Цього року Україна перетинає межу своєї двадцятирічної історії — період невеликий для існування самостійної держави. Позаду лишилися перші досягнення та перші розчарування. Хвилі часу відносять нас все далі від дня, коли був забитий перший гол Національної збірної з футболу, здійснений перший дзвінок з мобільного телефону, відбувся перший політ у космос громадянина України… В минулому залишились і буремні 90-ті, і становлення національної валюти… Десь там, в історії вже зайняли своє місце перші страйки шахтарів, Помаранчева революція… Зараз же ми разом починаємо третій десяток життя цієї країни. Напевно, для декого вона залишиться лише часткою особистої історії, для декого — фоном власного життя. Та поруч з нами зростає і покоління народжених в Україні.

До Дня Незалежності ми вирішили звернутися до молоді різних регіонів, які народилися у 1992 році.

Студент механіко-машинобудівельного факультету Національної металургійної академії (м. Дніпропетровськ) Максим Ткач вже 2 роки здобуває освіту за напрямом, який став візитною карткою всього регіону:

— Мій вибір був зроблений цілком усвідомлено, адже в моїй родині багато інженерів-металургів: батько, тітка, дядько. Тож це певною мірою традиція.

На питання щодо найголовніших подій в історії молодої країни, які запам’ятались, Максим виділяє перемогу Руслани на «Євробаченні», Помаранчеву революцію, здобуття титулів абсолютних чемпіонів братами Кличками, проведення першої «Формули-1» на воді та проведення етапу IRC в Криму (PrimeYaltaRally).

— Хотілося би, щоб проведення «Євро-2012» дало можливість показати Україну світові з найкращого боку, — наголошує Максим. — Але це поки що не в наших руках. Те, як буде представлена держава, залежить від сучасної влади. А молоді там майже немає.

Максим вірить у те, що Україна має сильний науковий потенціал, який, на превеликий жаль, сьогодні просто залишився за межами уваги державних чиновників:

— Поки що Україну дуже не просто віднести до табору передових держав світу. Та в майбутньому, за умови мудрого управління патріотами, ми могли би здобути статус провідної, технологічно розвиненої держави. Крім того, можна скористатись і тим, що Україна має дуже цікаві перспективи у сфері зеленого туризму.

Чи не найбільшою проблемою українців Максим вважає надто закореніле відчуття меншовартості — причому без особливої територіальної прив’язки. На його думку, відсутність почуття власної гідності не є характерною для конкретного регіону — це всеукраїнська проблема.

Подібні думки висловлює і його одноліток з Івано-Франківська — Кушнір Сергій, який здобуває освіту на факультеті архітектури туристичних комплексів Національного університету нафти і газу. Сергій вважає що характерною проблемою українців є лінь:

— Українці, що б там не казали, не люблять і часто просто не вміють працювати. Маючи великий потенціал, варто працювати не покладаючи рук. Нічого просто так, без зусилля не дається.

Сергій доводить свої слова власними діями: практично всі літні канікули він присвятив роботі. Розраховувати молодий галичанин звик тільки на себе та своїх рідних:

— Для того щоб почались бодай якісь зміни, варто починати з себе. Чисті подвір’я, вулиця, місто починаються з простого усвідомлення себе господарем цієї землі. Необхідно привчити людей ставитись до оточуючого світу, один до одного, до країни так само, як вони ставляться до власного житла, до родичів та друзів, до улюбленої справи.

Обрана спеціальність значною мірою підкреслює туристичну специфіку регіону. Сергій мріє про власну справу, яка допомогла би не тільки забезпечити себе, але й бути корисним для суспільства:

— Досить жити вірою в те, що хтось прийде та змінить лад у цій країні. Сюди можуть прийти лише для того, щоб контролювати цю стратегічно важливу територію разом з усіма її багатствами. Не варто сподіватися на будь-яку підтримку ззовні, бо сила насправді є в нас самих.

