Все, що нас оточує, можна розділити на живе і неживе. Все живе також умовно можна розділити на рухоме і нерухоме. Рухомі звірі, птахи, риби і комахи, а нерухомими ми вважаємо рослини.

Людиною і живе, і неживе сприймається на колір, запах, вагу. А ще у людини є напрацьована система почуттєвих стереотипів про те, як потрібно сприймати це живе і неживе. Так, наприклад, сонце — це коли світло і тепло, а іноді і жарко. А кішка — це щось м’яке, гнучке і іноді дряпається. Майстер художнього кування Олександр Безручко — саме та людина, яка займається дослідженням закономірностей подібності і відмінності живого і неживого, хоч при цьому і говорить про те, що його робота — це ще і якийсь обман... Що він хотів цим сказати? Давайте запитаємо у нього особисто.

— У Ваших роботах багато стилізованих образів тварин. Чому?

— Коли художник проходить період свого становлення, він починає розуміти якісь дрібниці. Можна, звичайно, зробити роботу більш натуралістичну, але тоді пропаде відчуття цієї тварини.

— А може, це прояв Вашого почуття гумору?

— Швидше за все, це прояв мого юнацького максималізму. Це моє внутрішнє відчуття.

— Для такої роботи потрібно поповнювати знання зі світу тварин?

— Звичайно, я дивлюся все, що йде по каналу «Discovery», купую диски з документальними фільмами про тварин. Можна робити і людські фігури, але тоді потрібен сюжет, а тварина хороша тим, що вона нібито володіє мінімумом міміки, але при цьому має особливу пластику і завершений образ. Іноді не до кінця уявляєш, що хочеш зробити, і остаточний образ приходить вже у процесі роботи. Крім того, треба точно знати, що будь-яка художня робота — це обман, і потрібно знати закони цього обману.

— Які тварини найцікавіші? Може, комахи?

— Комахи дуже непогано виходять у металі. У них пластика схожа з пластикою металу. Добре виходять риби.

— В освітній програмі художників обов’язкове вивчення скелета і м’язів людини. У навчанні простежується якийсь антропоцентризм. Це не заважає при роботі з тваринними образами?

— У тварин є одна важлива особливість — рух. У леопарда це виглядає по-своєму, у лисиці — по-своєму. Я прагну побачити пластику самого руху. Потрібно зловити момент.

— Ви робите акцент на рух?

— Так. У руху є якась своя особлива форма.

— А як Ви визначаєте, що один порух цікавий, а інший — ні?

— Ну, просто приємно оку.

— Вас не цікавили найпростіші? Вольвокси, інфузорії-туфельки?

— Це не із заліза. Та і нецікава ця інфузорія-туфелька. Асоціативний ряд до найпростіших який? Задумався один раз про інфузорію-туфельку, і більше до неї думка не повертається. А немає емоційної прив’язки — немає і ідеї.

— Така анімалістична специфіка роботи не накладає відбиток на Ваші думки про людей? Ви не бачите у них риси тварин?

— Ні, швидше навпаки — про тварин ми судимо, як про людей.

— Де живуть покупці Ваших робіт?

— Мої роботи купують у СНД, Україні, далекому зарубіжжі.

— У Вас є учні?

— На жаль, немає, хоча я вже відчуваю, що досяг такого рівня, коли можу поділитися своїми знаннями. В різний час було три учні. Спочатку їм цікаво. Але коли людина вже чомусь навчилася і при цьому розуміє, що нові уміння їй на сьогоднішній день доходу не принесуть, бажання вчитися далі зникає.

— Банальне питання. Який сюжет найбільш затребуваний?

— Найбільше я зробив риб, і цікавляться найбільше рибами. Напевно тому, що риба — символ благополуччя в будинку.

— Якщо роботи купують приватні особи, вони поповнюють цим самим сімейні колекції. Народ цього бачити не буде?

— Так, але за бажання побачити мої роботи можна. Я беру участь у багатьох виставках, влаштовую майстер-класи.

— Міські муніципалітети інших країн купують роботи своїх художників, щоб виставляти їх в якихось міських галереях, музеях. А у нас?

— У нас все навпаки. На набережній Дніпропетровська поставили ковану лавку і посадили колобків за ініціативою самих майстрів. Муніципалітет просто дав на це дозвіл. А ось у Західній Україні муніципалітети купують роботи, влаштовують виставки.

— Ви працюєте тільки з металом?

— Я спробував різні матеріали: камінь, метал, папір. Працювати з будь-яким матеріалом цікаво. А ось титан мене взагалі зачарував. Якщо з’явиться можливість, я зроблю що-небудь з нього. Кожного разу, коли працюєш з новим матеріалом, треба вчитися. Я вважаю, що кожна людина, якщо схоче, може навчитися і кувати, і малювати.

— Скільки ж можна вчитися? Якщо в житті треба чогось досягти, то, напевно, треба обрати щось одне?

— Я думаю, це не так. Все треба спробувати. Інша справа, що треба зрозуміти, яка найважливіша справа у твоєму житті, і удосконалювати її в першу чергу. А взагалі навчання складається з дрібниць. Чим більше ти цих дрібниць знаєш і чим точніше їх координуєш, сполучаєш в одне ціле, тим краще виходить результат.

— А що таке ці дрібниці?

— У моїй роботі дрібниці — це точно знати, коли метал нагрітий. Тут помилок робити не можна, тому що якщо метал остиг, він тут же трісне і надломиться. Я постійно прагнув не припускатися помилок і потім вже зрозумів, що це головне.

— А у житті?

— У житті так само. Головне для мене у житті — робити якісь речі, знаходити способи виразити свій внутрішній стан. Коли я щось зробив — я одержую від цього задоволення. Адже будь-яка людина прагне того, щоб одержувати задоволення, чи не так?

Олексій ОВЧАРЕНКО