Актор — це посередник між твором мистецтва і глядачем. І від того, як він провідчуває і втілить свій образ, залежать наші емоції і ставлення до цього образу.

Бути хорошим актором може не кожен. А якщо акторським талантом володіють і батько, і син — це досить неординарний випадок. Приклад такої «спадковості» — Богдан і Остап Ступки. Про особливості життя на сцені і родинні цінності нам вдалося поспілкуватися зі Ступкою-молодшим.  

Інтерв’ю у відомого актора і шоумена довелося брати в гримерці за півгодини до вистави „Московіада” за однойменним романом письменника Юрія Андруховича. Остап Ступка грав головного героя Отто фон Ф. Кажуть, що в такому образі його ще ніхто не бачив. Так чи інакше, експеримент вдався. У залі Молодого театру у Києві не було вільних місць, а сама вистава викликала аншлаг. Після неї ми знову продовжили розмову. Актор розповів, куди б попрямував на машині часу, про свою любов до Нью-Йорка та чим його „підкупила” дружина.

— Остапе, нещодавно до Дніпропетровська приїжджав Ваш батько — Богдан Ступка. Вистава «Мир дому твоєму», де він грає головну роль, викликала аншлаг. А Ви самі як часто буваєте у нашому місті?

— Зізнаюся чесно, що приїжджав до Дніпропетровська лише один раз. Це сталося у жовтні, коли у вас відбувся матч «Україна–Англія». До цього часу, як не дивно, я ніколи не бачив Дніпропетровськ, хоча в мене там багато хороших друзів. За два дні свого гостювання встиг тільки прогулятися місцевими алеями, парками. Все, що побачив, сподобалось. Потрібно обов’язково повернутись до вашого міста.

— До речі, Ви теж раніше грали у виставі «Мир дому твоєму». Чому зараз ми не бачимо на сцені одразу двох Ступок?

— Дійсно, у цій виставі я грав Перчика. До речі, це була моя перша серйозна роль після закінчення інституту. З того часу пройшло більше 20 років. Звісно, я відмовився від ролі, адже потрібно розвиватися, пробувати себе у чомусь новому. Довелося віддати її іншому актору, хоча вона дуже дорога мені.

— Ви радитесь з батьком щодо своїх ролей? Він часто критикує Вашу акторську роботу?

— Ми обов’язково дивимось один одного, висловлюємо свою точку зору з приводу побаченого. Батько завжди дає мені хороші поради. Але це не критика, скоріше батьківські повчання, до яких я зазвичай прислухаюся.

— А якщо відчуваєте свою правоту, будете дискутувати з батьком?

— Знаєте, взагалі актори — люди конфліктні, вони дуже палкі та темпераментні. Ми можемо з батьком влаштовувати якісь дискусії, відстоювати свою позицію, але виключно на професійному ґрунті.

— Актори, між іншим, не тільки конфліктні, а ще й забобонні люди. Ви особисто забобонний? Наважилися б, наприклад, на роль диявола?

— Зараз готується святковий проект «Наше Різдво», який ми покажемо 15–16 січня в Києві. Там я граю чорта, але це казковий персонаж. А якщо говорити про якісь серйозні ролі такого характеру, то тут відповісти важко, актори дійсно всі забобонні.

— Свою першу роль — баранчика — Ви зіграли у шість років. А яка роль за 20 років акторства виявилась найважчою?

— В мене була роль польського драматурга Віткевича, п’єса називалась «Мама, або Несмачний витвір на дві дії з епілогом». Там було багато специфічного тексту, але нічого — я впорався з ним.

— Траплялося таке, що слова забували? Як виходили з ситуації?

— Звісно, таке бувало. Але, як не парадоксально, такий стан дає можливість імпровізувати. Потрібно якось виходити з ситуації, інколи так навіть цікавіше, ніж за сценарієм.

— А на якісь екстремальні вчинки заради роботи доводилось йти?

— До екстриму я можу віднести каскадерські трюки, пов’язані з кіньми та боями. Взяти хоча б стрічку «Тарас Бульба», де є фінальний бій, який ми багато репетирували з каскадерами. Мене скидають з коня та тягнуть по болоту мотузкою. Цей кадр не увійшов до прокатного варіанту стрічки. Можливо, побачимо його у розширеній версії, яка вийде у продаж.

— Що ще, крім адреналіну в крові, дає акторство? Ви отримуєте задоволення, проживаючи чуже життя?

— Акторська професія для мене в першу чергу цінна можливістю перевтілюватися в інших людей. Ти можеш вважати себе справжнім актором, якщо вмієш це робити.

— Уявіть собі фантастичну ситуацію: Ви потрапляєте у минуле. Куди вирушите та що будете робити?

— Для початку я, мабуть, вирушив би у Середньовіччя. Мене дуже цікавить Європа у цю епоху. Потім би перемістився у час камзолів та напудрених перук. Коротше кажучи, залюбки б погуляв. Але не думаю, що залишився би там жити. Хоча, хто його знає, можливо, зустрів би якусь Мерондоліну чи ще когось, невідомо! (Посміхається.)

— Не виникало бажання спробувати себе у трошки іншому амплуа, наприклад, у якості режисера?

— Для мене режисура — окрема планета. Я взагалі ніколи не ставив вистав, не знаю, що це таке і як робиться. Тому поки що я «граюсь».