Студентка Львівської державної академії ім. М. В. Лисенка Сахненко Аліна народилась та виросла у Кривому Розі, однак вже майже два роки мешкає в самому серці Галичини. Львів, як культурна столиця України, багато років приваблює до себе молодих людей з різних куточків держави: сюди приїжджають не тільки на навчання — Місто Лева приймає всіх охочих залишитись. Аліна розповідає про те, що адаптувалась досить швидко. Питання щодо відмінностей між жителями західних та центральних областей змушує замислитись:

— Напевно, відповідь буде досить передбачуваною. Очевидно, що різною є специфіка міст: промисловий та потужний Кривий Ріг і витончений та інтелігентний Львів значною мірою стали такими завдяки їх жителям. Сказати, що існує якась агресія чи несприйняття один одного, я не можу. Молодь швидко знаходить спільну мову, навіть говорячи різними мовами. Найбільша відмінність, мабуть, полягає у способі мислення, у виборі пріоритетних життєвих цінностей. Можливо, це залежить від певного рівня духовності та збереження традицій — там, де їх більше, там більше і культури та поваги один до одного.

Розмірковуючи над власною самореалізацією, Аліна віддає перевагу все-таки сімейним цінностям:

— В особистому плані дуже хочу реалізувати себе за обраним фахом. Звісно, хочу мати гарну українську родину. Гадаю, що, досягнувши цього, займалась би активно і громадською діяльністю. Сила України — в джерелі справжньої любові, яке є в кожному з нас. Однак сьогодні, на жаль, люди здебільшого осліплені іншими проблемами, заведені в оману, знесилені та зневірені. Як тільки ми зможемо повернути собі власну повагу та гідність, як тільки припинимо скаржитись на життя і почнемо діяти — тоді дійсно зможемо побачити результат.

Аліна вбачає майбутнє України не тільки як частини європейської родини: місія України, на її думку, є глобальнішою:

— Україна за своєю природою, за характером, за темпераментом мусить стати новим духовним та культурним ядром. З давніх часів тут народжувались талановиті митці, вчені, винахідники. Ця земля неодноразово давала світові відомих людей, які, на жаль, не могли вповні розкрити свій талант тут і змушені були їхати за кордон. Однак вони практично завжди пам’ятали про своє коріння. На превеликий жаль, про багатьох відомих українців та вихідців з України ми сьогодні знаємо катастрофічно мало. На мою думку, варто поширювати інформацію про те, де і коли українці проявляли свої таланти. Не менш важливо знати і те, що їм у цьому допомагало. Наше майбутнє часто потребує підтримки минулим.

Нищей Михайло здобуває фах історика у Прикарпатському національному університеті ім. Василя Стефаника. Його спеціальність в буквальному смислі слова є такою, що формує світогляд. Як майбутній історик та політолог, він прагне оперувати лише фактами минулого. На питання, яка найвидатніша постать, на його думку, зіграла ключову роль у формуванні самостійницьких ідей, відповідає однозначно: Тарас Шевченко. Всі наступні покоління борців нерідко звертались до творчості відомого поета. Євген Коновалець, Роман Шухевич, Степан Бандера не існували би без ідей Шевченка.

— Сила України полягає насамперед у дусі народу та патріотизмі людей, — переконаний Михайло. — Справжній патріотизм має народжуватись в глибокому дитинстві й прививатись все життя. Єднання людей навколо ідеї можливе лише на основі любові. В даному випадку — на основі любові до своєї землі та до своєї нації. Українці з давніх-давен проявляли себе як волелюбна нація. Це наші духовні початки, частина менталітету. Тільки враховуючи це, ми зможемо створити справедливу державу, жити в якій буде комфортно та престижно. На жаль, поки що цього не було зроблено.

Студентка факультету менеджменту та бізнесу Київського національного університету культури та мистецтв Марченко Олександра, так само як і Сахненко Аліна, народилась та виросла в Кривому Розі. Попри те, що батьки Олександри працюють за кордоном, своє життя вона пов’язує тільки з Україною. Серед найвидатніших подій останніх 20 років виділяє Помаранчеву революцію:

— Сподівання, які ми всією родиною покладали на нову владу, не справдились. Однак саме в ті дні ми всі разом об’єдналися для досягнення поставленої мети. Наша революція показала нам, хто ми є і як ми можемо діяти. Сьогодні ми бачимо, що ні бажана тоді влада, ні їх опоненти не змогли впоратись зі взятими на себе зобов’язаннями. Однак при цьому в глибині душі жевріє віра в те, що в ті дні таки сформувалась віра в Україну. І ця віра пронесе нас крізь роки лихоліть та проблем. Наша сила — в талановитих та щирих людях. Не вистачає тільки рішучості для кроку вперед.

Двадцятирічні громадяни України живуть мрією реалізуватися в цій державі. Вони мають гостріше, ніж старші покоління, відчуття цінності своєї країни. Для них вона — така сама невід’ємна частина життя, як повітря, сонце та вода.