Вітальня

АПОФАТИЧНИЙ ЖИВОПИС ВОЛОДИМИРА МЕЛЬНИКА

Автор: Олексій ОВЧАРЕНКО

Життя кожної людини зумовлено законами природи. Однак чи то в силу того, що наше сприйняття навколишнього світу недосконале, чи то через те, що є ще щось поза цим матеріальним світом, але ми не відчуваємо себе повністю рабами обставин. У нас є те, що зветься свободою волі. Кожна людина має якусь дещицю вільного вибору, яка в підсумку виражається у відчутті власного «Я» і усвідомленні того, що життя має якусь ідею, якусь мету. З огляду ж на те, що в житті людини відбуваються різноманітні події, а відчуття власного «Я» завжди з тобою, з’являється відчуття, що є щось, безпосередньо не пов’язане з цим матеріальним світом. Найбільш частим поясненням для цього «щось» є концепція Душі. Та однієї концепції людині замало! Сам процес уявлення своєї Душі, причина, яка змушує нас цю Душу уявити і відчути, також повинні бути якось позначені. Одним з рішень цієї проблеми є наявність певного Абсолюту, який і є причиною Всього, в тому числі і того, що відбувається з людиною.
Поява концепції Абсолюту була логічною, але не все, пов’язане з цією концепцією, було красивим і логічним… Одним з перших конфліктів, що виникли на ґрунті різного ставлення до втілення ідеї Абсолюту, було іконоборство — релігійно-політичний рух у Візантії VII–IX століть. Девізом іконоборців була старозавітна заповідь: «Не сотвори собі кумира і всякої подоби того, що на небі вгорі… не вклоняйся їм і не служи їм». Можна, звичайно, стверджувати, що причиною конфлікту був людський фактор, однак і з точки зору формальної логіки існування Абсолюту, тобто в даному випадку — Бога, показано бути не може. Єдиним логічно достовірним доказом існування Бога є апофатичний метод, тобто метод заперечення. У рамках апофатичного богослов’я сутність божественного можна показати шляхом зазначення того, чим Він не є…
У творчості художника Володимира Мельника центральною темою, яку він намагається відчути і передати глядачеві, є відчуття єднання з якимсь Духовним Космосом, з якимись Вічними Істинами. При цьому Володимир у своїй художній методі прийшов до прийомів, які схожі на прийоми в апофатичному богослов’ї. Полотна Володимира заповнені статичними фігурами, колористичне виконання його робіт досить скупе. Прибравши динаміку і колористичне різноманіття зі своїх робіт, Володимир ніби промовляє: суєта — це не Вічність! І що ж це відкидання динаміки і колористична скупість, як не апофатичний метод художнього доказу існування Бога? Краще самого автора ніхто не зможе розповісти про свій метод, тому відкинемо наші теорії і дамо слово Володимиру.

«Експедиція XXI» № 1 (115) 2012

ЕМОЦІЇ В ЗНАКАХ

Автор: Олексій Овчаренко

Людині еволюцією уготована роль цікавої істоти, здатної змінювати свої соціальні звички. Для того щоб орієнтуватися серед різних об’єктів і передавати інформацію про них родичам, їй необхідно уявляти всі ці предмети у формі певних знаків. За зовні простою структурою знака стоїть більш складний образ. Образ, що відображає об’єкт з оточуючого нас матеріального світу чи світу, створеного нашою уявою.
Ігор Литовченко — художник, який, зводячи до знака свої емоції, за допомогою пензля намагається висловити щось, що відмінно від оточуючого нас світу речей і світу, який ми створюємо в своїй уяві.
Починаємо розмову з Ігорем з питання про те, де йому довелося вчитися.

