Не вперше в Дніпродзержинську підіймається питання про повернення йому історичного імені. І кожного разу супротивники цього процесу (саме — процесу! — а не одномоментного акту) з неодмінною пристрастю та уїдливістю намагаються заперечувати хід історії. А марно.

Більше, ніж триста років тому, за часів активного заселення українцями берегів Дніпра був заснований населений пункт, який з урахуванням природного ландшафту назвали Кам′янським. Це потрібно сприймати як історичну аксіому.

Можна собі уявити непросте патріархальне буття тодішнього села, із забудовою, налагоджуванням економічних відносин і збагаченням його жителів. З часом у місцевого населення з′явилася можливість заснувати церкву і запросити для служби Богу і громаді священика, що відслужив першу літургію 258 років тому, — це і стало приводом для першої донині відомої письмової згадки про Кам’янське.

Безперестанний Час неквапом тягнув волами життя села до моменту виникнення індустріальної лихоманки в нашому краю. Буквально за миттєвий для історії відрізок часу все стрімко змінилося, і село Кам′янське, на превеликий подив його побратимів Тритузного і Романкового, перетворилося на містечко, а вже в 1917 році набуло реальних ознак і формального статусу міста. І це також беззаперечно.

Перша світова війна і більшовицька революція принесли місту колосальні матеріальні і духовні втрати. І факт впливу на ці процеси Ф. Дзержинського заперечувати неможливо. Йому дійсно довелося разом з його однодумцями немало потрудитися, щоби «до підвалин» зруйнувати край із розвиненою промисловістю і, фізично знищивши батьків, осиротити мільйони дітей. Лише згодом вони були вимушені почати відновлення індустрії, у тому числі і за рахунок коштовностей пограбованих і знищених ними тисяч церков. Не думаю, що є сенс закривати очі на ці факти.

Спираючись на документи, дослідники стверджують, що перший радянський диктатор Ленін достатньо скептично відносився до організаторських здібностей Дзержинського, і лише Сталін, вже коли «вождя» не стало, оцінив належним чином «таланти» наркома.

Особливу увагу він приділив досвіду, одержаному наркомом Дзержинським під час проведення на території колишньої Російської імперії «червоного терору».

Примітно, що після смерті «залізного Фелікса» в число неугодних і непричетних, а значить — тих, хто підлягає знищенню, потрапили і його колишні соратники. Ім′я самого ж наркома було увічнено: за ініціативою Сталіна по радянській імперії прокотилася хвиля фіксації прізвища Дзержинського в топонімах і назвах промислових об′єктів. Саме в цей час «на прохання дніпропетровських і українських організацій», нехтуючи узгодженням навіть з комуністичним керівництвом Кам’янського, не кажучи вже про його жителів, у міста відібрали правдиве ім′я і обтяжили його душу незграбним новоутворенням — з 1 лютого 1936 року на зубах оторопілих кам′янчан заскреготіло: Дніпродзержинськ.

Розвернувши подальше злочинне знищення історичної пам′яті українців, радянська влада не була дріб′язковою. Приведу тільки один приклад: і в свідоцтві про народження, і в паспорті мого батька, що народився у Кам′янському за десять років до зміни назви міста, місце народження було змінено на Дніпродзержинськ. У ті важкі часи воля і кошти на перекручення в головних документах особистості у більшовиків знайшлися.

Таким є пов′язаний з нашою темою історичний фон, і змінити в ньому хоча б ґудзик на френчі наркома немає ніякої можливості. Та і спроби робити це, врешті-решт, виглядають непереконливо. Але злодійства, ким би і коли б вони не скоювалися, повинні бути засуджені. Навіть компартія жахнулася, озирнувшись на сталінські злочини, і зробила перші кроки до реабілітації безневинно репресованих. Реабілітованим Луганську, Маріуполю без зайвих розмов повернули історичні імена. Проте далі справа не пішла.

Ось і вісімнадцятий рік незалежності України наше місто зустріло, глузливо (по відношенню до мільйонів розстріляних і посаджених в табори) чванячись ім′ям головного більшовицького інквізитора. Воістину, немає меж «державно-творчого» абсурду!

Як і більшості городян, мені здається дикою ідея зміни назви міста на якусь штучну. Мене обурюють спроби виправлення і викривлення Історії мого міста, яка починається задовго до жахливого 1936 року. Всі його кращі традиції, його моральні, виробничі, наукові і культурні досягнення вкорінені в часі, який не був навіть позначений в письмових джерелах. Він просто жив у душах і жилах наших прадідів, які творили його матеріальне і духовне єство. Переконаний: ми не маємо права покласти його під плиту радянської безпам′ятності. Історична назва повинна бути реабілітована і повернена місту.

Здогадуюся про найголовніший козир у рукаві супротивників відновлення справедливості — фінанси на це в міській казні відсутні. Сьогодні це факт. Але коли нинішня міська влада чітко висловиться за цю програму, гроші на неї будуть знайдені. Я упевнений: на те, щоб на карті України з′явилося істинне ім′я нашого міста, готові пожертвувати засоби і найзаможніші городяни, і жителі з невеликим достатком. Думаю, імена цих гідних людей будуть висічені на спеціальній пам′ятній дошці і в історії Кам′янського.

Сергій ЗЛЮЧИЙ