У пам′яті народній слово «репресії» найбільш стійко і страшно асоціюється з подіями 1937-1938 років. Точна цифра потерпілих від сталінського свавілля не відома, в різних джерелах вона коливається від 10 до 20 мільйонів чоловік. Репресії кінця 30-х років почалися з рішення політбюро ЦК партії більшовиків від 10 липня 1937 року. «До розстрілу: кулаків — 2 тисячі, карних злочинців — 6,6 тисяч. До висилки: кулаків — 5869, карних злочинців — 26936». Підписи: Хрущов, Реденс. На день пізніше вийшов указ про нагородження Станіслава Францевича Реденса орденом Леніна.

Початок шляху

Кам′янське-Дніпродзержинськ недарма називають кузнею кадрів: кого тільки не послало світу місто на Дніпрі! До числа відомих всій країні наших земляків належить і чекіст Станіслав Реденс.

Він народився у 1892 році в польському містечку Мінськ Мазовецький, в сім′ї шевця Франца Реденса. В однорічному віці хлопчик втрачає батька, потім у нього вмирає мати, і Стасика бере на виховання рідний брат його матері Мартін Рожко. В 1902 році Рожко переїздять в Кам′янське, де глава сім′ї відсилає двох Станіславів — сина і племінника — у фабричне училище при Дніпровському заводі. Закінчивши п′ятирічний курс навчання, Стасик працює хлопчиком-розсильним, а з 1907 року — монтером-намотувальником на Дніпровському заводі.

У першу світову війну Реденс — рядовий 6-го запасного саперного батальйону, але вже через рік демобілізований у зв′язку із хворобою.

Хвороба, проте, не перешкодила йому увійти до страйкового комітету заводу, а в дні революції вступити в Червону гвардію і роззброювати козачі полки. В 1917-1918 роках Реденс — секретар кам′янського комітету РСДРП(б), секретар Союзу металістів Дніпровського заводу, секретар кам′янської Польської групи Соціал-демократичної партії Литви і Польщі, учасник боїв із гайдамаками.

Соратник Дзержинського

У січні 1918 року у зв′язку із загрозою окупації південно-східної частини України австро-угорцями Станіслав Реденс за дорученням ЦК КП(б)У відряджається до Москви для передачі цінностей Держбанку. Разом із ним був відправлений інший виходець з Кам′янського, Никифор Колюбаєв, електрик-монтажник, що в кінці 1917 року став комісаром Катеринославської Пошти і Держбанку, цінності якого він і доставив у Москву. Можна тільки уявити, які скарби переправлені такими «монтажниками» зі всієї України в Білокам′яну!

Здавши експропрійоване добро московським товаришам, Реденс стає чекістом і знайомиться з Дзержинським, який став для нього кумиром, другом, батьком. Чимось приглянувся голові ВНК молодий ревний співвітчизник, і він робить Станіслава не тільки своїм особистим секретарем, але і секретарем Президії ВНК. Наділяючи свого улюбленця надзвичайними повноваженнями, Фелікс Едмундович відправляє його на Південь України — керувати слідствами, допитами, розстрілами.
Маючи за плечима лише п′ять класів кам′янського фабричного училища, Реденс очолив юридичний відділ Одеської губчека. А незабаром стає її головою. І перлина біля моря обагрилася кров′ю червоного терору.

В Одесі захищати ідеали Жовтня більшовикам допомагали карні злочинці. Станіслав Францевич прийняв пропозицію найвідомішого бандита і «короля» Молдавії Мойсея Вінницького — Мишка Япончика — організувати особливу військову частину із злодіїв і нальотчиків. Стрілецькому полку «борців за свободу» під командуванням Мишка Япончика і комісара анархіста Фельдмана дали ім′я Леніна!

Знайомство Станіслава Францевича із співробітницею Одеської НК Ганною Аллілуєвою завершилося шлюбом, який зробив Реденса свояком Сталіна, — вони одружувалися на рідних сестрах. Багато років потому дочка Сталіна Світлана Аллілуєва в записках «20 листів до друга» згадувала: тітка Ганна «чоловіка свого Станіслава Францевича, польського більшовика і сподвижника Дзержинського обожнювала, вважала і продовжує вважати найкращою, найсправедливішою і найпоряднішою людиною на землі».

Саме під його керівництвом йшла «зачистка» Криму після евакуації армії барона Врангеля. Газета «Известия» в билинному дусі писала про голову Кримської НК Реденса: «Він приходить вслід за частинами Червоної Армії на попелища врангелівських таборів, щоб залізною рукою вигнати з Криму білогвардійський непотріб».

