законодавчу й організаційну діяльність у ній «трудовиків». У результаті 28 квітня 1906 року на зборах депутатів I Держдуми від селян, робітників та інтелігенції була утворена Трудова група і вибраний тимчасовий комітет групи. «Трудовики» оголосили себе представниками «трудових класів народу». Вже до кінця того ж року в Партії трудовиків налічувалося 150 депутатів, із них 81,3% становили селяни. Близько половини «трудовиків» дотримувалися «лівих» ідей і прагнули втілити їх через Державну Думу. О. Л. Караваєв став неофіційним членом фракції і брав участь у роботі її комісій. Особливо значущою є його діяльність у складі комісії, що запропонувала проект аграрної реформи в імперії, який одержав назву «Проект 104-х». Цей законопроект був внесений на розгляд депутатами Трудової групи (фракції) 19 травня 1906 року. Сенс його полягав в утворенні «суспільного земельного фонду» для забезпечення малоземельного та безземельного селянства. При цьому земля з фонду повинна була передаватися селянам не у власність, а в користування в межах «трудової» або «споживацької» норми. У поміщиків же залишалася так звана «трудова норма» землі. Конфісковану в поміщиків землю передбачалося компенсувати відповідною винагородою за вилучені землі.

З питань аграрної реформи й аграрної політики О. Л. Караваєв неодноразово виступав у пресі. Зокрема, в катеринославській газеті «Південна зоря» він опублікував ряд статей під псевдонімом «О. Крестьянов», у Ростові-на-Дону в 1906 році – одну із своїх промов «Партії і селянство в Державній Думі», підписану «О. Львович», а в Петербурзі вишли його брошури «Нові земельні закони» і «Урядові обіцянки щодо землі і вимоги селянських депутатів».

Діяльність О. Л. Караваєва в II Державній Думі була надзвичайно активною. Після прибуття до Петербурга він зняв на своє ім′я квартиру для засідань фракції, і 18 лютого 1907 року відбулися перші організаційні збори, що вибрали тимчасовий комітет. Четвертого березня був створений постійний комітет фракції, а сам О. Л. Караваєв одноголосно вибраний її головою. Він був членом ряду думських комісій, таких як аграрна, комісія по законопроектам про свободу совісті, підкомісія про відміну обмежень у правах осіб різного віросповідання і т. ін. В аграрній політиці держави він чітко відстоював тезу про те, що «в основі всіх потреб і недоліків селянського господарства лежить малоземелля».

Караваєв завжди відчував себе представником Катеринослава й багато робив для вирішення питань, що торкалися його виборців. Архівіст-дослідник Н. Корнєва (С.-Петербург) відзначає, що «ним були порушені клопотання про невиселення євреїв із двох повітів Катеринославської губернії (Новомосковського і Верхньодніпровського), він заступається за звільнених вчителів, добивається виплати нагородних грошей нижчим залізничним службовцям». Як депутат від Катеринославської губернії, О. Л. Караваєв клопоче про відновлення роботи Брянського заводу (нині – завод ім. Петровського), закритого після вбивства одного із начальників цехів. У 1905 році проходять страйки персоналу 30 із 33 залізниць загальноросійського значення. Зокрема, на Катерининській дорозі в грудні того року робочі загони в Олександрівську (нині – Запоріжжя) захопили дві залізничні станції – Олександрівськ-1 і Олександрівськ-2, а страйковий комітет призначив свою адміністрацію цих станцій. Після придушення повстання військово-польовий суд 17–28 листопада 1906 року засудив восьмеро учасників до смертної страти. О. Л. Караваєв доклав усі зусилля, щоб справа про захоплення ряду станцій із військового суду була передана в загальногромадянський. Смертний вирок робітникам замінили довічною каторгою.

Працює Караваєв у той час дуже напружено – по 14–15 годин на добу, часто виступає, відстоює свою позицію в дискусіях не тільки на думській трибуні, але і з соратниками по фракції. А дискусії були достатньо жорсткими. Так, виступаючи 26 травня 1907 року в Думі від імені фракції «трудовиків» з мовою-відповіддю на декларацію уряду із земельного питання, О. Л. Караваєв на знамените столипінське «не залякаєте» заявив: «Різниця між вашим і нашим «не залякаєте» та, що ви маєте за собою фізичну силу, а за нами справедливість, наука, стомільйонне селянство, весь народ».

Склад фракції «трудовиків» був достатньо різним за політичними поглядами, і це спричиняло дискусії та конфлікти всередині неї. Керівництво фракції, у тому числі й О. Л. Караваєв, прагнуло діяти за принципом «мирного парламентаризму», співробітничали з фракціями есерів і кадетів, що призводило до відсутності строгої партійної дисципліни, недостатньої визначеності програми партії. Радикально налаштовані члени Партії трудовиків виступали проти такої позиції. Один із конфліктів призвів до засудження більшістю Караваєва, на що він відповів виходом із фракції. Партія трудовиків неодноразово просила О. Л. Караваєва повернутися в її склад, у кінці квітня 1907 року знову обрала його головою фракції, і в кінці травня він все-таки погодився.

