Добридень. Знайшов у Інтернеті статтю Володимира Панченка «Хто напише гімн України?».

Я Євген Kорчинський, м. Львів, інженер, 39 років.

У 1999 році я теж задався питанням, яким повинен бути новий Гімн нової України.

Вимоги до тексту у мене були простими: в ньому не повинно було бути спірних образів. Текст має бути такий, щоб під кожним словом міг би підписатися кожний. Щоб люди вивчили його не тому, що це Гімн, а тому, що текст сам закрадається у пам’ять, у свідомість, у душу. Визнали в ньому головну пісню країни. Я постарався уникати солодких, нудотних епітетів, від яких відгонить нещирістю з одного боку і негативом типу: ми чекаємо, коли наші вороги згинуть, „як роса на сонці” (тобто самі по собі, а нам слабко з ними боротися?), і лише тоді „запануєм” (отже, зараз ми в полоні?) — з іншого.

Я хочу, щоб у нашого гімну на Євро-2012 був такий текст, кожне слово якого заряджало б наших футболістів енергією! А не навпаки.

Ось що у мене вийшло:

Наш руський дух хай буде з нами,
Дух перших київських князів -
Тих, що не дерлись стать панами,
А прагнули єднать братів.
Той дух, що щирість полюбляє,
На дружбі, на відвазі зріс,
Що, увібравши простір краю,
Чуття свободи людям ніс.
Що мудрості владарювати
Дасть право, ставши батогом.
Та не вождів гріхи ховати -
Щоб правду боронить гуртом!
А правда — то є суть буття,
Що змістом сповнює життя,
Що дасть натхнення віднайти
Шлях у майбутнії світи.
Ми зробим все, щоб мала ти
Там місце славне, Україна!

Євген KОРЧИНСЬКИЙ

* * *

Я — рядовий професійний музикант, викладач, аранжувальник, звукорежисер, навіть трохи композитор (якщо рахувати музику до 4-х театральних спектаклів і не рахувати різні пісні).

Трохи стикався з темою написання гімну (місту). Через помилкову скромність не взяв участі у конкурсі — і, як виявилося, марно. Всі представлені роботи були чим завгодно, але тільки не гімном! Тоді мене вразило, що професіонали (хоча і місцевого "розливу"), виявляється, зовсім не володіють темою!

Питання, Вами підняте, мене просто мучить із самого початку. Все, все абсолютно вірно!

Дивно, наскільки широкий спектр Ваших знань і глибоке проникнення в проблему! А проблема-то дійсно є! І рішення стосовно неї, на жаль, приймали не „серйозно і по суті”, а політичним наскоком. Шкода, що професійні музиканти у нас скромні і тихі, на відміну від усіляких Поплавських.

Від себе міг би ще небагато додати до Вашого аналізу психологічного значення "музичних прийомів і рішень". Наприклад: на самому початку — "топтання на місці", потім "ходіння навкруги (основного звуку-тоніки)" і нарешті завершення фрази відходом.... ВНИЗ, у похмуру нерухомість мінорної тоніки (тобто — все, приїхали!). І щоб ніхто не сумнівався в програмі безвихідності, ПЕРШУ ФРАЗУ ТУПО ПОВТОРЮЄМО ДЛЯ ТИХ, ХТО НЕ ЗАСВОЇВ.

Так, кожна з 3-х музичних фраз, з яких складається пісня, просто повторюється, тобто ми ходимо колами печалі, і ЖОДНОГО РОЗВИТКУ!

Нарешті третя фраза, кульмінація, здавалось би — ось, нарешті розірваний похмурий круг мінору! Але ні, не дочекаєтеся (сподіваної волі): знову, вже в коді, попри інтервальні стрибки-спроби виплигнути з мороку, падаємо на дно все тієї ж застиглої, холодної мінорної тоніки, хай навіть апофеозно і подвоєною октавою вгору...

За державу образливо!

З великою повагою — Сергій РЄЗНИК
(Черкаси і Корсунь-Шевченківський)

* * *

Пропонуємо і вам, читачі, долучитися до обговорення цього питання. Надсилайте на адресу редакції свої думки та пропозиції з цього приводу!