У 1920 році в Харкові, де Реденс очолив губернську чека, знову перетнулися шляхи двох поляків-революціонерів. Дзержинський за персональним дорученням Леніна приїхав наводити порядки в Україні, що коштувало життя тисячам українських патріотів.

Ставши головою ВРНГ, Дзержинський не забуває відданого учня і, як в 1918-му, знову пропонує Реденсу стати його помічником і секретарем Президії ВРНГ. Станіслав Францевич, у той час голова ДПУ Криму, ні хвилини не коливався. В 1925 році Дзержинський нагороджує Реденса бойовим орденом Червоного Прапора — очевидно, на згадку про «подвиги» в роки громадянської війни.

Але через рік душа творця ВНК відійшла у світ інший. Для Реденса перестало сяяти сонце. Він запив.

Свояк Сталіна

Проте кар′єра кам′янського чекіста не обірвалася. Завдяки спорідненості з «великим керманичем» Станіслав Францевич стрімко підіймається по ступенях інших службових сходів: секретар Колегії і управляючий справами Наркомату робочо-селянської інспекції СРСР з нагородженням орденом Трудового Червоного Прапора УРСР, потім повпред ОДПУ по Закавказзі, голова Закавказького ДПУ, голова ДПУ Білорусі. Жахливо подумати, скільки обірваних доль лежить на його совісті!

У Закавказзі Реденс скоює найбільшу стратегічну помилку свого життя. Необережно зробивши Л. Берію своїм заступником, він дав путівку в життя одній з найзловісніших фігур ХХ сторіччя і власному могильнику.

У липні 1931 року Реденс вже голова ДПУ України і один з головних організаторів голоду в республіці, що забрав, за останніми оцінками, десять мільйонів життів. В 1932 році Реденс разом з Косіором розробили спеціальний план ліквідації «основних куркульських і петлюрівських контрреволюційних кубел». Тільки в листопаді 32-го голова ДПУ України арештував біля 2-х тисяч керівних працівників колгоспів. Але «батько народів» розкритикував Реденса за недостатню жорстокість, що стала причиною зриву плану хлібозаготівель.

Незабаром Реденса призначають начальником УНКВД Московської області. Він керує «заходами» щодо очищення Москви від опозиціонерів і «непролетарських елементів», які послідували після вбивства Кірова. Тут вже Станіслав Францевич не сплохував, і в листопаді 1935 року йому привласнюють звання комісара держбезпеки першого рангу. Тільки п′ять чекістів того часу удостоїлися такої високої відзнаки. Пік кар′єри і впливовості!

Фінал

Фінал життя Станіслава Францевича за звичаєм того часу виявився трагічним. Сталін не панькався ні з ким, навіть із родичами. Він повірив фальшивці Берії, і 22 листопада 1938 року наркома внутрішніх справ Казахстану Реденса арештували у справі «Польської організації військової». 21 січня 1940 року його засудили до вищої міри і наступного дня розстріляли. Визначенням ВКВС СРСР від 16.11.61 вирок відмінили, що цілком логічно — Реденс ніколи не був польським шпигуном.

У Дніпродзержинську проживає пані Ельжбетта. Дочка Мартіна Казимировича Рожко, що взяв на початку минулого століття опікунство над майбутнім найвідомішим чекістом Кам′янського. Вона пишається спорідненістю з такою знаменитою людиною, яка доводиться їй двоюрідним братом, і мріє встановити зв′язок з Аллілуєвими. В сім′ї живе переказ, як у 1937 році, коли в Кам′янському органами НКВС був арештований Мартін Рожко, його племінник і вихованець Станіслав Реденс одним дзвінком із Москви врятував дядька від ув′язнення, а можливо, і від розстрілу.

За твердженням пані Ельжбетти, її мати неодноразово згадувала, як в 1923 році до них додому в Кам′янське приїхав Реденс і Дзержинський. Фелікс Едмундович був худий, в довгій шинелі і постійно кашляв. Візит був приватним, а приводом для нього послужило народження Марії — дочки Мартіна Рожко від повторного браку. На заперечення, що в літературі ніде не згадується про відвідини Дзержинським нашого міста, сестра товариша Реденса викладає козирного туза.

— Мама брехати не буде!

Олександр СЛОНЕВСЬКИЙ
краєзнавець
 м. Дніпродзержинськ