Україна взяла курс на входження в європейський освітній простір, приєдналася до болонської хартії в системі вищої освіти. Трансформуючи старі методики навчання, вища школа переходить на нові, які можна зіставити з прийнятими в європейській освітній практиці. Що ж несуть Україні зміни в системі освіти? Чи є надія, що українські вузи займуть гідне місце в світових рейтингах? На ці й багато інших питань нам відповідали наші співбесідники - ректор Дніпропетровського національного університету імені О. Гончара, академік АН ВШ України, доктор фізико-математичних наук Микола Вікторович Поляков і доктор історичних наук, академік АН ВШ України, професор кафедри фізики Дніпропетровського національного університету імені О. Гончара Варфоломій Степанович Савчук.

— Яку оцінку по п′ятибальній системі можна поставити вищій освіті в Україні? Я маю на увазі рівень освіти, який одержують наші студенти.

М. П. — Наші студенти, якщо схочуть, можуть отримати дуже хорошу освіту, але для цього потрібно трудитися, а не тільки ходити по нічних клубах і дискотеках. В Європі і Америці продовжує навчання і працює багато наших студентів, які завдяки одержаним на батьківщині знанням конкурують там на найвищому рівні. Фундаментальна підготовка в українських вузах ведеться чудово. Нам необхідно покращувати практичну підготовку, але для цього матеріальна база наших вузів повинна бути модернізована. Сьогодні для того, щоб українські університети мали нагоду придбати новітнє устаткування й удосконалити практичні заняття, необхідні зміни в законодавстві.

— Ви написали монографію під назвою «Класичний університет. Від ідей античності до ідей болонского процесу». Що таке «класичний університет» і чи є Дніпропетровський національний університет класичним?

М. П. — Визначальною ознакою класичного університету є органічна сполука природничо-наукових і гуманітарних дисциплін. Кожний вуз повинен займатися своїм напрямом. Технічні вузи за визначенням пов′язані з промисловістю, з розвитком технологій виробництв. Сучасний підхід полягає в тому, щоб вводити в таких навчальних закладах гуманітарну складову. Але коли в технічних вузах з′являються спеціальності, на яких готують істориків, психологів, — це неправильно. Я вважаю, що кожен повинен займатися своєю справою. Технічні вузи покликані вирішувати складні виробничі задачі і готувати фахівців у цьому напрямі.

У Дніпропетровському національному університеті дуже сильні наукові школи по гуманітарних і фундаментальних науках. В 1918 році, коли був відкритий наш університет, у його складі було чотири факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний. Як бачите, багато наших наукових шкіл мають майже сторічну історію. Крім того, ДНУ відрізняється від інших класичних університетів дуже потужними фізико-технічним і радіофізичним напрямами. Механіко-математичний, хімічний, біологічний факультети, маючи потужну гуманітарну складову, все-таки орієнтовані на властиві їм професії і націлені на рішення задач, необхідних для сучасного розвитку держави. Я часто згадую випадок, коли переможець однієї з олімпіад одержав як приз можливість вступати до університету на будь-яку спеціальність. Він вибрав фізико-технічний факультет, спеціальність — «металоріжучі верстати, металознавство». Я його питаю: «Чому ти вибрав цю спеціальність, адже міг поступити куди завгодно?». А він так серйозно відповідає: «Люди, які займаються металом, машинобудуванням, технологіями, завжди будуть потрібні державі, і я завжди буду при справі».

В. С. — Ректор Харківського національного університету Віль Савбанович Бакіров, соціолог по професії, дав таке розширене визначення університету: «Університет — це когнітивна (cognitio (лат.) — «знання, пізнання») модель Всесвіту, яка зібрала під дахом знання про всі науки». Саме тут можна одержати комплексні, зв′язані між собою знання. Сьогодні багато вузів України сталі університетами. Але не може називатися університетом заклад, в якому два факультети, немає там об′єднання всіх знань. Звичайно, крупні інститути, що мають певні традиції, можуть бути об′єднувачами, як, наприклад, Київський політехнічний інститут. Але зараз у нас з 250 вузів 150 — університети, що не відповідає істині. В нашій книзі ми розглянули багато моделей, прослідили ідеї університету від античності до сучасності, аж до нинішньої ідеї болонського процесу. Постаралися показати, як прагматизм нашого світу впливав на перетворення університетів, і постаралися дати якісь конкретні рекомендації.

Є такий анекдот. «Чому у вас трава на футбольному полі росте, а у нас – ні?» — питають у англійців. — «Так тому, що ми її ростимо і стрижемо вже 300 років!». Університет — дуже складна структура, яка не може виникнути за 10-15 років. Повинні існувати певні традиції вузу. Наш університет, традиціям якого 90 років, займає 7-е місце по рейтингах серед вузів України.

— Чому в світових рейтингах українські вузи практично не беруть участь?

В. С. — У світових рейтингах нам брати участь дуже важко. Навіть МГУ ледве потрапляє в 500 кращих вузів миру, тому що критерії оцінки різні. От болонський процес, виробляючи єдині критерії, як раз і дозволяє бачити, в чому ми випереджаємо європейські і американські вузи, а в чому від них відстаємо.

