Інформація про піраміди, що приховані під товщею кримської землі, може зберігатися в банку даних зірки, яка віддалена від нашої планети на сотні світлових років. Це зовсім не парадокс, а логіка, властива новому витку еволюції, який відкриває людині все більший енергоінформаційний взаємозв’язок, що пронизує Всесвіт. Так вважає керівник групи першовідкривачів кримських пірамід, учений з м. Севастополь, кандидат технічних наук Віталій Гох.

Людство накопичило масу фактів про знамениті піраміди Єгипту, особливо про головну з них, піраміду Хеопса, — єдине диво світу, яке збереглося до наших днів. Викликає пошану вік цієї древнішої споруди — їй більш ніж 4,5 тисячі років. А що ж тоді казати про кримські піраміди, адже вони з’явилися на Землі, як вважають їхні першовідкривачі, 65 мільйонів років тому?

Символічно, до речі, що сенсаційна знахідка була зроблена якраз на рубежі тисячоліть. Ось з того часу і не стихають суперечки навколо інтригуючих своїми таємницями «кримських пірамід». До місця розкопок першої з них, в околицях Севастополя, у прямому розумінні не заростає народна стежка. Хоча спочатку влада міста була спантеличена дуже великим галасом і навіть дала команду запечатати шурф (неглибоку вертикальну порожнину в товщі землі): туди скинули величезний валун, а потім взагалі засипали дивний об’єкт.

Але це не зупинило потік екскурсантів, хоча і чітко розділило його на два табори — романтиків і скептиків. Адже добре відомий вислів стародавніх мудреців про те, що одні люди здатні узріти навіть невидиме, а інші не можуть побачити навіть очевидне.

До місця розкопок севастопольської піраміди не раз вирушала і група дніпропетровців, у яку входив автор даної статті. Незважаючи на те, що колектив був досить строкатим (відеорежисер Людмила Загоскіна, альпініст Віталій Фещенко, автор міжнародного творчого проекту «Чарівна книжка» Тетяна Гришенцева та інші), нас об’єднувало головне — прагнення до пізнання нового. В усякому разі, наш розум був вільний від залізобетонного догмата: «Цього не може бути, тому що не може бути ніколи». Адже романтикам ближче по духу знаменита теза, яка прозвучала із вуст великого вченого і Нобелівського лауреата Нільса Бора: «Ця теорія недостатньо божевільна, щоб бути вірною».

У ході ретельного огляду шурфу, а також вимушених розкопок, зроблених з метою обходу «кам’яної пробки», нашому погляду відкрилася монолітна плита, яка скидалася на бетонну. Невже це і є одна зі сторін загадкової піраміди, що визирнула з-під земних складок багатотисячолітньої паранджі?..
Історія чи не найгучнішого в Україні відкриття вже не раз була відображена журналістами як у романтично-захопленій, так і скептично-критичній тональності, яка є цілком пояснюваною, якщо представники преси бачили розкопки тільки зовні, а таких авторів якраз — більшість. Тому має сенс провести ще одне дослідження, спираючись на розповідь першопроходців, тим більше що вони під час роботи вели польовий журнал.

Контури таємничої споруди, прихованої під землею, відкрилися групі кримських дослідників під керівництвом кандидата технічних наук В. А. Гоха, коли вона шукала в одному з посушливих куточків на околиці Севастополя воду за допомогою недавно створеного приладу. В основу останнього покладений «спосіб геогідродіагностики», відкритий Віталієм Анатолійовичем і захищений патентом у 1996 році. Розкопки йшли досить швидко, поки земля являла собою звичайний кримський ґрунт: осадкові породи, галечник, мул... Але через деякий час дослідники натрапили на шар земної товщі, який мав абсолютно інші характеристики.

На глибині 9 метрів 20 сантиметрів їхньому погляду відкрилась гіпсобетонна плита неймовірної міцності. В ході її розкриття іноді з’являвся запах сірководню і горілого білка, що навело дослідників на думку про присутність у гіпсобетоні замішаного білка. Також на шляху зустрілися найдрібніші блискітки, які нагадували затверділий жовток від яєць. Коли зразки знайденого матеріалу здали на аналіз, то ця версія дійсно підтвердилася. Ще більше здивувала монолітна структура куполоподібної форми, що зустрілася трохи глибше і мала діаметр близько 60 сантиметрів та висоту близько 40 см. Річ у тому, що при зіткненні з нею інструмент виявився безсилим: або ковзав, або взагалі відскакував від поверхні цього кам’яного утворення. Отвір вдалося зробити тільки у бічній поверхні. З нього вийшов газ із запахом гару, який тримався протягом тижня.