Чорна мітка

Третього червня того ж року II Державна Дума була розпущена. О. Л. Караваєв, чиє здоров′я було підірване напруженою працею в Думі, повертається до Катеринослава з єдиною думкою – підлікуватися і зайнятися лікарською діяльністю. Тут його чекала неприємна новина – влада заборонила йому працювати у фабрично-заводській лікарні професійних товариств. Залишалися приватна практика і робота на малооплачуваній посаді в лікарні на Чечелівці. Проте активна натура О. Л. Караваєва не могла довго перебувати в бездіяльності. Він відновлює свою співпрацю з Катеринославським науковим товариством, розробляє план створення в Катеринославі систематичних загальнодоступних навчальних курсів. КНТ за своїм характером було дуже близьке до «народних університетів». У вересні 1907 року, вже за участю О. Л. Караваєва, товариство ухвалило «приступити до організації загальноосвітніх систематичних лекцій для широких верств населення». Була вироблена програма, відповідно до якої слухачам пропонувалося 5 циклів природних наук: 1) математичні; 2) фізико-хімічні; 3) «про мертву природу»; 4) «про живу природу»; 5) прикладні. В області гуманітарних наук – філософія і моральність, основи психології та психологічна експертиза, загальна й російська історія, історія Південної Русі (України), юридичні науки. Рівень лекцій був розрахований на випускні класи середньої школи. О. Л. Караваєва вибрали «відповідальним господарським розпорядником» цих курсів, на яких він також часто читав лекції.

Ця людина була в дружніх стосунках із багатьма видатними ученими та громадськими діячами Катеринослава, зокрема з О. М. Терпигорєвим, професором Катеринославського вищого гірського училища, майбутнім академіком. Родичка О. М. Терпигорєва, Галина Олексіївна Алексєєва, яка проживає нині в Дніпропетровську, зберегла спогади дочки О. М. Терпигорєва. У них є і характеристика О. Л. Караваєва: «Як зараз бачу його високу статну фігуру, проста російська особа з яскравим рум′янцем у всю щоку, русяве волосся, світлу невелику борідку і вуса, яскраві блакитні очі, такі прозорі, розумні й пильні… Він був прекрасним, дуже досвідченим лікарем і чудовою людиною. О. Л. Караваєв мав велику любов і популярність у робітників Катеринослава. Він не тільки лікував безкоштовно бідняків міста, але часто і давав їм гроші на ліки… Чорносотенці ненавиділи його і боялися його популярності». Так звана «Чорна сотня» була організована в 1905 році для боротьби з революційним рухом. До неї входили члени монархічних організацій «Союз російського народу», «Союз архангела Михайла», «Союз активної боротьби з анархією і революцією!» та інших з відділеннями в різних містах. Чорносотенці виступали з позицій монархізму, великодержавного шовінізму, антисемітизму. Надалі це слово стало застосовуватися для позначення крайніх реакціонерів і погромників.

Проте і окрім чорносотенців були люди, які ненавиділи О. Караваєва, улюбленця трудового народу та демократичних кругів інтелігенції. Ще під час передвиборної кампанії в Катеринославі відбулося засідання членів Катеринославського відділення «Союзу російського народу» (СРН), на якому був присутній голова головної ради цього «Союзу» О. І. Дубровін. Він приїхав до Катеринослава у супроводі агента «охранки» Л. І. Козакова. На цьому засіданні обговорювалося питання про вбивство О. Л. Караваєва з метою недопущення його обрання в Державну Думу, тому що він «набагато небезпечніший за цілий кружок бомбістів», оскільки «своєю діяльністю – мирним культуртрегерством – підриває основи держави Російської». У лютому 1907 року Караваєв одержує візитну картку із зображенням «Веселого Роджера», де на лицьовому боці був напис: «Камора народної розправи», а на обороті вказаний термін, протягом якого він загине, – два-три роки. Подібні загрози приходили О. Л. Караваєву і в Петербурзі. Н. Корнєва провела детальний аналіз обставин його вбивства із залученням архівних матеріалів. Вона пише:

«Побоювання О. Л. Караваєва за своє життя були не марні. Союзники (члени «Союзу російського народу» – В. С.) не залишили думку про замах. Для цього був вибраний найпростіший спосіб. Двері квартири О. Л. Караваєва були завжди відкриті «для стражденних і потребуючих», і вбивці прийшли до нього під виглядом відвідувачів. 4 березня 1908 р. двоє чоловіків (М. Шальдо і С. Щеканенко) тричі приходили до доктора Караваєва нібито для того, щоб покликати його до хворого родича, причому неодмінно бажали побачити його особисто. Увечері, о дев′ятій годині, вони його застали. Прийом закінчувався, у кабінеті знаходилася хвора, Рахіль Ботвінник. Окрім неї й доктора у квартирі знаходилися прислуга, мати дружини О. Л. Караваєва, і діти квартирантів. Один із так званих відвідувачів пройшов до приймальні, інший залишився в передпокої. Хворий все не виходив. Втративши терпіння, перший відвідувач увійшов до кабінету і майже впритул вистрілив у груди О. Л. Караваєва... Вбивця вибіг у коридор, де на нього чекав спільник. ...У цей час завідувач організацією політичного розшуку Катеринославського охоронного відділення Є. Л. Шкляров стояв на розі вулиці, щоб підстрахувати вбивць. Але його втручання не було потрібно...