М. П. — У 50-ти країнах світу живуть молоді люди, які одержали освіту в нашому університеті. Іноземці захищають у нас кандидатські дисертації. Наші студенти стажируются за кордоном. Ми повинні перейняти краще, що є в європейських університетах, а їм теж є чому повчитися у нас. Цей обмін і призведе до створення сучасної могутньої освітньої європейської системи.

— Багато хто вважає, що з переходом на нову систему навчання якість освіти погіршилася. Ви з цим згодні?

М. П. — Ще рано критикувати болонський процес. Наш університет цього року вперше випускає бакалаврів по новій системі. Зараз деякі критикують незалежне тестування, введене цього року. Але давайте спочатку наберемо у вузи молодих людей за наслідками тестування, і через рік проаналізуємо ситуацію. В 1978 році був перехід від однієї програми вивчення математики до іншої. Багато кому здавалося, що нова програма гірше. Але пройшов час і з′ясувалося, що дійсно потрібно було модернізувати програму.

— Болонська система припускає більше неформального спілкування між викладачем і студентом. У нас це можливо?

М. П. — Такого демократичного ставлення до студентів, як зараз, у нас ніколи не було. Ми вводимо до 10% студентів у вчену раду. Але ввести індивідуальний вибір студентом професорів або викладачів поки складно. Думку молоді, звичайно, потрібно знати і враховувати. І якщо брати участь у присвоєнні вчених ступенів студенти не можуть, тому що некомпетентні в цих питаннях, то поселення в гуртожиток я би зробив обов′язковим за рішенням студентської ради. Якщо є декілька претендентів на одне місце в гуртожитку, хай студентська рада обирає.

— А як щодо демократизму в навчанні? Чи можливі вільне відвідування або самостійне вивчення предметів у вашому університеті?

М. П. — Якщо студент не ходив на лекції, практичні заняття, але прийшов на іспит, то викладач зобов′язаний оцінити його знання. Деякі викладачі не хочуть так працювати, але це неправильно. Повинні бути дисципліни, обов′язкові для навчання, і декілька таких предметів, з яких студент міг би вибрати, які для нього є більш цікавими.

— Українські вузи випускають магістрів і бакалаврів, як за кордоном, і одночасно фахівців, як раніше, в Радянському Союзі. Навіщо? Ми прагнемо сумістити два види освіти?

М. П. — Недавно відбулися парламентські слухання з питання змін у системі освіти. Створений законопроект, на підставі якого вирішено в майбутньому випускати тільки бакалаврів і магістрів. Але це поки тільки проект. Чи буде необхідність випускати фахівців в Україні, оцінять аналітики.

В. С. – За кордоном бакалавр медицини вчиться 6 років, а технічних наук — 4 роки. Звідси і виникають питання з приводу визнання наших фахівців на зарубіжжі, проблема в невідповідності освітніх рівнів. В технічних науках проблем майже немає, а ось медпрацівникам одержати визнання проблематично.

- Наші вчені ступені теж будуть приведені у відповідність до закордонних?

М. П. — Законопроект, про який я говорив раніше, припускає, що з′явиться ступінь науково-освітнього рівня — доктор філософії. В той же час наукові ступені у нас залишаються колишні. В цьому питанні ми йдемо назустріч болонському процесу, одночасно зберігаючи свої традиції.

В. С. — В самих документах болонського процесу ясно сказано, що доктор філософії — це науково-освітній рівень. На Заході це перший крок в науково-дослідній кар′єрі. А вищі наукові ступені існують і за кордоном. Наприклад, щоб одержати ступінь доктора, має пройти 10-12 років з моменту отримання ступеня доктора філософії. У нас є своя вдала система присвоєння наукових ступенів, і такий підхід, здається, є оптимальним.

— Що потрібно змінити в нашій системі освіти, щоб вона стала кращою?

М. П. — Напевно, потрібен комплексний підхід, більше уваги з боку держави, солідна матеріальна допомога. Адже фінансування університетів на Заході і у нас, на жаль, незіставні речі.

— Чим університет може пишатися?

В. С. — У нашому університеті були претенденти на Нобелівську премію, в 1940 році і зовсім недавно. В 1965 році Ваняшин Володимир Степанович з Дніпропетровського університету і фізик-теоретик Московського інституту теоретики й експериментальної фізики відкрили явище асимптотичної свободи в рамках побудови теорії слабких взаємодій. У 2004 р. за відкриття подібного явища одержали Нобелівську премію американські учені. Дуже цінуються за кордоном наші історики та біологи, вони беруть участь у різних міжнародних проектах.

М. П. — Завдяки збереженню і примноженню традицій наших наукових шкіл, співробітники Дніпропетровського національного університету за останні 6 років захистили близько 500 кандидатських дисертацій і більше 100 докторських. Вісім наших випускників удостоєно звання «Герой України». Серед них — видатні письменники О. Гончар і П. Загребельний, конструктори ракетно-космічної техніки С. Конюхов, Ю. Алексєєв, В. Команов, В. Січовий, відомі учені В. Шевченко і В. Ніколаєв. Пишаємося ми і сучасними студентськими талантами. Так, при Палаці студентів ДНУ сьогодні працює 23 творчі колективи, з них 14 — «народні» і «заслужені». Ось це називається «класичний університет».

Розмовляла Наталія СЕГЕН