От як дослідники описали таємничу структуру після того, як ретельно проаналізували її.

«Перше враження від побаченого після освітлення ліхтарем усередину купола було одне: тигель для плавки металу. Порожниста структура мала склепіння, в центрі якого звішувалися чотири кварцові "бурульки", що виникли від локальної дії джерела високої температури. Всередині основи в центрі підносилися чотири нарости напроти згаданих вище "бурульок", а в поглибленнях основи були знайдені залишки деревного вугілля і золи. Зруйнувавши купол, сподівалися знайти сліди виходу розплавленого металу з "тигля". Але пошуки не дали результатів. Припустивши, що вихідний отвір "тигля" забився осколками, почали пробивати шурф глибше. Через 15 см натрапили на два малі куполи. Припустивши, що це малі "тиглі", зруйнували і їх, але слідів металу не знайшли. З цих куполів теж виходив газ із запахом гару, а за будовою вони були ідентичні першому (великому) куполу.

Через 12 см було знайдено ще два малі куполи. А далі знову пішов гіпсобетон з білком. На глибині 22 метрів шурфу знайдений шар сірої глини з обмазкою чорним матеріалом завтовшки 1 м 20 см. Глина була укладена прямокутними блоками, обмазаними з усіх боків (окрім нижнього) закисом міді. Аналіз показав, що сіра глина — це окис алюмінію — боксити. Перевірка матеріалу на провідність випромінювання лазерного діапазону встановила напівпровідникові властивості даної композиції, яка нагадує гігантську мікросхему з абсолютно безінерційними властивостями».

Для того щоб не шокувати завчасно читачів, варто підготувати їх до подальшого розвитку подій, звернувшись ось до якого сюжету. Той факт, що штучні кам’яні споруди можуть генерувати випромінювання хвиль певного діапазону, був вперше встановлений англійськими ученими при дослідженні мегалітів. Як відомо, ці кам’яні структури можна зустріти в багатьох куточках планети, а якнайбільше їх збереглося зі стародавніх часів на північному заході Франції, в Бретані, а також в Англії. Так от, коли учені з Оксфордського університету почали вивчати поведінку одного з таких мегалітів під назвою «Роллрайт», то встановили, що він генерує в різний час доби загадкове випромінювання.

Оксфордці висловили гіпотезу, що ультразвукові коливання, які створює цей «передавач кам’яного століття», породжуються слабкими електричними струмами, а вони, у свою чергу, продукуються через дію сонячних радіохвиль. Якщо оцінити рівень випромінювання окремого менгіра, тобто вертикального моноліту, то його потужність невелика, але ціла «мікросхема» з менгірів (а таких утворень на Землі чимало) створює достатньо могутній енергетичний потік. До того ж встановлено, що в петрографічному складі гірських порід, з яких виготовлені менгіри та інші мегаліти, досить багато кварцу, а це і є мінерал, що володіє здатністю генерувати електричний струм під певним впливом.

Цей цікавий напрям пошуку зацікавив також київських учених Р. Фурдуя (геолог) і Ю. Швайдака (фізик), які займалися з початку 90-х років дослідженням дольменів — стародавніх кам’яних споруд певної форми. В ході вивчення камер дольменів на основі геометричних параметрів учені припустили, що вони працюють за тим самим принципом, що і резонатори Гельмгольца, і генерують низькочастотні акустичні коливання. Найімовірніше, тут використовувалося явище п’єзоефекту від масивних плит піщаника, з яких складається дольмен і які деформуються за рахунок приливної дії Місяця і Сонця. На думку українських дослідників, дольмени не лише генерували ультразвук, але й випромінювали його спрямовано у вигляді променя. Акустичними вібраторами можуть бути у такому разі і менгіри, коли їм надається для посилення п’єзоефекту спеціальна (загострена) форма.

Таким чином, була висунута гіпотеза, що мегалітичні споруди є не просто штучними пристроями (це не секрет), а і спеціальними технічними приладами, які працюють як генератори акустичних або електронних коливань.

За допомогою досліджень такого роду випромінювань досвідченому фахівцю-електронщику В. Гоху якраз і вдалося знайти першу кримську піраміду. Сконструйований ним прилад, куди входили джерело НВЧ-сигналів, антена, аналого-тестова матриця, модулятор і записуючий пристрій для структурного поля різних речовин, а також прилад-приймач, чудово проявив себе спочатку в ході пошуку води. Результат перевершив усі очікування: точність виявлення підземних вод склала 99,9%. Такий ефективний пошук дав можливість запропонувати для міста Севастополь цілу програму альтернативного водопостачання, а також знайти могутні водоносні пласти в пустелі Сахара — за замовленням уряду Мавританії.