«Експедиція XXI» № 12 (114) 2011

ТРЬОМСИН-БОГАТИР ПРОТИ БАРБІ

В усі часи людство намагалося передбачати те, що його очікує. Ці передбачення мали як раціональний, так і ірраціональний вимір. Раціонально було передбачати, наприклад, що буде робити звір, якого переслідує мисливець, а ірраціональними були всілякого роду шаманські віщування. Сприйняття ж суспільного розвитку як еволюційного процесу, тобто впевненість, що майбутнє залежить від того, як ви поводитиметеся у сучасному, — це здобуток у свідомості сучасної людини. Такий спосіб мислення дає людині змогу не тільки програмувати та передбачати наслідки своїх вчинків, а й передбачати, що буде із суспільством у разі панування якогось поведінкового стереотипу. Іноді здається, що лишається тільки шліфувати методологію і очікувати настання «світлого майбутнього». Але практичні досліди довели, що людство ще не спроможне само себе «програмувати» і дещо відбувається не так, як передбачали класики на кшталт Маркса. Ці експерименти або стають досить кривавими, або закінчуються тим, що головні експериментатори набивають собі кишені. Це відбувається, скоріш за все, тому, що людина дивиться на якийсь окремий вимір життя як на все життя. Якщо діяти, спираючись на міркування, що життя людини залежить тільки від її економічного стану чи програмується виключно національною свідомістю, або що мораль — це виключно похідна від віри в Бога, то можна завдати великої шкоди як собі, так й оточуючим, що й відбувається дуже часто…
Чому люди постійно наступають на ці граблі? Тому що так в них працює мозок! А чому він у них так працює? Тому що їх так виховали у дитинстві! У справі виховання дуже важливу роль відіграють книжки. Література для дітей обов’язково має багато ілюстрацій. Можна навіть сказати, що ілюстрації — це половина, а іноді й більша половина дитячої книжки. Виховний процес спрямований на те, щоб сформувати розумові здібності. Не треба забувати, що ці здібності формуються не тільки за рахунок формальної логіки, але й за рахунок здібності інтерпретувати невербальний пласт в символах, що оточують людину. Тобто, якщо всі ці вислови звести до теми ілюстрацій у книжках, важливо не тільки те, що намальовано, але й як намальовано. Саме про ці тонкощі ми й розпитаємо дніпропетровського графіка, відомого ілюстратора Сергія Алієва.

«Експедиція XXI» № 11 (113) 2011

НАШЕ ПОКОЛІННЯ ПРОСТО ЗОБОВ’ЯЗАНЕ ВІДКРИТИ ЩОСЬ НОВЕ!

Автор: Олексій ОВЧАРЕНКО

Кожна людина час від часу думає про майбутнє. Хтось це робить з песимізмом, а хтось — з оптимізмом. Можна думати про своє майбутнє, майбутнє країни або цілої планети. Зараз ми живемо у кризовий час, і саме в цей час особливо хочеться дізнатися, що буде далі.
Останні події в США і Західній Європі розвіяли міф про те, завдяки піар-технологіям суспільством можна керувати як нерозумним натовпом. Після хвилі заворушень, яка прокотилася по Європі, на вулиці міст з протестами вийшли освічені й культурні люди. За винятком декількох інцидентів, все це мирні демонстрації з вимогами до уряду встановити жорсткий контроль над діями надбагатих. Протестуючі демонструють здатність об’єднуватися і висувати спільні вимоги в різних країнах і навіть на різних континентах. «Нас — 99 %» — заявляють вони. Слід зазначити, що більшість демонстрантів — молодь.
Сьогоднішній наш гість, молода дніпропетровська художниця Альона Загребельна — потенційне майбутнє нашого мистецтва. Альона шукає свій шлях у напрямку, який називають сучасним мистецтвом. Сучасне, або, як його ще називають, актуальне, мистецтво стилістично сформувалося під впливом галеристів та кураторів. Сучасні галереї та бієнале — це сфера обігу великих грошей. Отже, тон, що задається кураторами, відповідає уявленню про те, яким має бути мистецтво з точки зору інтересів великого капіталу. А саме проти свавілля цієї соціальної групи, яку називають «1 %», і виступають зараз демонстранти по всьому світу. Чи зміниться стилістика актуального мистецтва після цих протестів? Чи відбудуться зміни в цьому напрямі у нас в Україні? Цього ніхто не знає. Але, може, якісь натяки на майбутнє можна почерпнути зі слів тих, хто буде це майбутнє створювати.

«Експедиція XXI» № 10 (112) 2011

ВАЛЯНІ ЛЯЛЬКИ: ІГРАШКИ ЧИ МИСТЕЦТВО?

Автор: Михайло САМОЙЛОВ

Коли ми бачимо іграшки, то у нас одразу виникає відчуття чогось дитячого, а отже, несерйозного. І людина, яка займається виготовленням іграшок, нам теж здається якоюсь несерйозною. Євгенія Драпкіна, яка займається виготовленням особливого сорту іграшок — робить валяні іграшки, — розповіла нам про свою творчість, пояснила, що таке валяне іграшка, і довела, що «несерйозні речі» може робити і серйозна людина.

«Експедиція XXI» № 9 (111) 2011

«ЖИВІ КВЕСТИ» У ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ

Автор: Михайло САМОЙЛОВ

Людина не може обходитися без відпочинку. Але відпочивати можна по-різному: хтось сидить біля телевізора, а хтось віддає перевагу прогулянкам на природі. Є й ті, хто не мислить вільного часу без активного спілкування. Ймовірно, для таких людей і була придумана гра, що проходить у формі квесту. «Живий квест — це новий вид дозвілля, гра з інтригуючим сюжетом і простими правилами», — стверджують організатори квестів.
Про те, що таке «живі квести» і як, власне, проходить ця гра, нам розповів один з організаторів цього виду дозвілля в Дніпропетровську Горпинич Кирило.

