Дніпропетровськ міг стати однією з двох українських столиць тракторобудування, маючи потужну галузь, яка давала роботу 10 000 людей. В кінці 1970-х рр. з’явилася торгова марка тракторів ЮМЗ. Трактор ЮМЗ був кращим у країні. Йому першому був присвоєний Державний знак якості серед тракторів, він був визнаний кращою машиною року і мав найвищий моторесурс, оскільки повністю виготовлявся на оборонних підприємствах.

Але центром тракторобудування Дніпропетровськ так і не став. Чому?

Пропонуємо статтю експерта з даного питання.

Відомо, що Україна є великим виробником та експортером сільгосппродукції. На її території знаходяться 25% світового чорнозему, а кліматичні умови вельми сприятливі для вирощування сільськогосподарської продукції. На початку ХХ ст. Україна була одним із найбільших експортерів зерна у світі. У складі Радянського Союзу Україна задовольняла суттєву частину потреби держави у зерні та насінні.

За даними Міністерства аграрної політики, земельний фонд України складає 60,4 млн. га, з якого 42,3 млн. га пашні, або 70,1%, — землі сільськогосподарського призначення. Для обробки такої величезної площі необхідно близько 285 — 300 тис. тракторів усіх модифікацій.

Як великий аграрний виробник, до 1990 р. Україна щорічно купувала близько 52 тис. тракторів, 12 тис. зернозбиральних комбайнів, 2,5 тис. буряко- та кукурудзозбиральних комбайнів. У 1990 р., коли було зібрано близько 50 млн. тонн зерна, парк сільгоспмашин налічував рекордне число одиниць — 495 тис. тракторів. Цінові перетворення 1992 — 1995 рр. обумовили стрімке зростання цін, зокрема на сільськогосподарську техніку. При цьому ріст об’ємів виробництва значно відставав від темпів росту цін. Це призвело до значного погіршення фінансового положення аграрних підприємств. Одночасно скоротився і парк сільгоспмашин України.

Станом на 1.03.2005 в наявності у сільськогосподарських підприємств України було 194,92 тис. тракторів усіх марок. У 1985 р. їх було вироблено 136 тис., а вже в наступні роки спостерігається значний спад виробництва. За 15 років випуск тракторів скоротився більш ніж у 30 разів, а станом на 2009 р. — більш ніж в 100 разів. Процент використання виробничих потужностей тракторних заводів також знизився з 93% (у 1985 р.) до 5,2% (у 1997 р.). Найменше виробничі потужності підприємств були завантажені у 2009 р. — до 2%.

Надлишковий, зношений і фізично, і морально виробничий апарат українських підприємств потребує модернізації та структуризації. Значні борги підприємств та відсутність ефективних схем продажу техніки споживачам не дають заводам подолати кризу. Відсутність достатнього бюджетного фінансування також впливає на спад виробництва, і у зв’язку з цим тракторні заводи вимушені шукати експортні ринки.

За останні кілька років прийнято низку державних нормативних актів, направлених на розвиток вітчизняного ринку сільгосптехніки. Для стимулювання останнього держава частково компенсує ставки по кредитах та вартість сільгосптехніки, а також надає виробникам та споживачам продукції низку податкових та митних пільг. У цілому державна програма підтримки технічного забезпечення аграрного сектора економіки не є достатньо ефективною.

Всупереч статті 14 Закону України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу», який передбачає закупівлю з використанням державних преференцій лише вітчизняної техніки, значна частина коштів, що виділяються з Державного бюджету за програмами фінансової підтримки сільгоспвиробників, використовується для закупівлі імпортної техніки.

В результаті за минулий рік з використанням коштів, які виділяються селянам із Державного бюджету на компенсацію кредитних ставок банків, придбано техніки на 1 827 млн. грн., із них вітчизняної — на 197 млн. грн., що складає лише 10,7% від загальної суми.

Згідно із Законом України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу», державні кошти на фінансовий лізинг, особливо на компенсацію вартості, повинні використовуватися на закупівлю складної техніки. Проте у 2008 році в рамках програми 30-відсоткової компенсації вартості і фінансового лізингу 38,3% коштів використано на придбання дешевої, нескладної техніки.

Таким чином, підприємства машинобудування для агропромислового комплексу (АПК) лише за минулий рік могли додатково реалізувати своєї продукції в межах програм державної підтримки сільгосптоваровиробника майже на 2 млрд. грн. і втратили понад 200 млн. грн. прибутків, які можна було направити на розвиток виробництва.

Необхідні нові механізми, які будуть враховувати як особливості сільськогосподарських виробників, так і інтереси підприємств машинобудування.