— Тобто, можна сказати, Вас не бентежать роздуми чоловіка, який переступив сорокарічний рубіж: «Чи потрібно мені щось змінювати у своєму житті?», «Чи зробив я те, що повинен був зробити?»?

— Чому, буває й таке. Думки різні лізуть до голови, але їх треба гнати подалі. Я вважаю, що не варто займатися самокопанням, згодом воно переходить у самоїдство. А нащо це потрібно?

— У своєму віці Ви почали ставитись до жінок інакше, ніж у 20 років?

— В мені нічого за цей час не змінилося: я так само шалено люблю жінок, як і 20 років тому. Крім того, я дійшов висновку, що жінка з роками стає, як і коньяк, — ще кращою.

— Як сталося, що Ви зробили пропозицію руки й серця своїй нинішній дружині на другий день після світської гулянки, а на третій вже заявились до неї з паспортом?

— Значить гулянка була така, що мені нічого не залишалося, як тільки зробити пропозицію. (Посміхається.)

— Але зазвичай чоловіки якомога далі відтягують момент весілля?

— А мені навпаки було цікаво та весело постійно одружуватися. В мене вже третій шлюб, хоча зараз я все ж таки відчув, що прийшов до якоїсь стабільності та став більш домашнім чоловіком.

— Цікаво, чим же Вас тримає дружина?

— Іринка прекрасно готує.

— Отже, шлях до серця чоловіка все ж таки лежить через шлунок. Які страви у Вас найулюбленіші?

— Мені подобається смажена картопля, страви з морепродуктів, курка, капусняк. До речі, давно його не їв, потрібно замовити Іринці.

— Ви завжди маєте стильний вигляд. Є підозра, що тут без дружини не обходиться?

— Переважно ми разом купуємо весь одяг. Дружина має тонке око, тому знає, у що мене вдягати, я на неї повністю покладаюся.

— Вас можна віднести до тих чоловіків, які ретельно слідкують за своєю зовнішністю. Ходите до спортзалу?

— Не займаюся ніяким видом спорту. На мою думку, щоб знаходитись у гарній формі, потрібно багато відпочивати. Для мене нормально після вистави поїхати додому та поспати наступного дня десь до дванадцятої години.

— А на дивані перед телевізором відпочиваєте? Які програми дивитесь?

— Цікаві історичні програми чи про тварин. Зранку традиційно продивляюсь на каналах новини. Але переважно дивлюся кіно.

— Який останній фільм переглядали?

— Подивився «Герцогиня» з Кірою Найтлі. Хороший фільм, мені сподобався.

— Не за горами Новий Рік. У Вашій родині є якісь особливі традиції святкування?

— Ми завжди зустрічаємо Новий Рік вдома у батьків у Києві. Близько восьмої вечора заїжджаємо до них, там вже до цього часу мама накриває великий стіл. Ось за ним всі разом проводимо новорічну ніч.

— Вже придивлялися подарунки дітям та дружині?

— Поки що до Нового Року ми не дійшли. Треба для початку зі Святим Миколаєм розібратися. Діти написали йому листи, ось Миколай повинен їх прочитати та все неодмінно здійснити.

— Ви взагалі строгий батько чи балуєте дітей?

— Роль суворого поліцейського виконує дружина. Вона більш жорстка з малими, а я так не можу.

— Що Остап Ступка вважає своїм найголовнішим недоліком?

— Напевно, те, що я заводжуся дуже швидко. Нервова робота, що сказати. А так я білий та пухнастий.

— Якби „білий та пухнастий” виграв мільйон, як би він витратив гроші?

— Мабуть, почав би багато подорожувати різними країнами. Подорожі — моє найбільше захоплення.

— Для подорожей взимку частіше за все обирають горнолижні курорти. Ви збираєтесь кататись на лижах?

— Ми не катаємося на лижах. А в якусь екзотичну країну, в Таїланд чи на Каріби, поїхати хочеться, планую злітати туди у лютому.

— Чула, що Вас вабить Америка. Як часто там буваєте?

— Якраз, можливо, після екзотичної країни буде й Америка. Я обожнюю Нью-Йорк. Час від часу це місто кличе мене до себе.

— Хотіли б там оселитися?

— Так, але я актор, існує мовний бар’єр. Тому краще буду приїжджати туди до друзів. Але якщо там щось трапиться на предмет роботи, то я не проти попрацювати.

— Ви взагалі легкий на підйом? Можете все кинути та на один день втекти, наприклад, у Відень на якусь прем’єрну виставу?

— Це в моєму стилі. Останній раз я так все залишив та поїхав на два дні до Лондона. В мене були квитки на концерти Емі Вайнхаус та «Depесhе mode». Виступи, на жаль, не відбулися, але нічого страшного, в Лондоні завжди знайдеться чим зайнятися.

— Яка музика зазвичай грає у Вас в машині?

— В машині частіше за все слухаю музику в стилі хаус. Зараз новий альбом «Rammstein» вмикаю. Вдома в мене велика колекція музики — від Моцарта до техно-хауса. Нещодавно нові хаус-збірники з Парижа привіз.

— І наостанок уявіть собі курйозну ситуацію: Ви сідаєте у ліфт та застрягаєте. З ким би Ви хотіли провести цей час?

— З Джоні Деппом. Мабуть, за той короткий проміжок часу, який би ми знаходились в ліфті, ми б знайшли спільну мову. Поговорили б на теми мистецтва та життя. Та й взагалі два розумних талановитих чоловіка знайшли б про що побалакати.

Юлія УЖВА