На крики прислуги збіглися люди. О. Л. Караваєв був доставлений у лікарню, де в 10 год. 30 хв. вечора наступного дня і помер. Того ж дня (5 березня) сім′єю убитого був одержаний пакет на ім′я О. Л. Караваєва. У ньому знаходився лист паперу з написом друкарськими буквами «повітовий бойовий летючий загін».

Слідством винні знайдені не були. Спробували представити вбивцею якогось єврея, шкловського міщанина Йосипа Стрельцова, але довести його причетність до вбивства не вдалося, і ухвалою Катеринославського окружного суду 19 березня 1910 р. справа була припинена.

Приблизно в цей же час Л. Козаков (вже колишній агент «охранки») подав заяву в соціал-демократичну фракцію III Державної Думи про організацію вбивства О. Л. Караваєва членами «Союзу російського народу», в якому детально описав підготовку до замаху. Справа про вбивство О. Л. Караваєва, як відомо, була припинена Катеринославським окружним судом 19 березня 1910 р.».

Хто убив О. Л. Караваєва?

Чи понесли покарання безпосередні вбивці О. Л. Караваєва? Хто стояв за ними в Катеринославі? Чи були ці люди знаковими для Катеринослава? Яке відношення має до вбивства О. І. Дубровін? Чи дійсно за вбивством «друга народу» стояв «Союз російського народу»?

За наявними даними, на приватній нараді Катеринославського відділення «Союзу» присутні катеринославці – радник губернського правління Я. Г. Гололобов, викладач духовного училища і єпархіального жіночого училища В. А. Образцов – обидва згодом члени III Державної Думи; член ради Катеринославського відділу СРН, помічник класного наставника Д. М. Олівей, колезький реєстратор П. В. Шелестов і ще вісім чоловік, серед яких були і безпосередні вбивці О. Л. Караваєва – кресляр Брянського заводу М. І. Шальдо, член Ради відділу СРН і чоловік сестри М. І. Шальдо, безробітний С. Д. Щеканенко, а також агент царської «охранки» Л. І. Козаков. Суд над вбивцями О. Л. Караваєва відбувся вже при радянській владі. Перед судом (сесія Верховного Суду України) з 15 до 26 березня 1926 року з′явилися безпосередні вбивці – М. І. Шальдо і C. Д. Щеканенко, а також П. В. Шелестов. Шальдо і Щеканенко були засуджені до розстрілу, а Шелестов – до 10 років тюремного ув′язнення. Шелестінь не був безпосереднім учасником вбивства. Можливо, саме це врятувало його від смертного вироку.

Найбільш відомими з тих, хто брав участь у підготовці вбивства О. Л. Караваєва, але не став перед судом, були Я. Г. Гололобов і В. А. Образцов. Вони були знаковими особами в культурному й суспільному житті Катеринослава. Як склалися їх долі? Я. Г. Гололобов був членом Ради у справах місцевого господарства МВС (1913–1915 рр.), потім полтавським віце-губернатором, з 1915 року – керівник Волинською губернією, з 1916-го – губернатор Єнісейської губернії. У березні 1917 року був арештований Красноярською радою, перепроваджений до Петербурга. Після звільнення в травні того ж року сліди його втрачаються. В. А. Образцов, один з ініціаторів і організаторів будівництва в Катеринославі Народного дома Катеринославського відділу СРН, у роки Першої світової війни був головою відділу СРН в Катеринославі. Утік із Росії. У 1920 році знаходився в переселенському лагері в Румунії, подальша його доля невідома.

Вбивства О. Л. Караваєва і ще двох колишніх депутатів I Державної Думи – М. Я. Герценштейна і Г. Б. Іоллоса віднесені в історичній літературі до справи рук чорносотенців. У даний час у Росії чорносотенний рух відроджується, і його ідеологи та послідовники зайняті переглядом поняття «чорносотенці». На жаль, у низці російських статей – як наукового, так і публіцистичного характеру, що розглядають вбивство О. Л. Караваєва в контексті правомонархічного руху, неправильно названі навіть прізвища вбивць, що дозволяє сумніватися в ретельності вивчення авторами цього питання. Діяльність О. Л. Караваєва, його ставлення до людей, безкорисливість помислів, спогади про нього сучасників дають нам всі підстави вважати, що життя, прожите ним, була дійсно віддане народу, і історія Катеринослава немислима без пам′яті про його подвижництво.

Варфоломій САВЧУК
доктор історичних наук,
академік АН ВО України