Проте повернемося до піраміди: дослідники встановили, що з її вершини виходили три промені енергії, які мали частоту 900х109 Герців, 700х109 Герців і 500х109 Герців. Сканування підземної товщі і моделювання знайденого об’єкту за допомогою виготовлення мініатюрної піраміди дали його основні параметри: висота — 45 м, довжина сторін основи — по 72 м. А співвідношення розмірів виявилося таким самим, як у єгипетської піраміди Хеопса, тільки її кримський «двійник» утричі менший. Подальше сканування піраміди дозволило знайти на її західній грані утворення, яке нагадувало за своєю формою Сфінкса.

Коли археологи зняли в цьому місці верхній шар ґрунту і обстежили знайдений тут колодязь, то побачили голову кам’яного вартового своїми очима.

Що ж розповів дослідникам цей Гість Вічності, чий вік обчислюється, як вони вважають, мільйонами років? По-перше, те, що знайдена піраміда — не єдина, у неї тільки в Криму 36 сестер. Вони збудовані в певному порядку на лінії, яка сполучає піраміди, розташовані в горах Тибету, англійський Стоунхендж і затоплені піраміди в районі острова Пасха. Зрозуміло, зразу ж виникає питання: хто побудував ці споруди і з якою саме метою? Кримські дослідники на чолі з керівником групи В. Гохом висунули масштабну теорію, яка базується на участі всіх земних пірамід у грандіозній планетарно-космічній роботі.

У зв’язку з цим вони уважно придивилися до самої Землі і зробили висновок, що її також можна розглядати як колосальний прилад, який бере участь у регуляції процесів, що йдуть у Всесвіті. Коли Віталій Гох провів сканування земної товщі на максимально можливу глибину, відкрилась картина, що суперечить класичним уявленням про її будову. Аналіз одержаних даних показав, що в ядрі Землі йде реакція безперервного ядерного синтезу, тобто тут вже виявилася її зоряна природа. В центрі планети знайдені всі необхідні для ядерної реакції матеріали: дейтерій, тритій, атомарний водень, вуглець, метан, а також інертні гази на периферії. За аналогією з реакторами на АЕС, в ядрі Землі йде процес, в якому задіяні уран, графітна оболонка, конгломерат із розплавлених металів, починаючи з найлегших і закінчуючи свинцем. Зовнішня оболонка ядра, що має товщину близько 400 кілометрів, складається з глини, графіту і алмазів.

Коли я опустився у шурф севастопольської піраміди, то і сам відчув поштовх до активізації думки і, взагалі, приплив сил. Роздумуючи про еволюційний шлях Землі, я дійшов наступних висновків. Якщо виходити з того, що Сонце є батьком всіх планет своєї системи, то зоряна природа Землі для неї цілком природна. А отже, чим більший вік має планета, тим більше виявляється ця природа. Дійсно, старший брат Землі Юпітер вже пройшов такий еволюційний шлях, що в його надрах йде власна ядерна реакція, адже атмосфера гіганта складається на 89% з водню і на 11% — з гелію, нагадуючи за хімічним складом «начинку» Сонця. У такому разі, логічно припустити, що і нас чекає перспектива одного дня перетворитися на зірку. А тому ядро Землі вже сьогодні готується до цієї зоряної перспективи.

Саме в це далеке майбутнє зумів, до речі, заглянути Костянтин Ціолковський у своїх наукових дослідженнях, про які на його батьківщині до недавнього часу просто не наважувалися говорити. В цій книзі він назвав свою інженерну роботу в області проектування ракетних апаратів поточним турбуванням з метою дати перспективу сучасникам і полегшити життя новим поколінням. Але найголовнішим завданням великий учений вважав необхідність підготувати свідомість людства до воістину грандіозних перспектив його космічного етапу існування.

Одні з найстародавніших пірамід на Землі, розташовані у Криму, працюють на її зоряну, у прямому розумінні, перспективу вже більше як 65 мільйонів років. Вони включені до космічного ланцюга Всесвіту, з яким знаходяться у двосторонній взаємодії: з одного боку, приймають від нього імпульси, а з іншого, передають йому земні послання, беручи участь у загальній еволюційній роботі. Якщо вам пощастить опинитися поряд з якою-небудь із пірамід, ви також можете налаштуватися на ці зоряні сигнали і одержати поштовх до розвитку. Важливо лише відмітити, що романтикам це буде зробити набагато легше, ніж скептикам.

Анатолій КОРОТЧЕНКО