Нині галузь складається із більш ніж 120 заводів, які можуть виробляти близько 70% техніки, необхідної для України. На даний момент у галузі діють більше 40 відносно великих підприємств, потужності більшості з яких завантажені на 15 — 20% через нестачу обігових коштів.

Кризові явища, які відбуваються в економіці протягом останніх місяців, привели до того, що підприємства галузі зменшили темпи виробництва продукції і, використовуючи залишки власних обігових та залучені кошти, працюють на склади.

Останніми роками намітилася тенденція зменшення присутності вітчизняної техніки для АПК на внутрішньому ринку з одночасним різким збільшенням ввозу аналогічної техніки іноземного виробництва. Так, лише за 2008 р. імпорт збільшився майже в 2 рази, а у порівнянні з 2000 р. — у 17,6 разів.

На жаль, в Україні закупівля імпортної техніки відбувається за рахунок державних преференцій і дотацій. Зростання імпорту за останні роки відбулось внаслідок зменшення до 0% ставок ввізного мита.

Таким чином, у 2008 році іноземні виробники техніки для АПК були проінвестовані — в тому числі і за рахунок державного бюджету України — майже на 250 млн. дол. США. За ці ж кошти можна було викупити всю українську техніку, яка на сьогодні залишається на складах підприємств…

А яка ж ситуація з технікою українського виробництва у господарствах України?

Стан наявної техніки незадовільний. Нормативний строк служби більшості тракторів складає 7 — 10 років. Більше ж половини тракторів, що є в наявності, були випущені близько 20 років тому.

Кількість тракторів марки ЮМЗ у господарствах України складає близько 50 тис. штук. З них більше половини потребують капітального ремонту або списання на металолом. Із року в рік ця статистика погіршується, тож, за нашими підрахунками, десь у 2015 р. в Україні їх залишаться одиниці.

Ситуація з тракторами ХТЗ трохи краща, але за 8 місяців 2009 року господарствами України було придбано всього 150 штук цих тракторів, тобто менше 1 трактора в місяць на область України. Це може призвести до краху галузі тракторобудування та закриття таких гігантів, як ХТЗ та ЮМЗ.

Для країни з таким великим потенціалом сільськогосподарського виробництва Україна має непропорційно низьку кількість сільгосптехніки на гектар орної землі. Станом на 1.01.2009 в наявності у сільгосппідприємств України було близько 180 тис. тракторів усіх марок. За даними Міністерства аграрної політики, потреба в тракторах для аграріїв складає до 18 тис. штук всіх модифікацій щорічно.

Всі країни — основні світові виробники тракторів намагаються захистити свій ринок, створити умови для виробництва та реалізації тракторів — і тільки Україна розкрила усі двері і впустила на свій ринок усіх виробників тракторів. Вважаю, що ще не всі світові виробники зрозуміли, яким перспективним ринком є Україна. Важкі «бої» за цей ринок ще попереду. В майбутньому основні гравці зажадають будувати та відкривати свої заводи з виробництва тракторів в Україні, і хто прийде сюди першим і зможе забезпечити якісні гарантійне обслуговування та сервіс — той і стане монополістом на цьому ринку, а також і на ринках Молдавії та півдня Росії. Тому що на території Східної Європи Україна була та є законодавцем «моди» в АПК.

Для подолання кризових явищ у галузі сільгоспмашинобудування України пропоную наступні шляхи вирішення:

• Міністерство аграрної політики має визначитись з перспективами розвитку агросектора економіки та надати Міністерству промислової політики перелік машин, обладнання та технічних умов, які необхідно розробити в найближчий час.
• Міністерство фінансів має забезпечити у повному обсязі фінансування по роках Державної програми розвитку вітчизняного машинобудування для АПК на 2007 — 2010 рр. в частині фінансування заходів із розробки нових зразків сільгосптехніки і компенсації кредитів, отриманих на технічне переоснащення підприємств.
• При внесенні змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік» необхідно передбачити збільшення видатків на проведення лізингових операцій із технікою для АПК та включити видатки на часткову компенсацію вартості дійсно складної вітчизняної техніки.
• Розглянути можливість середньо- та довгострокового кредитування підприємств сільгоспмашинобудування.
• Створити при Кабінеті Міністрів агенцію з експорту, основною метою діяльності якої було б здійснення фінансових операцій для просування продукції тракторобудування на міжнародні ринки.
• Вдосконалити порядок закупівлі техніки для АПК за бюджетні кошти та підвищити ефективність роботи Міжвідомчої експертної ради.

Вищевказані шляхи виходу з кризової ситуації в галузі враховують як особливості сільгоспвиробників, так і інтереси підприємств машинобудування, являючи собою першочерговий комплекс заходів для подальшого розвитку та розширення галузі сільськогосподарського машинобудування України.

Олександр КРИВОКОНЬ,
кандидат філософських наук