Останнім часом значно підвищився громадський інтерес до історії козацтва, про що свідчать і спроби відтворити вигляд запорозьких січей. Вже наближається до завершення будівництво комплексу «Запорозька Січ» на острові Хортиця; кілька років тому обговорювався (щоправда, безуспішно) план зведення Січі в Нікополі. При цьому ні у кого не виникало сумніву, що в обох комплексах обов′язково повинна бути храмова споруда – січова церква Покриву Богоматері. Треба відзначити, що храм, розташований на території Січі, традиційно вважався головним на Запорожжі, рівно як і головний священик січової церкви був «начальником» запорозького духівництва.

Проте розробка планів реконструкції січової церкви неможлива без наукового обґрунтування. На жаль, учені не мають у своєму розпорядженні ні креслень січового храму, ні його докладних описів у історичних документах. І цей гордіїв вузол співробітники Національного заповідника «Хортиця» вирішили розрубати одним махом. Замість того, щоб спробувати відтворити зовнішній вигляд храму за наявними описами, вони стали на шлях «історичних аналогій», нібито узагальнюючих образ січової церкви. Їх пропозиція, некоректно названа «реконструкцією січової церкви», полягала в «ухваленні за зразок» Троїцької церкви села Пустовойтівки, що на Сумщині, побудованої на замовлення останнього кошового отамана запорожців Петра Калнишевського, яка була «тридольною трибанною бойківського типу». Обравши такий варіант церкви, співробітники заповідника посилалися на копії гравюр із зображенням Січі, автентичність яких не доведена і викликає серйозні сумніви учених. Проект храму був представлений в експозиції музею Національного заповідника «Хортиця», а сьогодні вже завершується його будівництво. Ті ж, хто знайомі з описами січової церкви історика А. Скальковського і хто бачили гравюру «Церква, рада і курені Запорозькі в 1773 році», опубліковану А. Шмідтом у «Записках Одеського товариства історії і старовини», не могли не помітити, що запропонований у проекті варіант будівлі навіть віддалено не нагадує храмову архітектуру. Одеський історик Ігор Сапожников справедливо відзначив, що зображення січової церкви на гравюрі, хоч і не є абсолютно точним і має ряд порушень пропорцій, «непогано співвідноситься з характеристикою храму, записаною А. Скальковським», в якій мовиться, зокрема, про те, що храм був п′ятиглавим.

Ще одне дуже важливе спостереження І. Сапожникова: опис храму А. Скальковським і зображення на гравюрі навіть у деталях співпадають із проектом військової соборної Воскресенської церкви, яку колишні запорожці, а тоді чорноморські козаки заклали в Катеринодарі (нині Краснодар) у 1799 році. Отже, січова церква повинна бути дерев′яною, «о п′яти, а дзвіниця об одній главі, в усередині церкви поли, криласи, як зовні рундуки з галереями…». Архітектура Воскресенського собору несла в собі яскраві риси українського бароко. Кубанський історик Ф. Щербина писав про військовий собор у Катеринодарі, що його «передбачалося побудувати за зразком храму, що існував у Запорозькому Коші, але у більш величезних розмірах. Чорноморці хотіли разом і згадати старизну, і здивувати людей». Схожість Воскресенського собору із зведеними незабаром після ліквідації Запорозьких Вільностей новомосковським Свято-Троїцьким собором і Покровською церквою Нікопольщини підтверджує, що він відповідає традиціям запорозького церковного будівництва. Таким чином, дані про січову Покровську церкву і військовий собор у Катеринодарі, які дійшли до наших днів, дають підстави стверджувати, що друга споруда будувалася за прикладом першої. Оскільки відсутні точні зображення й описи храму на Січі, доцільно було б відтворити його за зразком Військового собору чорноморських козаків. Збереглося немало зображень цієї споруди (картини, гравюри, фотографії), причому з різних ракурсів – головний храм Чорноморського (Кубанського) війська простояв до 1876–1879 років, після чого був розібраний з причини занепаду. Автори проекту, прийнятого заповідником «Хортиця», пропонують «створювати шляхом історичних аналогій узагальнюючий образ січової церкви», ігноруючи шанс звести храм, чиї характеристики відповідали б характеристикам Покровської церкви Нової Січі. До речі, сьогодні на Хортиці завершується спорудження того самого «новороба». Як це могло відбутися? Проект реконструкції храму повинен був розроблятися з урахуванням всіх відомих документальних, картографічних джерел, для чого слід було залучити провідних фахівців з історії Церкви і запорозького козацтва, наукових співробітників Національної Академії Наук України. В цьому випадку проблем, що виникли пізніше, можна було б уникнути.

Ще на зорі сучасної української державності львівськими архітекторами був розроблений проект церкви західноукраїнського, бойківського типу. Проект був підданий серйозній критиці з боку провідних учених, зокрема Олени Апанович і Михайла Брайчевського, в результаті від його реалізації відмовилися. У 2002 році була прийнята Концепція комплексу, і адміністрація заповідника «Хортиця» замовила розробку проекту державному проектному інститутові «Запорізькгромадпроект». Незрозуміло, з яких міркувань, але в основу робочої документації і проектних креслень був покладений забракований львівський проект (майже без змін), в якому фігурує трибанна церква західноукраїнського типу. Здавалося б, ситуація повинна була змінитися весною 2005 року, коли на острові Хортиці почав зводитися комплекс «Запорозька Січ». Тоді Запорізька облдержадміністрація запросила-таки учених для консультування. Ознайомившись із проектом, фахівці відразу ж направили голові Запорізької облдержадміністрації Ю. Артеменку наукове обґрунтування і, оскільки будівництво вже велося, конкретні пропозиції щодо необхідності термінового коректування проекту. Новопризначена адміністрація заповідника під час нарад із фахівцями цілком погоджувалася з тим, що зведення в комплексі «Запорозька Січ» храму за зразком Військового собору чорноморських козаків є науково більш аргументованим, ніж будівництва храму бойківського типу. В очікуванні реалізації конкретних пропозицій учені звернулися до заступників губернатора, проте безрезультатно. Стали розповсюджуватися заяви про те, що проект має достатню апробацію, тому будівництво буде продовжене без будь-якого коректування. І це притому, що ніхто з провідних фахівців з історії Церкви і запорозького козацтва в очі не бачив цей проект і, відповідно, його не підписував. Навпаки, провідні історики Києва, Запоріжжя, Дніпропетровська, Чернігова, Одеси звернулися до Президента України з відкритим листом: «Ми чудово розуміємо, що у «змаганні» чиновника і ученого... учений практично не має можливості перемогти. Саме тому... для учених залишається єдина можливість, виходячи з канонів наукової етики і християнської моралі, публічно заявити про стан речей, і тим самим частково зняти тягар відповідальності перед Богом і майбутніми поколіннями, що ми і робимо цим відкритим листом».

Учені, виявилося, були праві в своєму песимізмі. Деякий час потому чиновник із високої трибуни заявив, що слід відкинути всі сумніви і якнайскоріше зводити комплекс «Запорозька Січ». Що зараз і відбувається...

Ігор ЛИМАН
доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії
України Бердянського державного педагогічного університету