«Експедиція XXI» № 8 (110) 2011

ІГОР КУДЕЛІН: «ЩОБ ЛЮДИНА СТАЛА ЧИСТІШОЮ, ЇЇ ТРЕБА НАЛЯКАТИ»

Людина влаштована так, що постійно прагне визначити місце і значення кожного явища і кожної речі. Людям властиво всьому давати визначення, які не завжди адекватно відображають функції того, що визначається. По-різному люди розуміють і значення мистецтва. Погляди коливаються від звичайного утилітарного «для мене мистецтво — те, що подобається», до тези «мистецтво має виховувати».
Але у мистецтва безліч ролей, і видалення однієї з них може бути шкідливим, — згадаємо, як у Радянському Союзі боролися з джазом і абстракціонізмом. Одна з функцій мистецтва — змусити задуматися і навіть... налякати! Саме цей прояв мистецтва розвиває дніпропетровський художник Ігор Куделін.

«Експедиція XXI» №7 (109) 2011

ХУДОЖНИК-МАНДРІВНИК ВІКТОР ЦАПКО

Автор: Олексій ОВЧАРЕНКО

Між 29-м та 19-м роками до нашої ери римським поетом Вергілієм була написана поема «Енеїда», яка була присвячена мандрам троянського героя Енея. У 1648–53 роках Поль Скаррон друкує пародію на «Енеїду» під назвою «Вергілій навиворіт», яка стає популярною і дає поштовх до пародій та перекладень «Енеїди» іншими авторами. Одним із таких авторів був Котляревський. Використавши сюжетну лінію твору, тобто розповідь про мандри та пригоди, Котляревський надав героям своєї «Енеїди» українських психологічних рис. З того часу в нашій свідомості оселився образ українця – мандрівника та любителя пригод.
Біографія Віктора Цапка, який виріс у селі на Хмельниччині, мешкав у Санкт-Петербурзі та Торонто і нарешті оселився у селі Великий Перевіз Полтавської області, теж нагадує мандри Енея. Тому наше спілкування з художником почнемо саме з його біографії.

«Експедиція XXI» №6 (108) 2011

КРИМ ОЧИМА КРИВОРІЗЬКОГО ХУДОЖНИКА

Автор: Ольга ВАЛЕНСЬКА

Художник — це професія, але насамперед — покликання. Називати художниками всіх, хто володіє олівцем або кистю, було б неправильно. Людина стає художником, коли це заняття є потребою її душі. «Живописцем радості» називали художника Костянтина Коровіна. Так само хочеться назвати й криворізького художника Миколи Рябоконя за радісну світлоносність його полотен. Його картини, різні за тематикою й настроєм, завжди дарують глядачеві енергію світла й тепла.

«Експедиція XXI» №5 (107) 2011

АНДРІЙ СОКОЛЕНКО: «МАЛЮВАННЯ ДЛЯ МЕНЕ — ПРОЯВ ПАТРІОТИЗМУ»

Автор: Олексій ОВЧАРЕНКО

У сучасному світі немає людини, яку можна було б назвати позанаціональною. Навіть космополіти, які вважають себе людьми Світу, розмовляють якоюсь конкретною мовою. Розумові процеси людини теж пов’язані з мовою. І хоча спрощене розуміння мислення як прояву здібності до мовлення сучасною наукою відкинуте, національні особливості мови мають величезний вплив на людину.
Роль мови в становленні світовідчуття людини безперечна, але яка в цьому процесі роль навколишнього ландшафту? Як він може впливати на людину? На цю тему можна розмірковувати, а можна її «побачити». Таку можливість нам дає творчість дніпропетровського художника Андрія Соколенка. Незважаючи на свій відносно юний як для художника вік Андрій вже зрілий майстер зі своїм особистим стилем, який сформувався як втілення ідеї віддзеркалення свідомістю людини навколишньої природи.

«Експедиція XXI» №4 (106) 2011

АПОФАТИЧНИЙ ЖИВОПИС ВОЛОДИМИРА МЕЛЬНИКА

ЕМОЦІЇ В ЗНАКАХ

ТРЬОМСИН-БОГАТИР ПРОТИ БАРБІ

НАШЕ ПОКОЛІННЯ ПРОСТО ЗОБОВ’ЯЗАНЕ ВІДКРИТИ ЩОСЬ НОВЕ!

ВАЛЯНІ ЛЯЛЬКИ: ІГРАШКИ ЧИ МИСТЕЦТВО?

«ЖИВІ КВЕСТИ» У ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ

ІГОР КУДЕЛІН: «ЩОБ ЛЮДИНА СТАЛА ЧИСТІШОЮ, ЇЇ ТРЕБА НАЛЯКАТИ»

ХУДОЖНИК-МАНДРІВНИК ВІКТОР ЦАПКО

КРИМ ОЧИМА КРИВОРІЗЬКОГО ХУДОЖНИКА

АНДРІЙ СОКОЛЕНКО: «МАЛЮВАННЯ ДЛЯ МЕНЕ — ПРОЯВ ПАТРІОТИЗМУ»

У цьому номері: